Блог | Чому призовник вистрибнув із вікна?

Для мене війна спочатку стала шоком, пізніше ж – великим сподіванням, бо ж, за логікою, якось думалось, ну коли ще, якщо не в ці, фактично смертельні для країни дні, можна було очікувати на фундаментальні зміни того жахливого стану. Політичного, економічного, соціального та й ще будь-якого і усіх їх разом взятих, в якому перебувала наша Держава і який фактично і призвів спочатку до Майдану, а потім і до війни.

Хто не сліпий і здатен хоч до мінімального аналізу сам бачить, що і як змінилось за ці часи і чи змінилось взагалі. Я ж скажу зараз про армію і то не про всю її, а лише про один із елементів її існування.

Не так давно, Інтернет облетіли фото прикручених до стовпів скотчем військовослужбовців, яких на передовій звуть "аватарами".

З цього приводу в мережі здійнявся неабиякий галас про скотське відношення до людей в армії. Але на хвилиночку, верещати у нас по будь-якому приводу навчились добре. Нікого у цьому випадку не засмутило, що це були не рядові, не солдати, а офіцери та ще й у званні майора з капітаном.

Читайте: Война завершается полным поражением

Для тих хто не розуміє, поясню, що це вже той рівень, який в бойових частинах вважається за "дуже великих начальників", особливо щодо звання майор. В такому разі виникає логічне запитання, хто тоді міг над ними знущатись – вищий начальник??? Та навряд чи. Ну тоді – їх підлеглі??? Ну так це взагалі нонсенс.

В такому разі, наскільки треба розгубити хоча б будь яку елементарну повагу, я вже не говорю за авторитет, аби опуститись до такого рівня, щоб з тобою, людиною в такому поважному віці і з такими поважними офіцерськими званнями, твої ж співслужбовці (не знаю, підлеглі чи ні) поводились, як із повним непотребом, як з поганими "духами" (так називали тільки-но прибулих солдат, під час дідівщини в армії, які були найбільш безправними і над якими постійно знущались "діди" – старослужащі).

І от ще приклад.

Учора з п’ятого поверху будівлі Тернопільського облвійськкомату здійснив стрибок… ні, не у вічність, а лише у самоволку, такий собі призовник, якого силоміць доставили до військкомату у супроводі поліції. Раніше він методично ухилявся від цього самого призову. То ж уявіть собі, наскільки сильним було не бажання у цього відчайдухи служити українському народові, якщо навіть 5-ий поверх не став йому на заваді.

Зараз він, до речі, у лікарні з тяжкими тілесними і ще невідомо чи не залишиться після такого десантування інвалідом на все життя. От тоді то його мрія – "закосити" від армії точно забудеться по повній, а якщо інвалідність буде занадто важкою, то може і від кримінальної відповідальності "відмажеться". Навіщо у буцегарні приковані до ліжка інваліди?

Читайте: Наша война

А тепер спробуйте пов’язати між собою ці два випадки. Якщо не можете, то я підкажу.

Уявіть, наскільки ж треба не бажати, фактично до безвиході, служити в армії, аби вискакувати з 5-го поверху і вважати це меншим ризиком для здоров’я, аніж саму службу в армії. І це, що важливо, йдеться про строкову службу, саме про той контингент військовослужбовців, що не відправляються в зону АТО. Тобто боязнь смерті на війні від кулі ворога тут ні до чого. Тут йдеться виключно про внутрішнє не бажання служити за будь-яких умов і все.

А друге – люди, які "зайшли" в армію нібито й добровільно, але з однією маленькою поправочкою – за своїми морально-діловими якостями, настільки не відповідають вимогам, що краще б вони туди й не потрапляли.

А тепер обіцяний зв'язок між цими двома фактами – навіщо силою, як баранів, заганяти в армію тих, хто принципово туди йти не бажає? Лише для того, аби потім держава виплачувала їм постійне непробудне п’янство? А потім ще й за цю стидобу перед людьми, а часто-густо й злочин перед країною та народом, ще й на виході оплачувала їм пільги, як учасникам АТО із шматочком землі і іншими чи малими привілеями. Навіщо????

Читайте: Кому выгодна война на Донбассе?

То чи не краще все ж задуматись, ну хоча б на 4-му році війни, хоча для декого це занадто малі строки і занадто рано нарешті второпати, що ця, існуюча й донині, радянська система "набору рекрутів", не те що застаріла і фактично недіюча, вона принципово неприйнятна для сучасних умов і для насправді нової української армії. Якщо звичайно ми все ж таки її думаємо колись там створювати.

Неможливо примусити гарно служити людину, яка на початковому етапі готова вистрибнути з 5-го поверху, аби її лише не заставляли "гарно служити". Так  само, як і неможливо очікувати позитивних результатів в армії від тих, хто пішов служити тільки тому, що на "гражданці", через свою профнепридатність і низькі моральні якості, ніде більше не змогли знайти застосування.

Але проблема у тім, що для того, аби цей закостенілий стан змінити, потрібно принципово змінити не лише саму систему відбору до лав Збройних Сил, а головне – змінити самі Збройні Сили. Лише тоді, призовники будуть вискакувати з вікон почувши, що непридатні до служби в армії, а не навпаки, як зараз.