Блог | Мастера хаоса. Зачем Путину "борьба с украинским терроризмом"?

На состоявшемся в минувшую пятницу заседании Совета безопасности России Владимир Путин вновь говорил о важности борьбы с терроризмом. Интересно, что сначала этого заседания ожидали как экстренного – после сообщений о загадочном инциденте в Брянской области. Однако пресс-секретарь Кремля Дмитрий Песков заявил, что заседание Совбеза пройдет в запланированный срок. Что ж, выходит, что Путин собирался бороться с терроризмом еще до Брянщины?

Далее текст на языке оригинала.

Ничего неожиданного в таком совпадении, конечно, нет. Российские чекисты – самые настоящие мастера хаоса. Именно этому умению создавать противоречивые и малопонятные ситуации их обучают именно такой "управляемый хаос" и называется простым словом "дестабилизация". Но, позвольте! Мы хорошо понимаем, зачем Владимиру Путину и его окружению требуется дестабилизация в Украине или Молдове. Но ведь не в России!

А почему не в России? В Кремле могут быть уверены, что "управляемый хаос" в России может служить укреплению власти и усилению готовности населения поддерживать политические цели руководства страны. Именно так ФСБ России действовало во время чеченских войн. Ведь сама мысль силового столкновения была очень непопулярна в русском обществе.

Только исчез Советский Союз с его многолетней практикой силового подавления несогласных. Еще оставались в памяти действия советских силовиков в Тбилиси, Баку, Вильнюсе. "Саперные лопатки" советских военных - ими они избивали демонстрантов в столице Грузии - обсуждались с трибуны депутатских съездов в Москве и вызвали всеобщее возмущение. Возвращение к этой практике воспринималось как возвращение к прошлому.

"ФСБ подрывает Россию"

Террористические акты изменили российское общественное мнение. Теперь уже маргиналами стали те, кто призывал к диалогу, мирному решению проблем, поиску юридических путей, которые могли бы урегулировать отношения Грозного и Москвы. Известный правозащитник, уполномоченный по правам человека, Сергей Ковалев был вынужден подать в отставку после попыток вступиться за мирное население Чечни – между прочим, российского региона.

Влияние российских силовых структур в обществе росло с каждым днем. А 31 декабря 1999 года, в канун нового тысячелетия, президент Борис Ельцин уже официально передал власть бывшему руководителю ФСБ России, премьеру Владимиру Путину. За несколько месяцев до этого решения в Москве, Буйнакске и Волгодонске произошли взрывы жилых домов.

Затем об этой эпохе убитый впоследствии чекистами бывший офицер спецслужб Александр Литвиненко и историк Юрий Фельштинский напишут книгу "ФСБ подрывает Россию".

Если несколькими словами объяснить политические последствия этих взрывов, россияне просто захотели "твердой руки", порядка, уничтожения терроризма. А взрывы в Москве изменили настроения города, который со времен перестройки считался главным оплотом демократии и перемен. Путин на президентских выборах 2000 года победил почти повсюду, у него уже не было альтернатив.

Сейчас у Путина другая цель

Вряд ли российский президент забыл время, когда "управляемый хаос" и война сделали его главой государства.

Сейчас у Путина другая цель – заставить россиян не просто смириться с войной, но поддерживать ее. Поверить, что альтернатива войне с Украиной – разгул террора. Поэтому разговор с членами Совбеза России – это совсем не разговор о том, как справиться с террором. Об этом свидетельствует история путинской России.

Нічого несподіваного в такому збігу, звичайно ж, немає. Російські чекісти – справжнісінькі майстри хаосу. Саме цьому вмінню створювати суперечливі та малозрозумілі ситуації їх навчають, саме такий "керований хаос" і називається простим словом "дестабілізація". Але, дозвольте! Ми добре розуміємо, навіщо Володимиру Путіну та його оточенню потрібна дестабілізація в Україні чи Молдові. Але ж не в Росії!

А чому не в Росії? У Кремлі можуть бути впевнені, що "керований хаос" у Росії якраз може служити зміцненню влади та посиленню готовності населення підтримувати політичні цілі керівництва країни. Саме так ФСБ Росії діяло під час чеченських війн. Адже сама ідея силового зіткнення була вкрай непопулярна у російському суспільстві.

Щойно зник Радянський Союз із його багаторічною практикою силового придушення незгодних. Ще залишалися у пам’яті дії радянських силовиків у Тбілісі, Баку, Вільнюсі. "Саперні лопатки" радянських військових – ними вони били демонстрантів у столиці Грузії – обговорювалися з трибуни депутатських з’їздів у Москві та викликали загальне обурення. Повернення до цієї практики сприймалося як повернення до минулого.

"ФСБ підриває Росію"

Терористичні акти змінили російську суспільну думку. Тепер уже маргіналами стали ті, хто закликав до діалогу, мирного вирішення проблем, пошуку юридичних шляхів, які могли б врегулювати відносини Грозного і Москви. Відомий правозахисник, уповноважений з прав людини Сергій Ковальов був змушений подати у відставку після спроб заступитися за мирне населення Чечні – між іншим, російського регіону.

Вплив російських силових структур у суспільстві зростав з кожним днем. А 31 грудня 1999 року, напередодні нового тисячоліття, президент Борис Єльцин вже офіційно передав владу колишньому керівнику ФСБ Росії, прем’єру Володимиру Путіну. За кілька місяців до цього рішення у Москві, Буйнакську та Волгодонську сталися вибухи житлових будинків.

Потім про цю епоху вбитий згодом чекістами колишній офіцер спецслужб Олександр Литвиненко та історик Юрій Фельштинський напишуть книгу "ФСБ підриває Росію".

Якщо декількома словами пояснити політичні наслідки цих вибухів – росіяни просто захотіли "твердої руки", порядку, знищення тероризму. А вибухи у Москві змінили настрої міста, яке з часів перебудови вважалося головним оплотом демократії та змін. Путін на президентських виборах 2000 року переміг майже всюди, він уже не мав альтернатив.

Зараз у Путіна інша мета

Навряд чи російський президент забув про час, коли "керований хаос" та війна зробили його главою держави.

Зараз у Путіна інша мета – змусити росіян не просто змиритися з війною, а й підтримувати її. Повірити, що альтернатива війні з Україною – розгул терору. Тому розмова з членами Радбезу Росії – це зовсім не розмова про те, як із терором упоратися. Про це свідчить історія путінської Росії.