Слон і моськи-2012
Про слона в Верховній Раді говорив «регіонал» Ярослав Сухий. Що, в принципі, відображує піднесений настрій партії влади: наступного дня після доленосного голосування за дату парламентських виборів парламентський істеблішмент розділився на табір переможених і табір переможців. Переможені говорили багато і охоче (тим паче, що середа – день опозиції у ВР), переможці були лаконічними або навіть віджартовувалися, як Сухий.
На прохання прокоментувати ситуацію з карткою Володимира Ар`єва (яка дивовижним чином голосувала без її хазяїна), Сухий спитав, чому всіх цікавить Ар`єв, а не слон? На увазі мався цілком конкретний – нині, на жаль, покійний – київський слон Бой, який не так давно помер у зоопарку і зробив бюджетну пробоїну у сто тисяч євро, потрібних на купівлю нової тварини. Ця тема чомусь була актуальною для депутата Сухого, який перебував у напрочуд доброму гуморі.
Як казав Остап Бендер, «кому и кобыла – невеста», а кому і слон – топ-тема. Опозиціонери ж переймалися іншим: правовими наслідками внесених змін до Конституції, які затвердили (тепер вже остаточно) дату виборів до вищого законодавчого органу країни. Дата ця містичним чином співпадає з заанонсованим, згідно календарю майя, кінцем світу – 2012 рік.
Але кінець світу – ще не кінець українського виборчого процесу. Тепер на порядку денному, очевидно, постане питання про повернення до мажоритарної системи виборів, скорочення депутатського корпусу і, можливо, зняття депутатської недоторканості. Проголосоване 1 лютого рішення не було несподіваним, проте депутатам все одно потрібен час, щоб оговтатися, підрахувати чергові кадрові втрати (з 310 голосів, відданих за 2012 рік, було 7 БЮТівських голосів і 41 голос членів «Нашої України»). Вершки перших вражень «Обозреватель» збирав разом з опозиційним парламентарем – депутатом-БЮТівцем Романом Зваричем.
- Скажіть, будь ласка, за якою Конституцією ми зараз живемо?
- Питання справедливе, хоча відповідь на нього очевидна. В самому вашому запитанні, очевидно, закладено іронію з приводу того способу, у який міняють Конституцію. Той сценарій, який відбувся, дуже нагадує спроби влади посилити повноваження президента. Це не є здорове явище для суспільства, яке сповідує верховенство права.
- Я так розумію, що парламентські вибори 2012 року відбудуться за Конституцією 2004 року, а наступні – ті, що мають пройти вже у 2016-му – відбудуться за Конституцією 1996-го. Але ж це нонсенс…
- Власне, так. Проблема з’явилась тоді, коли почали жонглювати терміном зворотної сили. Всім відома загальна диспозиція щодо того, що будь-які закони, будь-які правові новели, котрі вводяться в дію, не можуть мати зворотної сили. Відмінивши закон №2222, якого, до речі, не існує в природі, Конституційний Суд відкрив скриньку Пандори. Адже Суд не дав чіткої відповіді щодо того, чи його рішення може вважатися таким, яке не має зворотної сили, а отже, депутати, які пройшли в Раду у 2007 році, обиралися на п’ять років, чи все-таки зворотна сила є, і тоді чинна на момент прийняття рішення Конституція визначає, що наступні парламентські вибори мають відбутися у березні 2011 року.
Слід ще брати до уваги, що депутатів обирали з певними повноваженнями, які тепер змінено. Те саме стосується і президента. Якби народ знав, що Янукович отримає повноваження «звільняти» уряд, то чи голосував би він за Януковича? Немає жодного правового аргументу ані на підтримку цієї тези, ані проти. Питання відкрите. Але в кожному разі не можна одночасно говорити і про п’ять років парламенту, і про його повноваження. По великому рахунку, вибори – як президента, так і парламенту – мали б відбутися негайно. Бо як один, так і інший інститути влади стали нелегітимними.
- Ну, це утопія – щоб і парламент, і президент «засоромились» того, що наробили, і подали у відставку. Навпаки, Янукович свого часу виступав за одночасне проведення виборів. При цьому було незрозуміло, чи то він хоче скласти повноваження у 2012-му, чи то парламентські вибори мусять пройти у 2015 році…
- А ви говорите про 2015 рік, бо думаєте, що саме тоді мають відбутися президентські вибори?
- Досі 2010 плюс 5 дорівнювало 2015…
- Після змін, які були проголосовані 1 лютого, норма закону звучить так: президентські вибори відбуваються в березні п’ятого року повноважень президента. П’ятого року! Незалежно від того, чи це буде чотири роки плюс один день чи чотири роки плюс 364 дні. Тепер рахуємо роки президентства Януковича: 2010, 2011, 2012, 2013, 2014. П’ятий рік президентства Януковича – це 2014 рік. І вибори мають пройти в березні 2014 року…
- Але чому більшість у Раді не прогнулася настільки, щоб «підтягнути» парламентські вибори під 2015 чи хай навіть 2014 рік?
- Це була б вже узурпація влади. Поза всяким сумнівом.
- Розібравшись з термінами, Верховна Рада, мабуть, вноситиме зміни у виборчу систему в цілому. Зокрема, поверне мажоритарну систему виборів…
- Це було б великою помилкою. Я дуже добре пам’ятаю останні вибори, які проводилися за змішаною системою. Я сам балотувався по мажоритарному округу і можу засвідчити, що тому, хто має недостатнє фінансове забезпечення, дуже тяжко потрапити до парламенту. Це – один бік медалі. Другий: є один-єдиний спосіб, яким можна простимулювати розвиток політичних партій. Це – пропорційні вибори, які дають народу вибирати не грошові мішки, а ту чи іншу політичну силу, її принципи тощо. Як показує досвід «Нашої України», народ досліджує те, що відбувається тут, у сесійній залі, помічає зради та карає за них.
- І все- таки: може бути прийнята така норма?
- Може. З того, що я спостерігаю, можу зробити висновок, що Банкова вирішила, що так їй буде легше зрежисирувати певні ситуації. Хоча далеко не всі депутати в захваті від такої перспективи.
- А як щодо скорочення кількості депутатського корпусу? Нині мова йде буцімто про 350 «тушок», які можуть залишитися після відповідних змін…
- Такі розмови ведуться приблизно з року 2000-го, коли таке питання було винесено на референдум. Яка тут мотивація? Мова йде про те, що це нібито дуже суттєво скоротить для держави кошти. Насправді видатки не будуть аж так суттєво скорочені. Фінансування Верховної Ради не пов’язане з окремими депутатами, переконаний, що воно ще навіть буде збільшено. Якщо порівняти з європейськими нормами і взяти коефіцієнт, за яким розраховують кількість депутатів, виходячи з кількості населення, то у нас мало б бути 439 парламентарів. Ми трішечки перебираємо цю норму. Якби мені навели аргументи такого штибу, що скорочення кількості депутатів якісно покращить роботу парламенту… Але таких аргументів нема.
- Хто більше виграє, а хто програє від перенесення виборів на 2012 рік?
- Однозначно, влада виграє. Хто мав би більшу перевагу від виборів-2011? Опозиція. Причому з різних причин. Зростають ціни, галопує інфляція, знецінюється гривня… І це тільки економічні причини, а скільки є політичних… Відстрочка до 2012 року – спроба з боку влади використати ці півтора роки, щоб пустити тенденцію у зворотну сторону.
- Повертаючись до 1 лютого, коли відбулося голосування за дату виборів. На вашу думку, який відсоток депутатських карток насправді не голосував?
- Думаю, десь відсотків тридцять. І тут ви повинні мене запитати, якими є правові наслідки такої ситуації?
- Не буду запитувати. І так ясно, що жодних.
- Так, їх нема. Є конституційна норма, яка вимагає, щоб народний депутат особисто голосував. Це межує з деяким цинізмом, і я потрапляю тут у певну опозицію, але насправді я можу вивести правову логіку на користь того, що відсутні депутати були таки присутніми. Бо не фізично вони мають бути присутніми, а юридично. Це є дві великі різниці, як кажуть в Одесі. Юридично вони були присутні. Зрозуміло, що коли тягнути цю логіку, то вона дійде до абсурду. Але я не бачу, які можна знайти аргументи на користь того, що депутати були відсутні, а, отже, голосування є нелегітимним.
А колега Зварича – «регіонал» Сергій Головатий – зауважив, що у нинішній плутатині з різними редакціями Конституції винні, зокрема, і… журналісти. Бо, ставлячи запитання про те, чи прийняв свого часу Конституційний Суд законне рішення, плутають питання законності і питання меж повноважень. «Законне і легітимне – це різні речі. Рішення Конституційного Суду (який скасував політреформу 2004 року. – Авт.) законне, але Венеціанська комісія поставила під сумнів як його легітимність, так і легітимність наслідків цього рішення. Іншими словами, Суд вийшов за межі своїх повноважень, і це підтвердила Венеціанська комісія», – зауважив Головатий.
«В чому полягає фундаментальна проблема? В тому, що Конституція – це установчий акт влади народу. Вчора спікер Литвин сказав, що треба повернути суверенітет народу. У народу суверенітет ніхто не забирав. У народу він завжди є, це його природне право, у яке втрутився Конституційний Суд. Тільки народ може визначати конституційний лад та змінювати конституційний порядок. Так от, Конституційний Суд, в обхід народу, вирішив, що змінився конституційний правопорядок, змінились повноваження інститутів демократії – президента, парламенту тощо.
Але такі рішення мав приймати народ. Або ж прямо – на референдумі або ж за посередництвом своїх представників у Верховній Раді. Держава підмінила собою народ. Все насправді дуже просто, це найпростіша арифметика для юриста та політика, але Конституційний Суд, як бачимо, не зумів справитися з найпростішими рівняннями», – додав Головатий.
Відволікаючись від таких високих матерій, «Обозреватель» повернувся до інциденту 1 лютого, коли після голосування з’ясувалось, що у процесі брали участь картки депутатів, які були відсутні у Верховній Раді. Деякі з них перебували навіть поза межами країни, як, наприклад, член фракції НУ-НС Володимир Ар`єв, який прислав з Америки своє фото із депутатською карткою в руках. Відомо також, що в парламенті традиційно прогулювала і ціла група «регіональних» товаришів, наприклад, Ренат Ахметов, який був помічений на Грушевського, 5 тільки один раз – в день, коли після виборів 2007 року нардепи складали присягу. От що з приводу всього цього зазначив Ярослав Сухий:
«Закон передбачає право народного депутата самому голосувати. Але це не обов’язок, це не імператив, і за це немає кримінальної відповідальності, якщо не я сам натиснув на кнопку. Ми можемо голосувати кнопками або руками, як голосували колись в Українському домі, або за політреформу 2004 року. Якщо народний депутат вважає, що його карткою скористались, він має написати листа на ім’я голови Верховної Ради України і на адресу регламентного комітету ВР, після чого будуть виноситися рішення. Все інше – це байки і фобії».