Блог | Украинская семья снова должна стать самой высокой ценностью государства

Що ми знаємо сьогодні про сім’ю? Що знає про сім’ю наша молодь? Чи усвідомлюємо ми, що сім’я — це не просто про нотаріальне посвідчення шлюбу, печатки і штампи, що це не просто про любов, під маскою якої, як правило, ховається звичайна пристрасть, яка швидко минає. Чи усвідомлюємо ми, що сім’я — це, перш за все, повага та підтримка один одного, уміння сприймати іншу точку зору, безліч побутових обов’язків протягом усього спільного життя?

На шляху до самогубства

Певно, сімейним цінностям сьогодні мало хто приділяє достатньо уваги. А що найсумніше — ніхто в державі не може пояснити молоді, що ж це таке — ті самі сімейні цінності, підготувати до створення родини психологічно, надати необхідні знання. Як свідчать демографи, роль сім’ї фактично відійшла на другий план. Молодь не розуміє функцій сім’ї, не усвідомлює обов’язків подружнього життя, не відчуває відповідальності за своїх близьких. Для більшості з них любов — це, насамперед, секс.

І зовсім не дивно, що коли пристрасть статевих відносин згасає, разом із ними вмирає і родина. У сім’ї починаються сварки та бійки, подружжя починають ненавидіти один одного, дуже часто чоловік або жінка починають зловживати алкоголем або наркотиками. І найжахливіше те, що все це трапляється на очах малолітніх дітей.

Спочатку вони дивляться на своїх батьків, а потім або створюють власні родини, знущаючись один з одного, або відмовляються від подружнього життя взагалі! Тільки уявіть, у якому загрозливому стані насьогодні опинилася наша країна, яка споконвіку славилася своїми унікальними сімейними традиціями, неповторним колоритом культури подружнього життя, віршами та піснями про любов, мужністю та відвагою українських козаків, які демонстрували численними перемогами силу та міць українського роду!

Згідно зі статистичними даними, майже 3 мільйони українських дітей виховуються в неповних сім’ях. Це фактично половина дитячого населення країни! Стрімко зростає кількість розлучень та знижується кількість шлюбів. Якщо 2019 року одружилися 237,9 тисячі та розірвали шлюб 138 тисяч пар, то, за підсумками 2020 року, зареєстровано лише 168 тисяч шлюбів, а ось кількість розлучень зросла до 119,3 тисячі!

Україна швидко наближається до демографічної кризи. У 2020 році смертність удвічі перевищила народжуваність. Народилося 293457 немовлят (найнижчий показник за останні 10 років), померло 616835 осіб (найвищий показник за останні 5 років). Ось на що сьогодні перетворилася Україна! Демографи кажуть, що за останні 30 років чисельність населення України скоротилася на 10,5 млн осіб. І якщо не змінити ставлення держави до сім’ї як найголовнішої цінності, основоположного осередку суспільства, то до 2050 року нас залишиться 29–30 мільйонів. Наша країна приречена на дуже гостру демографічну кризу. Ми просто будемо поступово вмирати!

Держава зрадила сім’ю

До грудня 2010 року проблемами сім’ї опікувалося Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту. Це був центральний орган виконавчої влади, який здійснював комплексну державну політику у сфері розвитку та підтримки сімейних відносин. Держава фінансувала цільові програми, у кожному регіоні та українських містах діяли Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Їхнім основним завданням було допомагати, особливо молодим подружжям, вирішувати найгостріші проблеми сімейного життя, навчати правильному вихованню та догляду за дитиною. У разі, якщо сім’я вважалася неблагонадійною: хтось із батьків зловживав алкоголем, наркотиками, здійснював домашнє насильство, не виконував батьківські обов’язки щодо виховання дитини тощо, із такою родиною ретельно працювали психологи, лікарі, представники місцевих рад, правоохоронних органів і так далі.

Дуже часто така опіка дозволяла молодій родині подолати економічні, побутові та психологічні проблеми, а головне — захистити малолітніх дітей від виховання в токсичному середовищі. Перші роки Незалежності Україна цінувала сім’ю! Для одружених людей створювалися деякі преференції на роботі, до них ставилися з повагою та довірою. У ті часи молоді сім’ї ще отримували від держави житло. Здавалося б, із 2011 року в Україні мав початися "бебі-бум". Верховна Рада та уряд встановили диференційовані виплати за народження дітей. За першого малюка сім’я отримувала 25 тисяч грн, за другого — 50 тисяч, за третього та наступних дітей — 100 тисяч грн. Але в 2014 році все кардинально змінилося. Саме цього року влада зрадила українську сім’ю!

Міністерство у справах сім’ї перетворилося на Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України. Разом із сім’єю у назві міністерства в Україні зникли відповідні державні програми. Саме 2014 року держава скасувала диференційовані виплати по народженню дитини. І дотепер виплачує батькам лише 10 320 грн відразу після народження дитини та по 860 грн щомісяця протягом 3 років. Чи можна на 860 гривень цілий місяць "годувати" дитину — питання риторичне. Окрім того, 2014 року держава повністю припинила фінансування регіональних центрів соціальної роботи із сім’ями та дітьми, переклавши їх утримання на місцеві громади. А в більшості місцевих громад, особливо невеликих, коштів на це просто нема. Ситуацію суттєво погіршила адміністративно-територіальна реформа. Після того, як в Україні було суттєво збільшено адміністративні кордони об’єднаних територіальних громад, більшість Центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді було ліквідовано. Таким чином, на кожне величезне ОТГ залишилося максимум по одному центру, у яких працює тільки один психолог! Чи в змозі одна людина хоча б обійти та познайомитися з проблемами десятків тисяч родин? Звичайно ж, ні!

Без родини нема країни!

"Будь-яка соціальна доктрина, що намагається зруйнувати сім’ю, є негідною. Сім’я — це кристал суспільства!" — казав Віктор Гюго. Переконана в тому, що українське суспільство має прокинутися і зрозуміти, перед якою загрозою опинилася країна, яка відмовилася від споконвічних традицій сім’ї — традицій поважати батьків, виховувати дітей у мирі та любові, розподіляти спільні радощі та негаразди, нести відповідальність за ближнього! Влада має знову повернутися обличчям до української сім’ї, адже жодне дерево не може існувати без міцного коріння! Разом із колегами та однодумцями ми ухвалили рішення ініціювати низку законодавчих ініціатив, без яких відродження Українського інституту сім’ї неможливе. Ми закликаємо центральну владу та органи місцевого самоврядування, громадські організації та профільних фахівців долучитися до спільної роботи. На першому етапі нам потрібно розробити й запровадити на законодавчому рівні Державну стратегію розвитку та підтримки української сім’ї, скласти освітні національні програми дошкільного та шкільного сімейного виховання і запровадити відповідні заходи на місцевому рівні. В Україні мають з’явитися державні курси з підготовки молоді до подружнього життя, держава повинна розпочати масштабну інформаційно-просвітницьку роботу з населенням. Так, ми маємо знову розповідати нашим дітям, починаючи із садочка, що є добре, а що погано, знову вчити гратися в дочки-матері. Кожну молоду родину має супроводжувати свій державний психолог та сімейний лікар. Соціальні служби повинні знову ходити по домівках і допомагати людям долати конкретні проблеми. Люди мають зрозуміти, що їхні сім’ї знову потрібні Україні!