Блог | "Черносвитники" – настоящие герои освобождения Киева от нацистов. А не сталины, жуковы и ватутины
Сегодня – День освобождения Киева от нацистов. Поэтому стоит еще раз напомнить правду об этом героическом и трагическом периоде Второй мировой войны.
Если считать освобождение Киева составляющей битвы за Днепр, то есть все основания эту военную операцию считать самой кровавой в истории человечества. Историки убеждают, что за 4 месяца битвы за Днепр погибли около 400 тысяч человек, большинство из которых пало в сентябре-октябре 1943 года на БУКРИНСКОМ плацдарме. Значительную часть из них составляли так называемые "ЧЕРНОСВИТНИКИ".
Далее текст на языке оригинала.
ЧОРНОСВИТНИКИ – це молоді хлопці 16-19 років, які за час окупації підросли до призовного віку та чоловіки старшого, 60-річного віку, які були забрані до війська так званими "польовими військкоматами", щоб "змити кров‘ю ганьбу перебування на окупованій території".
Олександр Довженко, який був військовим кореспондентом, з болем запише у своєму "Щоденнику":
"Ми, визволителі, всі до одного вже забули, що ми трохи ВИНУВАТІ перед звільненими, а ми вважаємо уже їх другорядними, нечистими, винуватими перед нами дезертиро-оточено-пристосуванцями".
Таких "чорних піхотинців" було мобілізовано не менш як 250 тисяч осіб. Назви "ЧОРНОСВИТНИКИ" або "ЧОРНА ПІХОТА" пов‘язані з тим, що вони воювали у домашньому одязі та звісно й без жодної військової підготовки. Той же Олександр Довженко у своєму "Щоденнику" занотовує таке:
"Усіх мучить думка про нелюдські небачені страждання народу. Розповідають, що в Україні починають уже готувати до мобілізації 16-річних, що в бій женуть погано навчених, що на них дивляться як на винних…Один генерал дивився на них у бою і плакав".
Відомий письменник Віктор Астаф‘єв, який форсував Дніпро в районі Букрина, згадував, що "коли з одного боку в Дніпро входили 25 тисяч воїнів, то на протилежному – виходили не більше 5-6 тисяч". Бої в районі сіл Григорівка й Трахтемирів були такими запеклими, що вода у Дніпрі стала темно-кривавого кольору. Той таки Астаф‘єв писав:" Ми просто не вміли воювати. МИ ЗАЛИЛИ СВОЄЮ КРОВ‘Ю, ЗАВАЛИЛИ ВОРОГІВ СВОЇМИ ТРУПАМИ".
Правду про трагедію боїв на Букринському плацдармі радянська влада всіляко приховувала. Рішення про створення меморіалу в селі Балико-Щучинка було ухвалено вже за Брежнєва і його відкрито було в 1985 році. Лише в одній братській могилі цього села поховано 3 316 бійців. А скільки їх заховано по лісах і ярах чи під водами новоствореного Канівського водосховища?!
Ще однією трагедією стала так звана Дніпровська десантна операція. Для підтримки операції по форсуванні Дніпра планувалося десантувати 10 тисяч парашутистів. Однак через прорахунки у підготовці змогли десантуватися лише біля 5 тисяч вояків й лише 5 відсотків з них на визначену територію. Загалом не менш як 3,5 тисяч десантників загинули або потрапили в полон!
Історію трагічних помилок і прорахунків, які обернулися смертями сотень тисяч українців у битві за Дніпро і Київ, від "геніальних і визначних полководців Сталіна, Жукова і Ватутіна" можна продовжувати до безкінечності.
І коли сьогодні депутати з пропутінських партій та їх прихильники понесуть квіти до пам‘ятника Ватутіну в центрі Києва, наша команда вирушить до Трахтемирова та інших сіл Букринського плацдарму, щоб згадати БЕЗІМЕННИХ і ПРАВДИВИХ ГЕРОЇВ визволення Києва від нацистів.
Загалом завдання розповісти УКРАЇНСЬКУ ПРАВДУ про Другу світову ми ще не досі не виконали. А кажучи про кровопролитну битву за Дніпро та звільнення Києва, варто подумати, щоб у Києві замість пам‘ятника Ватутіну з‘явився пам‘ятник "чорносвитникам", які віддали свої життя за звільнення української столиці.
