Січень-2011: Тимошенко – зі Злукою, Матіос – з фалічним символом

Якщо виходити з того, що «як зустрінеш Новий рік – так його і проведеш» (іншими словами, мова про те, що перший місяць відкидає проекцію на весь рік), то початок року (а відтак і його продовження) проходило під трьома гаслами: 1.Вибори. 2.Єднання. 3.Скандали.

Виборчу систему почали мусувати з самого січня – тоді, нагадаймо, депутати та експерти ламали списи довкола того, за якою Конституцією живе країна – 1996 чи 2004 року? Заплутавшись у редакціях Основного закону, дехто наполягав на тому, що парламентські вибори мають відбутися у березні 2011-го. Березень промайнув, а з ним і весь рік, і про вибори почали говорити вже без прив’язки до Конституції.

Коли згодом – наприкінці року – Верховна Рада розглядала варіації на тему виборчого законодавства, даний аспект взагалі лишився поза грою. На перший план вийшла не дата виборів і конституційність цієї дати, а те, якою буде виборча система – суто партійною чи змішаною, яким буде прохідний бар’єр тощо. Однак детальніше про це – у пізніших підсумках.

Окрім того, починаючи з січня, українська опозиція намагалась об’єднатися. Звучить майже анекдотично, або як назва шекспірівської п’єси: «Багато шуму із нічого». І, тем не менш, що було, те було. На традиційному відзначенні Дня Злуки (22 січня) в центрі Києва зійшовся увесь опозиційний політбомонд – від не кинутої іще за грати Юлії Тимошенко до «свободівської» пасіонарії Ірини Фаріон. Виступали на столичних майданах та «злучалися» і Арсеній Яценюк, і В’ячеслав Кириленко, і Анатолій Матвієнко, і Петро Дорошенко, і Анатолій Гриценко, і багато інших діячів.

Тоді, в січні, було надзвичайно цікаво прогнозувати, яким чином переміксуються між собою їхні партії – дрібного та найдрібнішого калібру, і як складеться доля кожного з названих політиків. Ніхто не міг і припустити, що Юлія Тимошенко «доживатиме» рік у Лук’янівському СІЗО, її «Батьківщина» буде охоплена центробіжними процесами, що Арсеній Яценюк доросте до самостійного гравця, «нагуляє» рейтинг і знехтує рештою партійної «дрібноти»…

Також у січні вибухнув скандал, пов'язаний з персоною міністра освіти Дмитра Табачника і Києво-Могилянською академією. Скандал цей не був одномоментним, він тривав і після січня, проте саме початок року приніс неприємну для НаУКМА новину – почали циркулювати чутки, що один з найбільш реакційних міністрів в уряді Азарова закриє один з найбільш прогресивних ВНЗ за надмірну незалежність та «українофілію». Точніше, не те, щоб зовсім закриє, але відбере «ліцензію» університету.

Цього не сталося, але Могилянка й надалі мала прикрощі – вже через намагання міністерства скоротити державне замовлення на ряд спеціальностей. Що ж стосується Табачника, то його протягом всього року називали одним з перших кандидатів «на виліт», одначе в уряді він таки затримався і позицій не здав. Принаймні, такою є ситуація станом на сьогодні.

Ще двома «скандалістами» місяця можна назвати письменників Василя Шкляра та Марію Матіос. В обох випадках історія мала відчутний політичний присмак. Ім’я першого в чергове спливло у ЗМІ, коли на початку року почали обговорювати можливих претендентів на щорічну Шевченківську премію. Від «літератури» висували саме Шкляра та його роман «Чорний ворон. Залишенець».

Твір письменника про боротьбу за українську незалежність 20-х років вийшов настільки неоднозначним, що розколов навіть «шевченківський» комітет (а про суспільство в цьому контексті годі й казати). Але це ще не кінець історії. Ще більших обертів історія набула після того, як Шкляр відтермінував отримання Шевченківської премії, заявивши, що прийме нагороду тоді, коли у відставку піде вже згаданий вище Дмитро Табачник. Це сталося вже у лютому, премія ж – протягом усього 2011 року – так і лишалась «безхозною».

Дещо інакшим вийшов конфлікт, пов'язаний з Марії Матіос. Мисткиня поскаржилася ЗМІ, що 11 січня прокуратура розпочала щодо неї слідчі дії, реагуючи на звернення депутата від КПУ Петра Цибенка. Цибенко вимагав заборони її книжки «Вирвані сторінки з автобіографії», в якій Матіос порівняла пам’ятник Невідомого солдату із фалосом. Великого розголосу цей скандал не набув – на тлі таких подій, як арешт і подальше утримання в СІЗО екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка (арешт мав місце ще наприкінці 2010-го), фалос Матіос загубився десь на художньо-ідеологічних скрижалях.

Втім, ще раз її ім’я прозвучало у січні з іншого, вже приємнішого, приводу – у Києві відбулася прем’єра спектаклю, поставленому за іншою її книжкою – «Солодка Даруся». Як і день Злуки, «Даруся» зібрала данину уваги провідних політиків. На прем’єру завітала і Юлія Тимошенко.