Були б лише мізки і бажання...

Були б лише мізки і бажання...

Прочитав поспіль три досить знакових тексти до Дня Незалежності.

Перший від Мостової на ДТ: влада і народ живуть в різних світах, влада антинародна, але заради простих людей я тут залишуся, може й дочекаюся світанку.

Другий від Дубінянського на УП: в кожного своя Україна, і Україна простих громадян - це не Україна Порошенка чи Вятровича, але треба знайти таку формулу, щоб багатьом різним "Українам" знайшося місце в одному "цивілізаційному проекті".

Третій від Трегубова на ПіМ: так, Україна має блідий вигляд, але ми разом вже взялися реалізовувати такий шанс розбудови нової країни, якого не мало жодне покоління наших предків; тож кинути справу зараз - це така втрата обличчя, що починає пручатися наша гордість (Трегубов каже "гординя", я б радше сказав - честь і самоповага). Ключові формули: "ми", "наша країна", "наша перемога".

Видео дня

Режим віджив, зібрав сили і переходить у тихий контрнаступ

До речі, всі три тексти написані російською (і лише перший з них переклали напрочуд поганою українською). Але всі три говорять про український патріотизм, і кажуть про нього дуже різні речі. І одна (російська) мова цих текстів (яку деякі наші йолопи здуру називають "московською") аж ніяк не заважає почути цю різницю.

Ну от, "Україна здорової людини" - це для мене, цілком однозначно, Україна Трегубова.

Мені непотрібна надривна поза а-ля Алла Пугачова, щоб звідси не їхати (якби хотів - вже років 15 викладав би в США, запрошували).

Я не вірю в те, що Україну як ціле можна побудувати на тезі "в кожного своя Україна, і особисто моя - це не Україна Порошенка чи, наприклад, Вятровича". Як на мене, ця теза непомітно (і від того ще небезпечніше) розриває образ України зсередини; будувати на ній країну - все одно що будувати дім на піску.

Я вірю в те, що погляди на Україну в нас різні, але домовлятися про спільні дії (якщо і коли в них є потреба) ми можемо лише виходячи з того, що Україна в нас одна, і в головному ми єдині: а саме, для початку, в спільному обстоюванні нашої незалежності. І тут мені по дорозі і з Порошенком, і з Вятровичем, і з Трегубовим, і з тими героями Майдану, про яких (як на мене, провокаційно) пише Дубінянський. Власне, по дорозі і з Дубінянським, коли той застерігає від тяжіння до надмірної уніфікації наших поглядів; по дорозі і з Мостовою, якій велика дяка принаймні за деякі тексти інших авторів, що публікуються на створеному нею ресурсі.

Бо Україна в нас одна.

Мы закалились и заново влюбились в свою Страну

Якщо навчимося чути і поважати (а не зневажати) погляди та, ще важливіше, інтереси і прагнення одне одного - знайдемо і формулу працездатного (хоч і, безумовно, неідеального) співіснування в одній країні, де буде місце і багатим, і бідним, і обдарованим, і нездарам, людям різних віросповідань, різних культурних і мовних вподобань - кожному по його обдарованості, насназі й талану.

Україна досі небачених шансів. Україна захопливих відкритих можливостей. Країна, яку просто зараз кожний охочий може творити і перетворювати власноруч - були б лише мізки та бажання.

Такою я бачу нашу єдину країну. Власне, почасти вона вже є такою.

Зі святом вас, пані та панове.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Источник: