Де той наш крик країни про війну?

Де той наш крик країни про війну?

Я не люблю іти по датам цієї війни - доки вона ще не закінчена.

Я не люблю галасувати - оу, день звільнення Славянська!

ау, день нашої перемоги в Дружківці!

Але це я. Я, особисто. У мене можуть бути свої заморочки.

Держава ж - держава, у якій іде війна, держава, яка, начебто, повинна боротись за кожен метр відвойованої землі - ця держава мусить говорити про КОЖНУ перемогу нашої війни.

Якою б сумнівною та перемога не була.

Перемогли, відвоювали? - ось вона, дата. Наша дата.

Видео дня

Але ж держава й так говорить, чого оце бушуєш? - заперечить читач. Он Президент відкрив аж цілих три школи в Зоні, якраз до дати.

Нєєєєєєє...

Не так говорити мусить держава.

Білборди. Плакати в кожному місті.

Так-так, саме оті, які відведено для соціальної реклами. Оці білборди мусять бути в такі дні повні фотографій - збільшених, кричащих і кричущих, до скандалу, до відведення очей - але щоб не було сили відвести очей.

Ось вам руїни Семенівки. Ось вам до дня звільнення Славянська.

Ось славні очі хлопців, які встановлюють український прапор на даху будівлі у Попасній. ось вам.

Ось наш відстояний Маріуполь - і запилюжена наша важка техніка летить по Маріуполю.

Ось день нашої здачі аеропорту - і руїни, руїни на білбордах. На Хрещатику, на автобану до Борисполю, у Дніпрі, в Мукачево, у Львові та Одесі.

І нехай відводить очі переляканий водій, який звик бачити війну у телевізорі та швиденько переключати на серіали.

Моя б воля - я б на ті борди дала розірвані та закатовані тіла наших бійців. Або хоча б страшенно втомлені, порожні від пережитого жаху очі волонтерів-медиків тих днів.

Але не можна. Цього ніяк не можна. А як побачать діти?..

Але - розбиті війною будівлі, важка техніка, долаюча вулиці звльнених міст, обличчя... Обличчя наших хлопців та дівчат, які брали для нас усі ті міста. Живі обличчя мертвих та живих.

Усе це повинно бути на вулицях наших міст та сіл - до кожної дати звільнення.

До кожної дати поразки...

І Іловайськ.

Найстрашніша наша поразка...

Де ті білборди?

Де нагадування?

Де той наш крик країни про війну?

... та кому воно треба, чого ти так розбушувалась? - заперечить читач.

Он дивись, аж три школи відкрито. Мижздобули! Ось ніфігова перемога!

От туди й дивіться.

гуманітарні питання - наше всьо. А про війну нехай думають ті, кому положено.

Так???

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.