Блог | COVID-19: кого і за що на вищому рівні дійсно варто притягнути до відповідальності
Як ми й передбачали, постраждалі від коронавірусу шукають винуватців у виникненні та розповсюдженні COVID-19 на планеті1.
На вищому, тобто міждержавному рівні, це відбувається, коли США, Велика Британія та Німеччина заявляють про наміри отримати багатомільярдні відшкодування з Китаю через страшні наслідки цієї пандемії.
Водночас ЗМІ пишуть, що Президент США звинувачує Всесвітню організацію охорони здоров'я (ВООЗ) у халатності через її недостатні дії на початку пандемії. Ступінь вагомості цих обвинувачень оцінить, скоріше за все, суд. У тому числі суд громадськості США, яка дасть оцінку дій свого Президента Трампа та з'ясує, чи не є ці обвинувачення простою спробою перекласти з себе відповідальність.
Завдання наше інше — оцінити правові перспективи, так би мовити, міждержавних та наддержавних спорів щодо пандемії.
У ряду аргументів у майбутніх судових баталіях, на наш погляд, заслуговує особливої уваги інформація, яка може мати більш серйозні наслідки як щодо можливої відповідальності ВООЗ, так і щодо судових позовів проти національних урядів.
Останнім часом з'явилися публікації про те, що деякі вчені провели порівняння кількості захворілих і померлих у так званих високорозвинутих країнах. В якості прикладів брали Італію та Японію, країни з великою кількістю довгожителів. При цьому звернули увагу на один чіткий взаємозв'язок — між обов'язковістю вакцинації від туберкульозу (ми знаємо цю вакцину як БЦЖ) та порівняно невисоким рівнем захворюваності на COVID-19 і смертності в таких країнах.
Одразу (можливо, випадково) з'явився цілий ряд публікацій з однотипними заголовками на кшталт “Чи може вакцина сторічної давнини врятувати від коронавірусу?”, натякаючи на те, що, звісно, не може. Ми не медики. Але все ж на це можна сказати, що у багатьох винаходів людства термін придатності досить великий або його просто немає. Колесом людство користується з давніх давен. А в медицині, наприклад, пеніцилін був винайдений близько 100 років тому, і це не заважає лікарям за його допомогою й досі рятувати людей.
Імунологи, які отримали слово, нагадали відому всім лікарям істину: вакцина проти бацили Кальмета-Герена (БЦЖ), якій наступного року дійсно виповниться 100 років, не лише рятує від туберкульозу, а і дає неабиякий імунітет респіраторній системі людини, до 80% зменшує тяжкі наслідки від респіраторних захворювань у літніх людей і до 45% знижує смертність у немовлят від інфекційних захворювань. Немало, чи не так? Корисність БЦЖ-вакцинування підтвердили дослідження 2016 року. Проте, після оголошення їх результатів, від ВООЗ з'явилась рекомендація... продовжити дослідження.
У відповідь на припущення вчених про зв'язок між вакцинацією БЦЖ і зменшенням потужності руйнівної сили COVID-19 у деяких високорозвинутих країнах, ВООЗ 12 квітня 2020 року оприлюднює заяву, що не має доказів властивостей щеплення від туберкульозу запобігти інфікуванню COVID-19 (а цього ніхто й не стверджує) і що не радить, доки не проведе клінічні дослідження, вакцинуватися проти туберкульозу. А от цієї поради ВООЗ постраждалі країни, дивним чином, слухатися не стали, нарешті згадавши вказану вище властивість БЦЖ підвищувати загальний рівень захисту респіраторної функції організму.
Неможливо не помітити ряд повідомлень в ЗМІ про те, що Австралія, Нідерланди, Велика Британія, США та інші починають експериментальне БЦЖ-вакцинування медпрацівників з метою зниження ускладнень від коронавірусу в цієї групи ризику, а в подальшому - коли вироблять достатньо вакцини БЦЖ - вакцинуватимуть і решту населення.
Таким чином, постає закономірне питання: а що завадило багатим країнам робити своїм громадянам це (як стверджують фахівці) копійчане щеплення раніше? Так як це робили й роблять країни, що прийнято називати “країнами третього світу”. Можливо, саме її копійчаність? Знову ж таки, ми не медики і ми ні в якому разі не стверджуємо, що це —результат лобістського впливу фармацевтичного ринку або підтвердження того факту, що отримати гроші на дослідження від міжнародного фонду можна, лише якщо працюєш з “гучними” хворобами: пташиний грип, хвороби Ебола, малярія і ВІЛ, а не з такою “немедійною” хворобою, як туберкульоз, щеплення від якої ще й зміцнює загальний імунітет.
Тим не менш, після встановлення кореляції між вакцинуванням населення від туберкульозу й кількістю смертей від COVID-19 питань стає все більше.
Головне, чому ВООЗ у своїх резолюціях ще відносно недавно рекомендувала тій же Туреччини (та іншим країнам) поступово зменшувати кількість доз вакцинації? Задля економії на й так дешевій вакцині?
Можна припустити, що невдовзі такі питання виникнуть у невакцинованих громадян цілих країн. А це, в свою чергу, буде мати наслідками вже сугубо конкретні правові питання. І в першу чергу, такі:
1) наскільки БЦЖ-вакцина дійсно здатна полегшити перебіг коронавірусної хвороби?
2) і якщо вона допомагає, то хто винен у тому, що вона стала недоступною для населення цілих країн?
3) хто буде нести за це відповідальність, в тому числі, матеріальну?
З метою уникнути звинувачення в упередженості, візьмемо для ілюстрації країни, близькі й схожі з економічної, географічної, побутово-культурної точки зору, а також подібні за щільністю населення, соціально-комунікативною поведінкою та генетикою — адже немає поки що підстав не враховувати, що ці чинники можуть впливати на рівень захворюваності коронавірусом. Тобто некоректно було б порівнювати цифри захворюваності в Японії та Швеції. Крім загального високого рівня розвитку обох країн, у Швеції апріорі присутній такий дуже важливий фактор для запобігання розповсюдженню пандемії, як утримання соціальної дистанції громадян у повсякденному житті. Тим не менш ця країна має височезний рівень захворюваності: на 18 квітня цифра сягає майже 11% від захворілих, а в Японії, де на той час було протестовано людей вдвічі більше, ніж у Швеції, кількість захворілих співставна, а от показник смертності нижчий від шведського аж у 8 разів.
Візьмемо для прикладу близькі й сусідні країни: Швецію та Норвегію. Уявляється, що таке порівняння буде коректним. Ці країни практично ідентичні за географічно-демографічним та культурно-побутовими факторами. При цьому, у Норвегії - при вдвічі за Швецію більшій кількості протестованих людей - захворілих майже вдвічі менше, а показник смертності від коронавірусу більш як у 9 разів менший. Що їх точно розрізняє, так це те, що в Норвегії з 1947 року до 1995 року існувала обов'язкова вакцинація від туберкульозу, а зараз багатоступенева вакцинація застосовується для груп ризику, тоді як у Швеції, де щеплення проти туберкульозу почалося в 1940 році, його припинили в 1975 році.
Таку саму ілюстрацію маємо при порівнянні сусідніх Ірландії та Великої Британії. Якщо в Ірландії показник смертності 3,9% від всіх хворих на коронавірус, то в Британії ця страшна цифра на 18 квітня — 13,5%. В Ірландії щеплення БЦЖ було обов'язковим з 1949 року і було припинено, згідно публікацій в ірландських ЗМІ, в 2015 році. І не через непотрібність, а через відсутність вакцин, коли закінчилися запаси вакцини проти туберкульозу від єдиного канадського фармацевтичного виробника (яку тим не менш ВООЗ називає “загальнодоступною”), який змушений був припинити свою роботу через аварію від повені. Замість пошуку нових постачальників вакцини, відповідальні за охорону здоров'я Ірландії не знайшли нічого кращого, як відмовитися від вакцинації. Тим не менш всі ірландці, що народилися між 1949 і 2015 роком, своє щеплення отримали.
Аналогічне співвідношення маємо у випадку сусідніх Ірану й Туреччини. У Туреччині, де є обов'язкова вакцинація від туберкульозу з 1951 року, кількість інфікованих співрозмірна з іранським показником, хоча протестовано вдвічі більше населення, але рейтинг смертності від коронавірусу майже втричі менший за той, що в Ірані, де вакцинацію запровадили лише в 1975 році. Тобто щеплення БЦЖ не має майже все іранське населення старше 40 років.
Таку ж кореляцію спостерігаємо й у випадку Іспанії, яка припинила вакцинацію 81 року, і Португалії, де така вакцинація була обов'язковою до 2017 року. У Португалії кількість смертей від коронавірусу на мільйон населення нижча в 6 разів, ніж в Іспанії.
Знову ж, опис ситуації з БЦЖ-щепленням — не пошук панацеї від страшної хвороби, як БЦЖ-щеплення — в першу чергу приклад. І ще, привід розібратися з цінностями та пріоритетами. У першу чергу, що все ж для нас повинно стояти на першому місці: гроші чи все-таки життя?
Можна констатувати, що пандемія COVID-19 поставила цілий ряд питань, до яких ні більшість людства, ні майже всі його інститути, які призначалися для управління як на рівні держав, так і на нижчих рівнях, виявилися не готовими. Важливо, що ми всі це побачили. На жаль, ціною мільйонів хворих та сотень тисяч загиблих під час цього страшного лиха. Тим не менш, справжню майстерність капітана можна взнати не під час штилю, а в шторм. Ми не наївні, але сподіваємося, що людство вийде з цього шторму з правильними висновками. У першу чергу, щодо побудови як міждержавних та державних управлінських інституцій (ООН, ВООЗ, уряди держав тощо), так і систем нижчого рівня. Ще більш нагальними уявляються висновки щодо систем охорони здоров'я та порядку фінансування: профілактика та упередження захворювань дешевше й гуманніше, ніж викачування грошей під час лікування, а то й порятунку захворілих. І ще сподіваємося, що судові позови допоможуть у пошуках реальних винуватців, а не цапа-відбувайла. Як усе буде насправді - побачимо найближчим часом.
