Блог | Цейтнот державної морської політики. Що далі? Шах і мат?
Сьогодні неможливо уявити країну, яка має внутрішні водні артерії та вихід до моря, без пріоритетного розвитку морської діяльності і впровадження зваженої та дієвої ДЕРЖАВНОЇ МОРСЬКОЇ ПОЛІТИКИ, яка значно ширше будь-якої КОРПОРАТИВНОЇ ПОЛІТИКИ!!!
Не дивлячись на те, що Чорне море залишається перехрестям традиційних шляхів Схід – Захід і Північ – Південь, а Азово-Чорноморський регіон перетворився на «чутливу зону» геополітичних інтересів провідних країн світу і регіону, Україна практично втратила лідируючі позиції морської держави. Державна морська політика знаходиться в «в постійному цейтноті».
Але, на мою думку, ще не втрачена можливість стати впливовим регіональним гравцем, завдячуючи саме морській складовій сучасної комбінаторної моделі потенціалів, що має Україна.
Після розпаду СРСР Україні дісталося близько 1/4 морської інфраструктури. За питомими показниками вантажомісткості та вантажопідйомності на душу населення торговий флот України зіставляли з флотами Франції, Іспанії, Туреччини та Польщі.
Від розподілу ЧФ колишнього СРСР Україна отримала 40 бойових кораблів та катерів, 100 суден забезпечення.
І досі, досить часто, «путінська Росія» представляє наші виробничі комплекси в морській царині своїми тільки тому, що майже повністю викуповувала річний обсяг виробленої продукції, як це було донедавна із Миколаївським державним підприємством «Зоря – Машпроект».
Аналіз морської діяльності незалежної України приводить до висновку, який, на жаль, є невтішним – СИСТЕМНОЇ ДЕРЖАВНОЇ МОРСЬКОЇ ПОЛІТИКИ ДОКТРИНАЛЬНО-СТРАТЕГЧІНОГО МАСШТАБУ В УКРАЇНІ НАРАЗІ НЕ ІСНУЄ. І навіть в публічному дискурсі ця проблематика зводиться до деяких проектів «явно нестратегічного масштабу» (від автора – як приклад, заміна стратегічних морських та річкових перевезень вантажів та пасажирів на поодинокі баржу з кавунами та пасажирську «Комету» з колишнього СРСР; заміна стратегічної державної програми кораблебудування на окремі безсистемні замовлення), а це вже можна характеризувати як ІМІТАЦІЮ.
Розбираючи шахову партію «державна морська політика» чітко вимальовується шахова позиція «результативності в лапках» нав’язування суспільству популістських заяв про відродження морського потенціалу держави, «реформаторства в ногу з часом» та надуманого «москітного флоту». Ось окремі її складові:
Україну, яка в нелегкому процесі неадекватного поділу отримала таку «морську спадщину» від СРСР, Міжнародна Морська організація (ІMO) перестала включати до своєї Ради навіть в групі третіх країн, що беруть участь в міжнародному судноплавстві;
Після розпаду СРСР на території України залишилась потужна база для суднобудування, яка включала 11 суднобудівних заводів, що виробляли близько 30 % суднобудівної продукції СРСР, 27 галузевих науково-дослідних інститутів та конструкторських бюро, 7 підприємств суднового машинобудування та 11 підприємств морського приладобудування.
український політикум «системно забуває» про водні ресурси як глобальний потенціал перспектив трансформації геостратегічного майбутнього України. Адже природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. А разом з тим, не згадує про цілі галузі національної економіки, які пов’язані з морською діяльністю та в нашій державі не мають «право на життя», про мільйони спеціалістів морської галузі, які «жебракують по світу» в якості дешевої робочої сили;
Розподіл «українських» запасів вуглеводнів складає: 70% - берегові родовища та 30% - родовища шельфу Чорного та Азовського морів. З них видобуто 67% запасів та 4% відповідно. На українському морському шельфі, за оцінками фахівців, зосереджено близько 1,6 трлн. м3 природного газу та до 450 млн. т нафти.
Довжина внутрішніх водних шляхів України складає 4400 км.
За кількістю кваліфікованих моряків Україна займає шосте місце у світі і в той же час є однією з найбільших країн-постачальників «дешевої робочої сили» на світовий ринок праці моряків.
захист національних інтересів на морі та готовність адекватно реагувати на загрози національній безпеці України з морського напряму залишаються лише декларацією або оптимізуються до точкових рішень «нестратегічного масштабу». Побудова двох катерів на «Кузні на Рибальському» не співвідносяться, з точки зору бойових потенціалів, з отриманням ЧФ РФ, протягом 2014-2017 років, 2-ох ракетних фрегатів, 2-ох малих ракетних кораблів, 4-ох підводних човнів – носіїв крилатих ракет та берегових ракетних комплексів;
За часів незалежності було списано та утилізовано 19 бойових кораблів і катерів, 45 суден забезпечення, а добудовано всього 5 та й то за аналоговими радянськими проектами. В той же час, 65% бойового потенціалу ЧФ РФ складають крилаті ракети, які спроможні вражати як морські, так і берегові цілі на значних відстанях.
в 1993 році сукупний дедвейт торговельного флоту України нараховував 6177 тис. тон, частка українського флоту у світовому торговельному флоті складала 0,9% (25 місце у рейтингу), а в 2014 році – 3081 тис. тон, частка вітчизняного флоту у світовому торговельному флоті становила вже 0,2%. І що цікаво, з цього дедвейту на судна під українським прапором припадає лише 450 тис. тон, а решта 2631 тис. тон – на судна під іноземними прапорами;
Динаміка обсягів перевезень вантажів морським транспортом в Україні має тенденцію до скорочення майже в 8 разів (з 53,2 млн. тон у 1990 році до 6,7 млн. тон у 2016 році). Нині частка морських перевезень у загальному обсязі вантажних перевезень в Україні становить близько 1%, а питома вага перевезень внутрішнім водним транспортом – 0,2-0,8%. Для порівняння: в Німеччині цей показник становить 12,6%, в Угорщині – 4,2%, в Румунії – 20,7% .
стратегічні документи, які повинні визначати морську політику держави з урахуванням нових глобальних викликів, ризиків та загроз, а саме, Закон України «Про морську політику», Морська доктрина, концепції і стратегії розвитку за видами морської діяльності та Державна цільова програма кораблебудування до цього часу не опрацьовані;
Указ президента України від 16 травня 2008 року №463/2008 «Про рішення РНБО України «Про заходи щодо забезпечення розвитку України як морської держави» не будучи реалізованим, втратив силу.
Указ президента України від 26 травня 2015 року №287/2015 «Про рішення РНБО України «Про Стратегію національної безпеки України» - Кабінету Міністрів України затвердити у тримісячний строк нову редакцію Морської доктрини України.
відсутність, «не заангажованого на політику та бізнес», державного органу – МОРСЬКА КОЛЕГІЯ, який би об’єднав, професіоналів державницького рівня в галузях: військово-морського та цивільного флотів, суднобудування, судноремонту, корабельного обладнання та озброєння, морського та річкового торговельного судноплавства, портової і морегосподарської діяльності, гідрографії, проектування, фінансів і права тощо, не дозволяє на якісному експертному та професійному рівні сформувати основні напрямки морської державної політики і забезпечити їх реалізацію, сформувати постійно діючу комунікацію для привертання уваги керівництва держави і громадянських спільнот до стану та перспектив розвитку національного флоту, актуалізувати вирішення питань реалізації проектів, напряму пов’язаних з відродженням флоту;
1995 рік – створено Комісію з питань морської політики при Президентові України. В 2000 році комісія була ліквідована в ході проведення адміністративних реформ.
2004 рік - постановою КМУ створено Координаційну раду з питань розвитку морської індустрії. Рада, не почавши працювати, була ліквідована в 2005 році.
Нажаль, байдужість влади та суспільства привели до цейтноту державної морської політики, втрати темпу і часу, а саме головне – розуміння того, що МОРСЬКА ГАЛУЗЬ Є ДЕРЖАВОУТВОРЮЮЧОЮ ТА ГЕОСТРАТЕГІЧНО-СТАТУСНОЮ, ЯКА МАЄ ДОВГУ АМПЛІТУДУ ДІЇ. Тому навіть один втрачений рік, це дезорієнтація суспільства загалом на десятиріччя.
Без ПОЛІТИКИ – ПОЗИЦІЇ, без ПОЛІТИКИ – ІНІЦІАТИВИ в цій шаховій партії нас чекає ШАХ і МАТ. Відмова від статусу морської держави веде за собою відмову від державності.
