Блог | Соглашение с совестью: российские актеры Соколов, Апексимова и Михайлов оправдывают российскую агрессию
Як дослідити цей момент, коли хтось, як за належне бере на себе владу вирішувати за іншого, що тому належить робити, а що - ні, який шлях інший особистості обирати у своєму житті та у якому напрямку рухатись?
Це питання можливо поставити не тільки у випадку відносин між людьми, а й між країнами.
Звісно, мова не йде про життя у здоровому суспільстві, де поперед усіх існуючих норм, є таке поняття як совість, яка у нормальних людей є самим суворим запобіжником. З причини того, що наявність (або відсутність) такої складової як совість, вимірам не піддається, життя суспільства підпорядковується певним правилам - законам.
У той час, коли весь цивілізований світ звик поважати існуючі правила тому, що їх додержання є запорукою нормального існування, росія увесь час з моменту вторгнення, намагається нав’язати та транслювати спільноті викривлене бачення подій, що справді відбуваються на території України. Мова йде про виправдання з боку росії свого тероризму, порушення цілісності суверенної, незалежної країни, що має свої кордони на карті світу.
Режиму путіна також зрозуміло, що цей крок з боку росії, порушує усі правила та міжнародні норми, тому у хід іде перша-ліпша нісенітниця: "напали перші тому, щоб не напали них", заяви про якісь біо-лабораторії та інших "бойових гусей", що нібито загрожують безпеці росії, про "асвабаждєніє" України від "західного зла" та безліч іншої брехні, що вигадана рашиською пропагандою та яку вона нав’язує через свої ЗМІ.
Для будь-якої здравомислячої людини всі ці підстави для того, щоб прийти з війною до іншої країни - повна маячня, але чомусь вона зустрічає відгук у масах та формує думку обивателів росії. Виникає питання - чому?
Саме такі люди, що пройшли обробку рашистької пропаганди, потім складають ту частину населення росіі, що підтримують жахливі для сучасного світу речі: вбивства та катування за ознакою приналежності до громадянства іншої держави. Дико читати коментарі, у яких присутнє схвалення з боку здавалось би нормальних (на перший погляд) людей, які радіють кількості загиблих мирних мешканців України у результаті загарбницьких дій окупантів.
Не останню роль у "просуванні" хибних ідей у маси та формуванні відношення до них у суспільстві відіграють медійні персони: відомі актори, співаки, письменники, режисери, які насправді розуміють, що відбувається, але настільки звикли до можливостей, які надає належність до "кола наближених" до влади, що не готові відмовитись від бонусів заради якихось там, ледь чутних, докорів сумління.
Андрій Соколов, російській актор, режисер та продюсер, безумовно наближений до влади - останні роки він активно запрошується для участі у її заходах. У травні 2022 року, коли рашистські вбивці нищили та вбивали все живе на своєму шляху, у прямому ефірі свого instagram висловлюється про це так:
"Ми були в шпиталях, ми говорили з хлопцями пораненими нашими. Якби ви знали, які в нас класні пацани. Наскільки можна пишатись нашою армією, можна пишатись нашими хлопцями, які виконують свій обов’язок, і коли виконують свій обов’язок… Я не хочу сказати, що мене цілком влаштовує те, що відбувається, у мене є питання, але в цей час я не маю права їх ставити".
Ця людина, яка розуміє, що солдатами його країни кояться вбивства цивільних громадян та захисників чужої країни на її територіях і називає це беззаконня "обов’язком", а вбивць "класними пацанами"?!
Дуже шкода, що ті "питання", як каже сам А. Соколов, на які доречно було би пошукати відповіді, актор самостійно позбавив себе права задати тій владі, думку якої він транслює.
Зрозуміло, що дитинство Андрія Соколова, яке проходило з більш ніж зі скромними можливостями родини, де батько працював будівельником, а мати - інженером, наклало свій відбиток на світогляд майбутнього актора, але як це треба бажати бути наближеним до корита, щоб таке нести у соцмережі?
Тези вже з іншого виступу Андрія Соколова, у лютому 23-го, що був викладений у його телеграм каналі: "В одному з відряджень ми з колегами були у Маріуполі. Варто сказати, що від міста… ну це страшне видовище… жодного вцілілого будинку, жодної вцілілої квартири… Ми поїхали в Маріупольський театр, це будівля там де все випалене зсередини. І в той же час вже будувались нові будинки, цілі квартали, створювались комунікації, життя поверталось. До людей поверталась віра, що майбутнє існує… Дякую усім тим, хто наближає нашу перемогу і мирного неба всім нам."
Вражаючий цинізм: вдертися до чужої країни, зрівняти місто з землею, звинуватити у цьому тих, хто його захищав, та хизуватись декількома вбогими халабудами, що були побудовані замість тисяч зруйнованих!
Як ще язик повертається згадувати Маріупольський театр, масове вбивство людей у якому через авіаудари по місту російськими загарбниками приголомшило своєю жорстокістю увесь світ. Те, що нечуваний за своїм звірством крок зробили саме росіяни, не має сумніву ні в кого у світі, адже у театрі намагались сховатися цивільні мешканці міста від того пекла, що принесла "армія - асвабадітель".
Ну, а наприкінці промови актора - посил від влади, чиїм рупором він виступає - проникливі слова про "мирне небо". Якась дикість чути їх від агресорів та тих, хто приніс у дома маріупольців війну, смерті та розруху.
Рашистська пропаганда через своїх промовців, таких як Андрій Соколов, продовжує вперто казати на чорне, що воно - біле та звинувачувати ЗСУ у тому, що доводиться переживати жителям окупованих територій.
Інша обласкана російською владою акторка, продюсер та театральний діяч Ірина Апексімова. Вона запам’яталась нашому глядачу по серіалу "День народження Буржуя", де виконала одну з головних ролей.
У 2016 році увійшла до списку 814 зареєстрованих Центрвиборчкомом РФ довірених осіб російської політичної партії "Єдина Росія" на виборах до Державної думи VII скликання, що проходили 18 вересня 2016 року.
На теперішній час очолює Театр на Таганці та відпрацьовує режиму своє призначення, ставши провідником його викривленого бачення у маси.
Під час вторгнення на територію України стала куратором по збору коштів для російських військових. Виправдовує масові вбивства на території нашої країни.
Ірина Апексімова була делегована російською владою до окупованих території Луганської, Запорізької та Херсонської областей під час проведення так званого "референдуму", що для місцевого населення проходив під дулами автоматів загарбників.
Не весь же час діяти батогом, іноді необхідно залучати й пряника, ось у ролі "пряника" для місцевого населення окупованих територій виступила акторка з промовою:
"Сегодня действительно очень важный, исторически важный день для меня, для нас для всех, для всей нашей огромной страны. И я здесь для того, чтобы поддержать жителей Донецкой, Луганской, Запорожской области, тех, кто придут на референдум. Я преклоняюсь перед вашим мужеством, перед вашей стойкостью. С нами Бог! И добро пожаловать обратно домой. Мы вместе — сила".
Про який це "дом" йде мова? Яким "домом" може стати для людей країна, що зруйнувала не тільки їхні домівки, а й забрала життя близьких? Чим можна це виправдати, якими "високими цілями" пояснити матерям вбивства дітей?
Ще один відомий актор, якого ми всі колись любили ще у тому мирному житті - Олександр Михайлов. Він запам’ятався глядачам по фільмам, де грав благородних та мужніх чоловіків, але мабуть, найвідомішою його роботою є роль Василія Кузякіна у фільмі "Любов і голуби". Сумно усвідомлювати, що ця людина немає нічого спільного (крім обличчя) з тими благородними образами, що втілювалися їм у картинах.
Разом зі зграєю таких же кар‘єристів, він з самого початку підтримував загарбницьких дії росії у Донецьку, Луганську, Криму, а згодом, будучі послідовним, і розв’язання війни режимом путіна проти України.
За допомогою таких ось продажних митців, використовуючи довіру, яку викликають навіть не самі актори, а образи, які вони у собі втілюють, злочинний режим путіна транслює свої меседжи у маси.
Всі ці "медійні обличчя", у відмінності він тих, на кого розраховано їх використання владою, добре розуміють, що вони роблять насправді, а саме: формують думку народних мас щодо тих подій, сучасниками яких вони є.
Це дуже помітно по їх висловлюванням, у яких де-не-де мають місце докори сумління, як у цьому інтерв’ю Андрія Соколова, яке він дав у червні 2022 року програмі "Емпатія Манучі" про причини підтримки "спецоперації" та про патріотизм у його розумінні.
"Я не можу сказати, що мене цілком влаштовує те, що відбувається. Є дуже багато питань у мене, глобальних питань, є тим з чим не згоден. Але ж ми живемо тут… якщо говорити про події, які відбуваються зараз, то коли все це закінчиться нажаль я не впевнений, що все буде добре. Такого не буває. Але коли відбуваються катаклізми такого роду, то треба розуміти, що середини немає… Тут нейтралітету не буває".
Показово, що на початку цього монологу, совість актора його неприємно шкрябнула, це помітно, але свою думку він закінчив, подолав докори сумління та зробив свій вибір на користь абсолютного зла.
На людях, що викликають довіру, лежить велика відповідальність. Ніякі гроші та доступні завдяки владі можливості, що надає угода із совістю, безумовно не коштує майбутньої ганьби з боку нащадків власного народу.
Немає сумніву, що цей час прийде.
