Современная сказка в сердце Карпат: проект Mandra Morion стал сенсацией в украинском туризме и инвестировании
Коттеджный городок расположен на высоте 900 м в живописном Микуличине
Боротьба за гендерну рівність призвела до того, що чоловік, який миє посуд, гуляє з дитиною та готує вечерю, перейшов з розряду "фантастичне явище" до рівня "а що такого". Але чоловік, який вишиває сорочки складним орнаментом? Це вже занадто, – скажете ви, і будете неправі.
В великому гуцульскому селі Космач, яке колись ще за Союзу називали "столицей бандеровцев", живе немало чоловіків, які можуть дати фору у вишивці будь-якій жінці. А один з найвідоміших майстрів вишивки – Дмитро Пожоджук, заслужений майстер народної творчості України, журналіст за освітою, колишній голова сільської ради Космача.
Коли пан Пожоджук викладає на своїй сторінці в Facebook чергову світлину вишиванки своєї роботи – чоловічої чи жіночої, з космацьким або будь-яким іншим українським традиційним орнаментом, деколи на "моделях", в ролі яких виступають діти та жінка, – одразу злітаються тисячі поціновувачів, "лайкерів" і покупців, бо для пана Пожоджука вишивка – не тільки захоплення, але й заробіток.
Пан Дмитро розповів "Обозревателю" свою незвичну професійну та життєву історію.
Про гріхи дитинства
Мама Пелагія дуже гарно вишивала – народний одяг, рушники, скатертини; писала писанки, вміла ткати. Але я почав вишивати в школі, з легкої руки вчительки Мирослави Василівни Бойчук. В нашій школі усіх дітей з 1-го по 4-й клас навчали вишивати, а після цього хлопці вже займалися різьбою по дереву.
Дмитро Пожоджук вдома
Так сталося, що взимку в першому класі я захворів на ангіну і лежав з температурою вдома, а мати пішла на ярмарок, який у нас в селі щопонеділка. Я нудьгував, бо навіть книг в мене не було, жили бідно. Радянська влада в моїх батьків забрала все: і поле, і ліс, а діда Миколу ще в 1918 році запроторила до концтабору в Росії.
Читайте: Право голоса: экономист, мечтавшая петь, открыла успешную школу вокала
На столі мама залишила гарну білу лляну скатертину, що її придбали до свята. А поруч лежали дорогі французькі нитки, якими мама збиралася вишивати якусь річ на замовлення. Ну, думаю, почну і я вишивати. Засилив нитку в голку і почав вишивати вздовж і поперек. Потім мені набридло, і я потроху зрозумів, що зіпсував дорогу скатертину і дорогі нитки. Відчувши, що буду мати з мамою проблеми, сховався під ліжник на ліжку і чекав. Повернулася мама, принесла повні бисаги всякої всячини – бо ми маємо в Космачі молочне та м’ясне, але всі овочі та, наприклад, пшеницю треба купувати, бо земля майже нічого не родить, там у нас тільки смереки. Так от, мама накупила харчів, в тому числі і цукерок-горошків, інших тоді не було. Розв’язує ці бисаги і посміхається. Але ж вона бачить скатертину, бачить, яку я шкоду зробив. Я вирішив: якщо вона посміхається, то все вже минуло, виліз з-під ліжника, йду до тих бисагів подивитися, що там є.
Посеред хати стояв сволок, а на тому сволоку мотовило, на якому мотали нитки – ми сіяли льон і коноплі, мама вимочувала все це в мочилах, терла на терлиці и потім ткала полотно, на якому вже робила вишивку.
Дмитро за роботою
Так ось, мама схопила мотовило – воно було десь півтори метри завдовжки – і так мене тим мотовилом била, що воно на мені переломилося. Я ледь міг рухатися, і мене забрали до лікарні.
Прийшла до лікарні моя учителька і разом з головною лікаркою Параскою Ковальчук напали на маму: "Що ви наробили!" А мама каже: "Що я наробила? Він зіпсував дорогі нитки, які мені люди принесли, щоб я їм вишила сорочки. Як я буду повертати? Грошей не маю!" Тоді в Космачі більшість людей, як і сотню років до того, працювали на лісорозробках, "в бутині". Мама цілий день рубала сокирою ліс і заробляла 16 рублів на місяць. Потім ввечері варила їсти і до третьої години ночі сиділа за вишивкою на замовлення, аби заробити ще копійчину. Батько теж працював в бутині і отримував 46 рублів.
Тоді в лікарні вчителька порадила мамі не сварити мене, а дати ниточок, в цьому ж нічого поганого немає. І коли я одужав, мама мені дала ниточок, але не французьких, якими вона вишивала, а звичайних дешевих. У нас жінки купували простий білий шовк і фарбували його дуже добре різним зіллям, яким фарбували і писанки. Мама виторочила шматок полотна у формі панами і показала мені, як вишивати болгарським хрестом. І я вишив свою першу роботу, яку назвав "Два півники горох молотили".
Читайте: Из повара в фермеры: как переселенец из Луганска наладил производство сыров под Полтавой
Потім вишив мамі сорочку, щоби вибачитися перед нею за ту шкоду, що заподіяв. Таким чином, в першому класі я вже зробив дві роботи, які потім експонувалися на моїх виставках. Вишивку з півнями я скопіював років 5 тому, аби можна було порівняти неохайну дитячу вишивку зі справжньою роботою.
Далі я продовжив вишивати. Вишивав, коли вчився на факультеті журналістики Львівського університету; вишивав навіть в армії – я ніс службу в Ленінградському військовому окрузі, наш майор Галяутдінов, татарин, давав ключ від свого кабінету и говорив: "Іди повишивай". Солдати теж ставилися з розумінням, їм було цікаво, що я вмію щось таке, що вони не вміють.
Про село
В нашому селі навіть зараз є багато хлопчиків, які вишивають від класу четвертого-п’ятого, разом з мамами, серветки та рушники, аби мати свої гроші. Чоловіки теж вишивають. Мій сусід Микола Костюк, якому 25 років, дуже гарно вишиває сорочки – в нього мама Костюк і бабуся Анна Арсенич гарно вишивали, але він залишився в 15 років круглим сиротою. Василь Рушканюк вишиває ікони, Андрій Сунак вишиває картини, а Микола Воронюк із сином Степаном — рушники.
На ярмарці в Космачі: майстрині з бісероплетіння та вишивки
Взагалі в селі біля 3 тисяч людей заробляють народними промислами: ткачі, різьбярі по дереву, боднарі, які виготовляють дерев’яний посуд; є ті, хто виготовляють музичні інструменти, роблять сирну іграшку – коники з вершниками, все з сиру, зі смаком тараньки. Цю іграшку купують ресторани до пива; а до весілля, крім коників, роблять сирних лебедів. Ще у нас популярно бісероплетіння, ліщиноплетіння (бо якщо вся Україна плете з верби, то ми з ліщини, бо верба не росте). Авжеж, зараз багато людей повиїзжали на заробітки до Італії, Польщі, Португалії, але все-ж таки багато і залишилося. Тільки одних писанкарів – 446!
Про писанки
В дитинстві я бачив, як мама розписує яйця, але тоді мені було нецікаво. Потім сталося так: я був уже студентом і приїхав додому перед Великоднем. Знайомі зі Львова замовили мені привезти космацьких писанок, а мама домовилася з однією жінкою, Параскою Шкодяк, щоб вона теж розписала писанок, мовляв, так буде більше. Я пішов їх забирати, а Параска каже: "Йой, я ж не встигла, ти маєш мені допомогти!" Я кажу: "Я ж не вмію!" Але вона пояснила, що вже нанесла узір, тільки треба заповнити його фарбами. Так відома писанкарка навчила мене писати писанки. Я почав цим займатися та навіть згодом відкрив школи писанкарства у Польші, Франції та Британії, для студентів Кам'янця-Подільського, Тернополя, Львова. Зараз уже мої учні презентують українську писанку на різних форумах, а серед них Михайло Данилюк, Зеновій Пеньонжик і всесвітньо відомий Олег Кіращук.
Але основну ставку я зробив на дослідження писанки, бо у радянські роки вона була заборонена у Космачі. Коли жінки несли на ярмарок відро писанок, щоб продати, поліціянт міг відібрати відро, налити води, поставити кип’ятильник, щоби це все облізло. І казав: "Ти почему релігію пропагіруєш?" Або навіть візьме і розіб’є писанки, і жінка лишається ні з чим. І пропала кількамісячна праця марно.
Дочка Дмитра Вероніка
Я почав вивчати це мистецтво, шукати по всій Україні та за кордоном людей, які вміли писати писанки, а в 1992 році з моєї ініціативи Міністерство культури фінансувало Перший міжнародний з’їзд писанкарів, на який я запросив писанкарку Одарку Онищук з Канади, з Франції – Галину Хоткевич, дочку письменника з Харкова Гната Хоткевича, та інших видатних писанкарів – представників діаспори. А кожна область України була представлена цілою делегацією. Зараз писанкарство вже дуже популярне, і я задоволений, що воно не пропало.
Крім писанкарства, я ще вивчав народний етикет та написав наукову роботу "Українська ввічливість", матеріал для якої збирав на теренах України, включаючи ті області, де завжди жили етнічні українці: Курську, Білгородську, Воронізьку, Берестейщину (це біля Бресту), Бесарабію та частину Польщі. Ми весь час говоримо: ой, які молодці французи, чи американці, чи ще хтось, а чому не показати українське? Наш етикет діяв споконвіку, ще з часів "Повчання Володимира Мономаха".
Читайте: Укол смерти: женщина умерла после инъекции, но врачи вину не признают
Про пошуки прекрасного
Працюючи журналістом в різних районних виданнях, переважно на Буковині, я користувався кожною нагодою для збирання фольклору та узорів для вишиванок та писанок. Найбільше я працював у Кіцмані, де народився Івасюк, у Путилі - на батьківщині Юрія Федьковича, у Новоселиці, звідки походять Микола Мозговий та Софія Ротару.
Наприклад, редактор казав, що потрібно написати про якусь доярку. Відшукавши її, я розпитував, що вона ще робить, крім того що доїть корів. Якщо вона співала, я просив заспівати та записував пісні, або робив замальовки орнаменту для вишиванки.
Потім я збирав орнаменти всюди, де бував, а згодом люди почали присилати мені бандеролі зі зразками орнаментів – для сорочок, скатертин, рушників. Таким чином я зібрав біля 20 тисяч узорів, серед яких є старі, призабуті і майже втрачені, і не тільки українські – з Молдови, Болгарії, Білорусі, Росії, Литви і Балкан. Багато узорів є авторськими.
У моєму доробку понад 150 сорочок, безліч рушників, ясиків, серветок, картин і портретів. Також я роблю своєрідні "книжки-пано" – нашиваю 80-100 узорів на великому шматку полотна. "Космацькі взори", "Подільські взори", "Поліські взори", "Болгарські взори", "Лемківські взори", "Покутські взори"... Вдома у мене зберігається робіт на 4 зали. Просто для людей, щоб милувалися.
Також їх можна побачити на персональних виставках - таких було понад 50, в Україні та зарубіжжі.
На своїх виставках я сідаю у куточку – відвідувачі, мабуть, думають, що це старенький наглядач – і слухаю, що вони говорять. Добре почути критику, бо вона дає поштовх до нових робіт. На Facebook теж ставлю фото, дивлюся на реакцію людей – коментарі, лайки.
Не раз бачив, як жінки прямо в музеї копіюють узори: вишивають або фотографують. Це мені в радість, бо я хочу все це людям повернути, щоб жило і прикрашало нашу державу, презентувало її в світі, і світ ставав гарнішим.
Катерина Ющенко на виставці робіт Дмитра Пожоджука
Мої вишиванки вдягають народний артист Михайло Кревень, письменниця Галина Турелик, піаністка Мирослава Ластовецька, у Віктора Ющенка та його сина є мої вишиванки. Але переважно їх вдягають прості люди, я намагаюсь зробити свої роботи доступними.
Дмитро с дружиною
Свою сім’ю я теж обшиваю: жінка все вміє, але у неї часу не вистачає – переважно порається з дітьми та по господарству.
Діти в мене теж творчі, дочка Вероніка любить плести з бісеру браслети, гердани, а нещодавно вишила бісером сорочку, і дуже вдало. Вона хоче бути режисером, але зараз тільки в 10 класі, є ще час подумати. Син – студент 5 курсу історичного факультету, більше занятий наукою, від творчості зараз відійшов.
Про те, як з’являється вишиванка
Спочатку треба вибрати тканину та нитки. На жаль, в Україні не виробляють ниток, тому ми користуємося французькими, індійськими, російськими, китайськими. З тканиною теж проблема: раніше в Україні виробляли достатньо льону, але потім фабрики позакривалися, і тільки зараз виробництво потроху починає відновлюватися.
Я впевнений, що вишиванка має бути створена з якісної дорогої тканини, льону або шовку. Не треба економити, бо вона призначається для особливих дат. Так, раніше у кожного була вишиванка "назавши" (на будень) і "напролюдень" (на свято). У Космачі і люди мають по 20 вишиванок. Але в середньому по Україні у людей по одній вишиванці, тому треба вибрати найкраще.
Зараз я вишиваю чоловічі сорочки з чорного корейського "мокрого" шовку. Чорний колір - символ наших чорноземів, козаки залюбки одягали вишиванки на чорних шовках.
Колись я зустрів даму з Польщі, яка сказала, що нічого спільного з українцями не хоче мати! Я питаю – чому? Виявилося, що вона колись купила вишиту жіночу блузу, попрала її, і залишилася тільки тканина, вишивка злиняла. Питаю: "Скільки вона коштувала?" "7 рублів". А на той час добра вишивка коштувала 25 рублів. Ну як заплатили, так і маєте… Та вишиванка була вишита ленінградськими "бумажными нитями", одноразовими. Може, коли людина вмирає, цілком нормально положити її в труну в такій сорочці, але носити її неможливо.
До речі, раніше існувала традиція: новонароджену дитину хрестили у вишиваній сорочці і клали на білу тканину. Потім, коли дитина зростала, з цієї тканини шили весільну сорочку з найкращим узором, і цю сорочку можна було вдягати тільки на Різдво та Великдень. В ній людину і ховали. Тому ми втратили багато узорів, бо вони закопані в землю.
Щоб вишити одну сорочку, потрібно від одного місяця до кількох років. Колись я міг вишити чоловічу сорочку з простим (наприклад, слобожанським) узором за добу, але зараз вже зір не той. Складні космацькі узори можна і два роки вишивати: там буває до 24 відтінків ниток, поверхня щільно зашита, так що не лишається білого. Такі сорочки я шию з перервою – відкладаю, беруся за іншу.
Середня ціна якісної вишиванки в Космачі – від 3 тисяч грн. Подібна вишиванка, зроблена за допомогою вишивальної машині, коштує від 400 грн.
Про символіку вишиванки
Зараз вишиванки на піку популярності, але це не тільки радість, але й велика пересторога. З’явилися китайські вишивальні машини, тільки у нас в Космачі їх вже більше тисячі. Люди, які вишивають на цих машинах, калічать вишивку.
Українська вишивка існує впродовж тисячоліть і має певне навантаження, символіку. Кожен узір та колір щось означає, і треба знати, де і як його розмістити. Також сорочка повинна бути вишита з любов’ю. Раніше жінка молилася перед тим як вишивати, щоб людині добре ходилося в тій вишиванці; навіть від лиха та куль вона могла захистити.
А зараз узір розміщують на вишиванці де попало і думають, що чим більший візерунок, наприклад, із квітів, тим краща вишиванка. Або, скажімо, дивлюсь на чоловічу вишиванку, яку одягнув молодий хлопець – а вишивка на грудях перерізана навпіл. Людина, яка вишивала цю сорочку, перекреслила парубкові усе життя.
Нерідко негативні символи виступають в парі з позитивними, або сварги не так повернуті.
Тому перш ніж взятися за вишивання, треба глибше вникнути в історію української вишивки, подивитися, як це робили наші предки.
Не пропусти молнию! Подписывайся на нас в Telegram
Коттеджный городок расположен на высоте 900 м в живописном Микуличине
Главный европейский союзник Украины может ограничить свою помощь
Из запущенных россиянами почти 80 дронов 30 были локационно потеряны
Вселенная откроет им мощный финансовый поток, но распорядиться им нужно будет мудро
Эти 8 шагов помогут быстро навести порядок в доме и не выбиться из сил