Блог | Зажраті на землі. Гра в пана-феодала і кріпака-холопа повинна припинитися

Кичливі латифундисти-аграрії та фермери-орендарі, їх різноманітні асоціації й розлогі об’єднання одне з-поперед одного, до сверблячки в сідничних нервах, поспішають продати високоповажним і просто поважним політичним лідерам власне враження їхньої неперевершеності в царині володіння долями пересічних селян.

Лідери партій говорять про непродажність землі. А тим часом, члени аграрних асоціацій і об’єднань фермерів, по суті під несвідомими прикриттям партій, за безцінь землю у селян, співаючи пісні як розквітне село з обраною ними партією чи лідером. Скуповують все більше і більше, бо ось скоро дорвуться до влади. А Лідери партій не розуміють в яку халепу вскочили.

Читайте: Продажна земля: вимога європейців чи слід Путіна?

Високоосвічені власники, генеральні директори та просто директори агрохолдингів вже відверто й дуже гордовито заявляють, що володіють землями цілих районів та областей і суцільно, а значить – фактично, владарюють у них, вирішуючи все. Чи може так думають ? А можливо до цього прагнуть ?

Якщо латифундист-землевласник вдало продасть цю думку й хотілку політикам, то 15 мільйонів українських селян розміняють не на собак, як у творах вітчизняних і зарубіжних класиків, а на десяток агрохолдингів і тисячу-другу фермерів-орендарів. Мушу попередити, що добробут кожного стане добробутом обраних. Попереджений – означає замислений.

Читайте: Народна Земельна Реформа Головіна. Ринок землі: чи є передумови зі сторони власників землі для його формування

Якщо всі ці роки так йшлося, проходило, просувалося, проштовхувалося, промазувалося, продавлювалося, пробивалося..., то зараз може не пройти.

Галас і рапортизація про “грандіозні” врожаї монокультур та зростання валового внутрішнього продукту (ВВП), на жаль, не збагачує селян, власників землі. Все просто, – якась монополія, вкотре, отримала надприбутки. Тим часом, в умовах системної кризи, занепаду економіки, зростання цін на енергоносії, стрімке знецінення людського капіталу, зростання нашої меншовартості селяни, змушені продати свою землю, свою совість, свою гідність, бо треба якось жити далі, хоч і холопами, на диво феодала.

Читайте: Народна Земельна Реформа: Україна на продаж?

Вони зажралися на нашій землі

А де ж держава?! А держава вже демократизована й децентралізована.

Аграрний сектор – це вже не державний сектор економіки, він працює не на українців! Він демократично-децентралізовано працює на сотню-другу аграрних і не аграрних олігархів, і просто – дуже багатих підприємців.

Тож, має настати час людей, людей, яких, на жаль, невідомо скільки залишилося, а не феодалів. мають зажити наші люди, а не лише всі, крім них. Саме це повинно стати головною метою наших змагань за довіру і підтримку народу!

Читайте: Повернення української землі?

Аграрні монополії мають поступитися своїми амбіціями інтересам і сучасним потребам українців.

Завдання нової аграрної політики – перетворити, навіть незначне зростання ВВП у реальний добробут і якість життя селян, власників землі, а також жителів великих і малих міст, яких зростила саме українська земля й для яких вона є і державою, і батьківщиною, і останнім прихистком.

На часі народна земельна реформа, бо лише з ініціативи селян, власників землі, вона може розпочатися. Їх прагнення обробляти землю самостійно, як реальних власників аграрних підприємств нового типу, буде визначальним.

Читайте: Хто ворог українського селянина?

Народна земельна реформа – це можливість повернути втрачену землю, стати її справжнім господарем. У підсумку її реалізації запрацюють тваринницькі комплекси, підприємства з переробки м’ясо-молочної продукції, будуть створені тисячі нових робочих місць, а власниками будуть селяни.

Це дасть поштовх організації системи село- та містоутворюючих підприємств, розвитку місцевої інфраструктури, що стане базисом для нового, якісного, перспективного життя об’єднаних територіальних громад.

Моя роль у Народній земельній реформі – формалізувати ці процеси, пояснювати власникам землі їх сутність і сенс, а також підтримувати їх здійснення.

Участь політиків бачу не як гру в пана-феодала та “кріпака-холопа”, а як шлях до людей без посередників – робити неможливе можливим.