Блог | Українці в еміграції, або Вогонь Холодного Яру

Прочитав це в книзі спогадів отамана Івана Лютого-Лютенка "Вогонь з Холодного Яру". Взагалі вся ця книга повниться упованням на Бога і незламною вірою в перемогу в любих обставинах. Так от: під час побуту його на еміграції в Марокко він вклав всі свої кошти у відкриття маленького магазинчика, який розташовувався якраз навпроти величезного процвітаючого маркета. Звичайно, що при такій конкуренціі його бізнес ледве животів.

І от коли він вже майже здався, підійшов до нього в магазинчик чоловік, який виявився також українцем на еміграції. Зрозумівши розпачливі обставини Івана, той пообіцяв йому допомогти і для підбадьорення розказав таку історію зі свого життя: коли він з другом також опинився у вимушеній еміграції, то єдину роботу, яку знайшли, була мощення дороги. Робочого одягу вони не мали, а тому працювали в якому мали. І обмежували себе у всьому, жили майже тільки на хлібі з водою, щоб...щоб купити собі гарні костюми і піти на саму багату вечірку в місті))))))

Читайте: О жабе всежрущей и фуфломицине

Коли ж це сталося, то на тій вечірці закохалась одна багата панянка в козака і вийшла за нього заміж))) Ні, ні, Альфонсом він не став. Просто з допомогою дружини відкрив своє діло і розбагатів. Десь за кілька тижнів після тої розмови привезли несподівано в магазинчик Івана дорогу рибу з Ірану, вже оплачену. На цій рибі він піднявся, бо такої не було в усьому Марокко. Замовляв він її після того в того ж постача в Ірані частенько. А от ні імені, ні адреси той земляк Івану не сказав. Така от історія)