Блог | Агония российской тени
На вручении ордена Почётного легиона Лина Костенко назвала себя представительницей всемирно неизвестной литературы. Горькое и точное определение, которое, надеюсь, будет опровергнуто в новое время. Поражает, что в 2022 году, через три десятилетия после провозглашения независимости Украины, орден, которым заслуженно награждена прекрасная украинская поэтесса, воспринимается нами как самая настоящая политическая и культурная сенсация.
А, между прочим, россиян – кавалеров этого ордена – и не счесть. И действительно талантливые люди, и те, чей культурный и политический вклад мы воспринимаем, мягко говоря, с удивлением. И Федор Шаляпин, и Зураб Церетели. И Галина Вишневская, и Владимир Познер. И Людмила Улицкая, и Олег Табаков. И да, конечно, у Путина этот орден тоже есть. А у императора Александра II, подписавшего Эмский указ о запрете украинского языка, – вообще Большой крест ордена. Возможно, с этого следует начать?
Суть проблемы в том, что все эти столетия украинцы находились в тени даже не русской, а имперской культуры. Целое государство работало над тем, чтобы убедить во второсортности украинской культуры окружающий мир, и нас самих. И промыла мозги настолько, что даже сейчас необразованные обладатели мещанских дум уверяют свою неприхотливую аудиторию в том, что как только мы попадем в Европу, нас там сразу встретит Федор Михайлович Достоевский.
Далее текст на языке оригинала.
Ну зустріне і зустріне – важливо, щоб без Раскольникова, Ставрогіна та інших своїх збожеволілих від безкарності героїв. Але ж не лише він один, правда? Карел Чапек теж зустріне. І Богуміл Грабал. І Мілан Кундера. А нова чеська література почала розвиватися приблизно тоді ж, коли й українська. І спиралася приблизно на ті самі верстви читачів – мешканців невеликих міст та сіл. І при цьому чеських читачів значно менше, ніж читачів-українців.
Але це в іншій країні. Перемістимося до самої Україні. Шолом-Алейхем, який міг зустрітися на київській вулиці з Михайлом Коцюбинським, – всесвітньо відомий письменник, "Скрипаль на даху" досі у репертуарі бродвейських театрів. Розмір таланту? Сила культури? Так, звичайно, Шолом-Алейхем – великий письменник. Але імперії просто виявилося не під силу залишити у своїй тіні єврейську літературу тому, що це була всесвітня література, тому що Шолом-Алейхема читали і в США, і у Польщі, й у Аргентині. Імперія розстріляла єврейських письменників, закрила єврейські журнали та театри, знищила школи та навіть мовні курси – а з авторитетом культури на ідиш нічого вдіяти не змогла. І у результаті носіїв мови ідиш вже майже немає, а Шолом-Алейхем та інші єврейські письменники є.
А українська література опинилась у тіні майже вся, особливо після 1939 року. У тіні імперії, яка свідомо оголошувала першосортною одну мову, одну літературу, одного імператора, білого чи червоного. У Празі нікому на думку не спадало вважати, що письменник, який пише німецькою мовою, за визначенням цікавіший за автора, який працює чеською. Тому ні у кого ніколи не виникало сумнівів у "першосортності" чеської культури, тому у сучасному світі чеські письменники відомі практично так само, як російські – і це при тому, що кількість носіїв мов є несумірною.
А у країні, в якій ми всі жили до 1991 року, не було жодних сумнівів, що російський письменник, який живе у Москві, – це культура, російський письменник, який живе у "національній республіці", – це провінція, а письменник, який пише "національною" мовою, – це село. При цьому представники культури "першого ґатунку" самі вирішували, що їм перекладати з "третьосортних" культур і робити умовним надбанням усієї імперії. Тому, наприклад, творчість Ліни Костенко – терра інкоґніта для носіїв російської мови, хоча поза всяким сумнівом саме вона, а не хтось із російських поетів, стала найяскравішою представницею знаменитих "шістдесятників". Але ніяк не тільки творчість Ліни, повірте. Велика латиська поетеса Аспазія, дружина Яна Райніса, була у Радянському Союзі практично забороненою, її почали перекладати лише у 1990-ті. І так, я у юнацькі роки міг читати Ахматову чи Ахмадулліну російською, Ліну Костенко українською, Аспазію латиською і розуміти, що українська та латиська поезія нічим російській поезії не поступається. Але хто сказав, що для розуміння такої простої істини треба бути поліглотом?
Ні, потрібно просто вийти із тіні. Потрібно перестати бути культурою, яка стає зрозумілою світу лише за допомогою російської мови або як альтернатива російській культурі. Те, що написано найкращими українськими письменниками, створене українськими композиторами та художниками, нічим не поступається рівнем іншим світовим культурам. Це просто. Потрібно просто увімкнути світло – і зловісна тінь зникне.
І тоді, коли ми прийдемо до Європи, нас там зустріне не Достоєвський, аж ніяк. Нас там зустрінуть Шевченко, Леся, Стефаник, Коцюбинський та Франко.
І Ліна Костенко. Так, звісно, Ліна Костенко. Кавалер ордена Почесного легіону.
