Блог | Батуринская трагедия: как московиты вырезали целый город и почему об этом нужно помнить

Окончательно избавиться от русского языка в соцсетях меня побудила прошлогодняя поездка в Батурин. Это был мой персональный катарсис, момент осознания и принятия собственной идентичности.

Видео дня

13 ноября – годовщина Батуринской трагедии.

313 лет назад русский военный корпус князя Меншикова ворвался в украинскую гетманскую столицу Батурин и зверски расправился с ее защитниками.

Вырезали всех жителей города, независимо от возраста и пола, по оценкам историков – от 13 до 15 тыс. В историю эти события вошли под названием "Резня в Батурине". Сам город был разграблен, в том числе и православные храмы, а затем, по приказу Меншикова, был сожжен, церкви уничтожены.

Немного истории, чтобы напомнить.

Далее текст на языке оригинала.

За умовами українсько-російської угоди 1654 року (так звані Березневі статті), Українська Гетьманщина переходила під протекцію московського царя, однак зберігала власне самоуправління, збройні сили та незалежність у внутрішніх справах. Тим не менш, вже з перших років дії угоди Москва почала активно утискати автономію Гетьманщини, прагнучи повністю поглинути українські землі.

Розуміючи небезпеку союзу з Москвою для української державності, гетьман Іван Мазепа шукав можливості для зміни політичного курсу країни. Станом на 1708 рік Москвія вже восьмий рік поспіль воювала проти Швеції у Великій Північній війні. Антишведська коаліція розвалилась, а молодий шведський монарх Карл ХІІ був обдарованим воєначальником і мав усі шанси здобути перемогу.

Похід Карла ХІІ на Смоленськ та Москву у 1708 році значно ускладнився, коли Московія почала використовувати тактику "випаленої землі", позбавляючи шведське військо необхідних для походу ресурсів. Рятуючи своє військо від розорення, шведський монарх скерував його на зимівлю в Україну. В цих умовах Мазепа запропонував шведському королю союз, який дозволив би Гетьманщині вирватись з-під московського впливу.

Російські історики часто стверджують, що Мазепа нібито сам запросив шведів в Україну та пообіцяв їм зимівлю в Батурині, хоча серйозних документальних доказів того і немає. Дізнавшись про "зраду" Мазепи, московський цар Петро I дає своєму поплічнику Олександру Меншикову наказ знищити гетьманську резиденцію.

Батурин являв собою добре укріплену фортецю, що могла витримати багатомісячну облогу. Меншиков привів під її стіни 20-тисячне російське військо драгунів та стрільців та затребував капітуляції. Оборонці Батурина відповіли на пропозицію росіян гарматним вогнем. Кілька спроб штурму фортеці були відбиті, московські війська понесли важкі втрати.

Тим не менш, до спротиву росіянам були готові не усі. Полковник прилуцького полку Іван Ніс почав підбурювати козаків припинити спротив московитам, за що був прикутий до гармати. Бажаючи уникнути страти, він відрядив до російського війська свого старшину Соломаху, який розповів ворогу про таємний хід до фортеці.

Таємний лаз до фортеці дозволив московському війську зруйнувати оборону Батурина, інтервенти увірвались до міста. Жорсткий спротив гарнізону було придушено протягом двох годин.

Московія жорстоко покарала містян за спротив. Жертвами погрому та масових страт стали понад 7 тисяч сердюків гарнізону фотреці та приблизно стільки ж мирних мешканців. Ворог нищив та грабував навіть православні храми, у яких ховалися містяни.

За свідченнями сучасників, військовиків та мирних жителів вбивали з особливою жорстокістю, не виявляючи жалю ані до жінок, ані до дітей. Беззахисних батуринців колесували, четвертували та садили на палі. Лише небагатьом мешканцям, які завчасно покинули місто, вдалося уникнути тортур та вбивства.

Шведський історик Фріксель повідомляв, що Меншиков наказав розп'ясти тіла козаків на плотах і пустити їх по річці Сейм, аби уся Гетьманщина дізналась про страшну долю міста.

Каральна операція московських військ була жорстко сприйнята у Європі. Англійський посол у Москві Чарльз Вітворт інформував про надзвичайну жорстокість московитів, які масово вбивали мешканців Батурина незалежно від віку та статі.

Подібним чином зреагував і пруський посол Кайзерлінг. Тогочасні французькі газети називали спустошення Батурина варварською різаниною та називали царя Петра "жадібним до крові в Україні".

"Для нації є вибір: пам’ятати історичні трагедії та усвідомлювати їх уроки, або знову їх переживати" (В.Ющенко)

Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...