Луценко і його вирок: напередодні часу «Х»

Отже, другий за значимістю судовий процес (після справи Юлії Тимошенко), який довго інтригував медійників, то розтягуючись у часі і пригальмовуючи, то набираючи прискорення, рухається до логічного кінця.

Сьогодні Печерський суд Києва вустами судді Вовка оголосить вирок Юрію Луценку – колишньому міністру МВС, колишньому «польовому командиру» Майдану, ба навіть колишньому власнику бренда «Народна самооборона» (адже після посадки Луценка його партійне дітище де-факто померло, що засвідчив, зокрема, й перехід одного з останніх «луценківців» - Геннадія Москаля - до лав «Фронту змін»).

Втім, не квапимемо події. І навіть не тому, що суд може не вкластися в один день, а перенести результативну частину вироку на завтра-післязавтра. І навіть не тому, що після суду першої інстанції обов’язково буде апеляційне оскарження. Річ у тім, що з судом по справі Луценка все далеко не так однозначно, як в процесі над Юлією Тимошенко. Влада може й помилувати першого: саме через те, що сидить друга.

Вочевидь, не дарма Генеральний прокурор України Віктор Пшонка заговорив про те, що у справі Юрія Луценка знайшлися пом’якшувальні обставини. До них Пшонка зарахував два моменти: те, що Луценко є батьком неповнолітньої дитини, і те, що колишній міністр частково визнав свою провину. Що мав на увазі Генпрокурор, говорячи про каяття Луценка – не цілком ясно. Вочевидь, фразу про те, що Луценко просить не засуджувати його за святкування Дня міліції.

«Обозреватель» першим звернув увагу на те, як двозначно прозвучала ця репліка, але адвокат підсудного Ігор Фомін заявив в інтерв’ю нашому виданню, що його підопічний мав на увазі прохання не псувати це свято усім працівникам міліції. Мовляв, останні будуть глибоко принижені, якщо їх колишнього шефа засудять саме за бучне відзначення цього дня у далекому 2008-му.

Хай там як, а тут є, над чим замислитись. Звинувачення, вочевидь, не просто так починає «жаліти» того, хто старання прокурорів і потрапив на лаву підсудних. До того ж, в ході процесу колеги Пшонки посилались не лише на дитину Луценка та його каяття, а й на державні нагороди підсудного. Що ж стосується останнього, то сам Луценко був страшно обурений самим припущенням, що йому є, за що просити пробачення.

У властивому йому стилі Луценко називав представників держобвинувачення «стукачами», «шулерами» і «клопами» (і це лише, так би мовити, «вибране» з потоку його красномовства). Якщо в цьому прокурори угледіли каяття, то у них вельми специфічне почуття гумору. Один з небагатьох вцілілих на партійному фронті соратників Луценко – нардеп Юрій Гримчак – заявив, що прокурори у приватних розмовах визнають замовний характер справи й самі не знають, як вийти з некрасивої ситуації.

Про що говорять обвинувачувачі з Гримчаком за чашкою кави – ми, звісно, не знаємо. Одначе малоймовірно, що прокурори аж так переймаються неякісно виконаною роботою та несправедливістю в цілому. Радше «згори» надійшов сигнал розвертати справу у дещо інше русло. В яке саме? Можливо, все йде до умовного вироку і – як наслідок – до звільнення Луценка у залі суду.

Це лише наше припущення, і не більше того. Але, погодьтеся, такий варіант ідеально підійшов би владі. По-перше, це зняло б напругу у спілкуванні наших чиновників з європейськими колегами: от, мовляв, Тимошенко – сидить, значить, є за що, а одного з її міністрів судді відпустили, коли той визнав провину. А все тому, що справедливі.

По-друге, Луценко на волі для влади не являє жодної небезпеки. На вибори-2012 він не піде, бо засуджений за кримінальною статтею балотуватися не може. Але сумбур у і без того розгублене та неоднорідне опозиційне середовище «польовий командир» обов’язково привнесе. А якщо дуже постарається, то й суттєво перекроїть опозицію, відтягнувши у Юлії Володимирівни частину голосів для своєї власної, ледь жевріючої, партії або ж для іншої політструктури.

Пограти у доброго слідчого (для Луценка) і злого (для Тимошенко) було б корисно для українського правосуддя, яке в очах Заходу геть втратило реноме. Інша річ – чи підуть на це судді?

До речі, поки представники української Феміди перебувають у нарадчій кімнаті, американське правосуддя завдало Юрію Луценку неприємний удар. Суд округу Колумбія відхилив позов Юрія Луценка до Генпрокурора Віктора Пшонки, його першого заступника Рената Кузьміна та інших співробітників прокуратури.

Американці мотивували відмову так: Луценко не надав їм гарантій щодо того, що участь усіх згаданих осіб в засіданнях американського суду відбудеться, і не пояснив, яким чином він забезпечить їхню присутність. Раніше «Обоз» поцікавився у Фоміна, навіщо захисту Луценка ще й ангажування до справи суду Сполучених Штатів (адже оскарження арешту екс-міністра вже зараз розглядає Європейський суд з прав людини).

Фомін відповів тоді, що важливо, аби якомога більше судових інституцій висловились на користь невинуватості Луценка. Хоч практичної вигоди з такого визнання мало, але певний тиск на Україну та український суд – як вважає Фомін – створюватиметься. Але американці з гачка зірвались, а суд у Страсбурзі поки що мовчить. (Засідання у справі Луценка там почнеться лише 17 квітня).

Отже, тепер вся надія – на Київ. Хтозна, можливо, вже сьогодні Юрій Віталійович зможе обійняти свою дружину і всю нечисельну групу підтримки. Хотілось би в це вірити, адже тоді процеси, що вирують всередині опозиції, набудуть нового – і, певно, несподіваного – забарвлення.