Блог | Зовнішня політика Зеленського: "Аннушка уже разлила масло"

Сьогодні, їдучи на роботу, слухав радіо, і увагу мою привернуло висловлювання якогось чоловіка з Українського інституту майбутнього. Він заявив, буцімто "головна функція Президента – сподобатись на міжнародному рівні, а все інше – завдання Уряду".

Мабуть, мене б це так не зачепило, якби я не знав, що до складу нинішньої влади входить чимало представників цього Інституту. На перший погляд, цілком безневинна позиція, але якщо як слід поміркувати, то стає зрозумілим, що за нею ховається. По-перше – спроба маргіналізувати посаду Президента. По-друге – намагання нав’язати українському суспільству думку, що "цар хороший, а бояри – погані". До речі, “боярами”, тобто Урядом, у найближчий час можуть пожертвувати.

Так, зовнішня політика – це, безперечно, головна компетенція та сфера відповідальності Президента країни. Але хіба показником її успішності є вміння комусь сподобатися? Так, для завоювання довіри українського населення з низьким рівнем політичної свідомості та критичного мислення можуть “прокатити” природна харизма й акторський досвід. Але в царині зовнішньої політики це не дуже вагомі важелі впливу. Міжнародні відносини – це не пікап і не шоу-бізнес, тут потрібне глибоке розуміння ситуації. А в нас що робиться на зовнішньополітичному фронті?! Почнімо з двох найбільших економік світу – Сполучених Штатів і Китаю. Посли відсутні та навіть агреман не надісланий…

Отже, Китай… Пам’ятаєте про 3 мільярди доларів, які Банк Китаю мав виділити на роботу в аграрному секторі? Жодної копійки не виділено. А як щодо 20-ти мільярдів доларів, які передбачалося проінвестувати в українську енергетику? Вже й розмов про це не чути… При цьому не забуваймо, що Китай є членом Ради Безпеки ООН та має серйозний вплив на політику Росії. Міжнародна політика України відносно Китаю станом на сьогодні відсутня.

Тепер про Штати… Гадаю, Зеленський дійсно подобається Трампу. Але не забуваймо, що в Америці працюють незалежні інституції і Президент США не є диктатором, а являє собою лише одну із цих інституцій. Серйозної роботи ні з демократами, ні з республіканцями, ані в конгресі, ані в сенаті ніхто не веде, та й, відверто кажучи, нема кому вести. Є якийсь Єрмак, який неначе з кимось комунікує, але він є токсичним для багатьох інституцій США.

Що ж стосується Макрона, який заявив про ефемерні українські банди у Франції, то була викликана посол Франції та неначе якась розмова відбулася. Але що це означає? Що для Макрона Україна є тим, кого можна безкарно пнути. Не забуваймо також і про те, що Франція – одна з країн, що підписали спільне комюніке "Україна-НАТО" останніми.

Угорщина блокувала це комюніке до останнього і розблокувала лише після особистих гарантій Зеленського стосовно того, що до Закону про освіту буде внесено правки. Можна сказати, що тут має місце шантаж...

Ну, а про поїздку Зеленського до Японії годі й казати. Вона виглядала скоріше як туристична мандрівка, ніж як політичний візит. Окрім яскравих фоток, із Японії – третьої чи четвертої економіки світу – не привезено нічого. Про жодну зустріч із інвестиційними компаніями та крупним бізнесом повідомлено не було, і я чомусь підозрюю, що і самих зустрічей також не було.

Для Перемоги у війні з Росією міжнародна політика є архіважливою. Певно, що Зеленський комусь із лідерів подобається. Воно й не дивно, це ж місія артиста – подобатись, щоб отримати аплодисменти. Але функції Президента – активізувати зовнішньополітичний фронт проти Росії як агресора, отримати економічну підтримку, посприяти залученню інвестицій в українську економіку та динамізувати експорт українських товарів на зовнішній ринок. Яку із цих функцій за останні п’ять із половиною місяців виконав Зеленський? Як на мене – жодної. Тоді цікаво наступне: скільки буде вчитися та чи спроможний навчитись? Якщо неспроможний, то… "Аннушка уже разлила масло". Наслідки – лише питання часу…