Блог | Евгений Марчук. Государственник без государства

Политическая биография Евгения Марчука последних десятилетий – яркий пример судьбы государственника в стране, большой части жителей которой не нужно государство.

Выходец из структур госбезопасности, он сделал из своего советского опыта выводы, противоположные тем, которые сделал в России Владимир Путин. Не поставить спецслужбы над государством и превратить их в союзников олигархии, а работать над созданием современных эффективных институтов, которые могли бы противостоять мафиозному захвату государства, – пишет Виталий Портников в блоге на Espreso.

Его соотечественники видели Украину иначе. Именно поэтому то, чего удавалось достичь Марчуку даже в 90-е годы – во времена, когда большинство украинцев все еще видели страну частью постсоветского мира – было потом просто уничтожено.

Далее текст на языке оригинала.

Він був саме тією людиною, яка зірвала першу російську спецоперацію із захоплення Криму – щоб потім, через роки, вже за Януковича були підготовлені ідеальні умови для анексії півострова. На переговорах щодо Чорноморського флоту, незважаючи на готовність Леоніда Кучми до компромісів заради приїзду до Києва Бориса Єльцина, йому вдалося домогтися чітких часових критеріїв і параметрів перебування російського контингенту в Криму – щоб потім і ці критерії, і параметри були знищені Харківськими угодами. Він був прихильником євроатлантичної інтеграції тоді, коли більшість українців виступали проти НАТО – коли після нападу Росії більшість його співвітчизників зрозуміють сенс цієї позиції, буде вже пізно. І таких прикладів можна навести безліч.

Колишній посол Росії в Україні Юрій Дубінін, який брав участь разом із Марчуком у переговорах щодо Чорноморського флоту, говорив мені, що волів би, щоб Євген Кирилович був би на російській, а не на українській стороні. Але він був на українській стороні – і на тлі провінційності і страху перед Москвою, які відрізняли тодішню українську еліту, це вже був великий подарунок.

Однак масштаб політика, як правило, не має великого значення, коли немає суспільного запиту. Що, звичайно ж, не скасовує значущості постаті самого Марчука для трьох десятиліть української державності. Він хоча б намагався.