Блог | Антикорупційний суд потрібен

Корупція та відсутність результатів системних реформ, необхідних для розвитку економіки. Саме в такому порядку західні партнери України озвучують ключові завдання, які, на їхню думку нині є ключовими для нашої держави. Вікно можливостей у передвиборчий рік в черговий раз закривається, і ухвалення закону про Антикорупційний суд, потрібно максимально прискорити.

Боротьба із корупцією - ключова загроза для розвитку демократії та зростання добробуту населення України. Масштаби цієї української проблеми видні неозброєним оком навіть за океаном.

Корумповані силові органи, які фабрикують кримінальні справи, вступаючи у змову із олігархатом, корупційні схеми на монопольних ринках та у сфері публічних закупівель навіть попри запровадження Prozorro – ось що є, нажаль, дійсно буденним для України. І боротьба із цими явищами – не стільки вимога міжнародних кредиторів, скільки життєва потреба для нас самих.

Від рівня корупції залежать і результати всіх реформ - регуляторної, податкової політики, фінансового сектору, які потрібні задля активізації зростання економіки і підвищення рівня життя громадян.

Про це ми говорили минулого тижня із колегами у Вашингтоні – політиками, представниками провідних експертних інституцій та міжнародних фінансових організацій.

У США створення антикорупційного суду сприймають як шанс довершити створення незалежної системи органів для боротьби із корупцією. На думку наших партнерів, це довготривала інвестиція і у зміцнення інститутів демократії, і в підвищення добробуту, і в діловий клімат. В той час як транш – це не більше ніж пляшка води на шляху марафонця.

Ідея створення спеціалізованих антикорупційних судів уже багато років реалізовувалась в різних формах в цілому ряді країн. Спеціалізовані судові органи для розгляду корупційних справ (окремі судді, спеціалізовані суди чи судові палати) утворені, принаймні, у 17 країнах. Наприклад, у Філіппінах, Пакистані, Хорватії, Болгарії, Мексиці, Словаччині.

На моє особисте переконання, в Україні усі суди мають бути чесними, справедливими, аби надійно захищати права громадян, зокрема і права інвесторів. Але за такого рівня корупції, який ми маємо сьогодні, антикорупційний суд нам потрібен. Тимчасово, імовірно, на 7-10 років. Робота нових антикорупційних органів – НАЗК, НАБУ та САП – повинна завершуватись конкретними судовими вироками для корупціонерів. Для цього нам дійсно потрібен ефективний та незалежний суд.

Відомо, що наприкінці грудня Президент України вніс у Парламент відповідний законопроект (№7440). Ще три власні проекти зареєстрували народні депутати. Нині м’яч на полі Верховної Ради.

Який проект кращий?

Експертний аналіз чотирьох проектів законів дає змогу зробити висновок: усі вони мають істотні вади. Але все таки, на думку експертів, найефективніше доопрацьовувати президентський варіант. По-перше, він трохи кращий за змістом. А, по-друге, його статус швидше дозволить отримати підтримку фракцій більшості.

У той же час обов’язково потрібно врахувати цілком слушну критику громадським сектором, поглиблену і деталізовану науково-експертним управлінням Верховної Ради, а також - принципові рекомендації Венеціанської комісії. І в експертів Радикальної партії є власні зауваження.

Хто має призначати?

Концептуальні відмінності законопроектів полягають, передусім, у процедурі добору суддів та у складі суду. Законопроект Президента передбачає, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України та нова Громадська рада міжнародних експертів вносить рекомендацію Вищій раді правосуддя. Та ж, в свою чергу, направляє своє рішення Президентові на подання про призначення особи на посаду судді.

Альтернативні законопроекти передбачають інші процедури, але не буду на них детально зупинятися.

На мою думку, враховуючи досвід європейських країн та з метою максимального забезпечення перевірки доброчесності суддів антикорупційного суду в законі необхідно перебачити механізм залучення до процесу їх добору експертів з міжнародним досвідом та рекомендаціями, яких наділити правом вирішального голосу.

Тобто це може бути, як і передбачено президентським проектом, Громадська рада міжнародних експертів. Але для неї права дорадчого голосу замало. Тоді її рекомендації будуть просто ігнорувати та призначати виключно лояльних до президентської адміністрації людей. Треба передбачити механізм, аби Рада міжнародних експертів мала право вето , як мінімум, стосовно кандидатур, які, на її думку, не відповідають вимогам, встановленим законом. Звичайно, із детальним обгрунтуванням. Такий підхід, з одного боку, зніме питання про безсилість громадськості в питанні контролю над процесом добору суддів, з іншого – дасть змогу заручитися підтримкою міжнародної спільноти та наших західних партнерів у питанні визначення доброчесності того чи іншого кандидата. Його рівень легітимізації – за двосторонньої підтримки і кваліфкомісією, і міжнародниками – буде найвищим у судовій системі. Відтак є надія на такий же високий рівень довіри до ухвалюваних ним рішень.

Але тут знову залишається механізм для президентської команди блокувати призначення тих суддів, які не є лояльними. Як це зараз і відбувається із суддями інших судів. До речі, через цю проблему вже українській судовій системі катастрофічно не кадрів – черги на розгляд судових справ шалені. Подекуди розгляд справ вже призначається на осінь. Тому документ повинен в рамках Конституції містити норми, які не дозволять президенту затягувати призначення суддів антикорупційного суду.

Хто може ставати суддею?

Подані до парламенту законопроекти по різному визначають кількість суддів, з яких має складатися новий Вищий антикорупційний суд. Варіанти варіюються від не менше 40 до не менш як 70, при цьому в окремих випадках автори навіть пропонують встановити квоти: щонайменше 10% - науковців, 10% - адвокатів, 10% - особи, які мають досвід здійснення у міжнародних організаціях діяльності з протидії та боротьби з корупцією.

Президентський законопроект зовсім не визначає ані мінімальної, ані максимальної цифри, покладаючи обов’язок її встановлення на Державну судову адміністрацію та Вищу раду правосуддя. В той же час передбачається, що суд є легітимним і може працювати, коли набереться 2/3 від встановленого складу. Натомість для Верховного суду, як слушно відзначають фахівці експертного управління парламенту, встановлено максимальну планку. Такий же підхід варто було б застосувати і до ВАКСУ. При цьому з огляду на очікуваний "вал" справ у перші роки роботи, на цей період кількість суддів має бути максимальною із можливістю зменшення їх числа зі зниженням навантаження.

Кілька застережень є і до критеріїв та вимог щодо самого кандидата, які навіть суворіші, аніж до кандидата на посаду судді Верховного суду. Зокрема, йдеться про розмиті критерії "значного досвіду" у впровадженні кращих світових антикорупційних практик, роботу в міжнародних судових органах та неурядових організаціях. Ці критерії застосовуються на додаток до стандартного юридичного стажу і вочевидь потребують більш чіткого формулювання.

Ризики перевірки

Законопроектом визначено, що на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із ЗМІ та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб’єктів декларування задекларованим ними майну і доходам, можна проводити перевірку судді ВАКС.

Це дискусійне питання на практиці, адже може використовуватися корумпованими особами, як механізм тиску на суддю.

Приклад – корупціонери за гроші розмістили у засобах масової інформації фіктивні матеріали про начебто корумпованість судді та, із використанням цього вступили у змову із корумпованими працівниками прокуратури. В результаті Генеральна прокуратура відкриває кримінальне провадження на основі фіктивних матеріалів у засобах масової інформації. І потім використовує це, фактично, фіктивне кримінальне розслідування для тиску на суддю та Національне агентство з питань запобігання корупції.

Цей приклад показує існуючий та широко розповсюджений механізм впливу корупціонерів через силові органи в Україні на суддів, чиновників, політиків та бізнес задля отримання незаконної фінансової вигоди, політичних дивідендів чи вигідних державних рішень.

На останок, приклад норми, яка на перший погляд виглядає прогресивною, але без деталізації може бути використана задля впливу на процес обрання суддів з боку влади. Зокрема, законопроект містить положення, що з метою отримання інформації про можливі правопорушення, фактів протиправного впливу на суддю, приховані мотиви прийняття ним судових рішень суддя має проходити поліграф. Відмова за відсутності медичних протипоказань є підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності.

В умовах тотальної корумпованості влади та суспільства отримати фіктивну медичну довідку та уникнути перевірки на поліграфі буде дуже просто. Але навіть без такої довідки будь-який корупціонер може створити власний експертний центр для перевірки на поліграфі, і не лише отримати собі фіктивну довідку про успішне проходження перевірки, а ще й заробляти на подібних фіктивних довідках.

Тому для перевірки суддів ВАКСУ за допомогою поліграфа вартувало б визначити єдину міжнародну структуру.

Замість підсумків

Успішність будь-якої реформи залежить від трьох складових:

• ухвалення законну та усіх необхідних підзаконних актів;

• якість цих документів (у процесі реалізації реформи їх потрібно вдосконалювати);

• якість впровадження реформи на практиці.

Тож щоб отримати ефективну та незалежну систему органів для боротьби із корупцією нам спочатку потрібно ретельно доопрацювати законопроект про створення Вищого антикорупційного суду. Аби потім контролювати його виконання. І це не можна відкладати у довгу шухляду.