І нехай весь світ зачекає...

День незалежності… Багато хто з вітчизняних експертів переконаний у тому, що наші можновладці часто-густо граються з вогнем (а нація не поспішає тушити пожежу) тому, що незалежність нам не довелося виборювати. Низка подій, що призвела до розпаду здавалося б могутнього і непорушного СРСР, врешті подарувала нам довгоочікувану незалежність. Але ми не вміємо (не хочемо?) її плекати.

Та чи варто цьому дивуватися, коли 29,9% нашої молоді (!) хотіли б виїхати з України. Згідно з опитуванням, проведеним весною поточного року інститутом Горшеніна, більшість молодих людей - 84,6% - вважають, що в Україні сьогодні важко добитися успіху. Це лише дві сухі статистичні цифри, які мали б стати тривожним дзвоником для тих, хто стоїть сьогодні біля керма держуправління. Мали б, але не стали. В усякому разі, поки що…

Отже, незалежність. Коли і за яких умов ми отримали неймовірної величини подарунок долі? Вперше День незалежності України було відзначено 16 липня 1991 року – на знак пам’яті про те, ще рік тому - 16 липня 1990-го Верховна Рада Української РСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України.

В той же день нардепи ухвалили й постанову "Про День проголошення незалежності України". В ній зазначено: "Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє: Вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України".

Але оскільки 24 серпня 1991 року ВР УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, який 1 грудня 1991 року підтвердив народ на всеукраїнському референдумі, виникла потреба змінити дату святкування Дня незалежності. Тому 20 лютого 1992 року Верховна Рада України ухвалила постанову, згідно з якою Днем незалежності стало 24 серпня.

Питання про проголошення незалежності було першим і останнім у порядку денному позачергового засідання Верховної Ради 24 серпня 1991-го. Депутати довго сперечалися, вносили величезну купу поправок. Зрештою, вирішили приймати пакетне рішення: разом з Актом про незалежність, проголосували й за проведення референдуму на його підтвердження.

Своє "Так"!" Україні незалежній сказали 346 парламентарів. Кілька хвилин у сесійній залі ВР не вщухали бурхливі овації. Неймовірно, але факт: документ майже одноголосно підтримали і комуністи, і представники опозиційного Народного Руху України. Небачена солідарність! Одразу після історичного, як за формою, так і змістом голосування, група депутатів-рухівців (на годинниках тоді було близько шостої вечора) вийшла на вулицю до людей, які увесь день стояли під стінами парламенту.

Представники НРУ прийняли з рук людей синьо-жовтий стяг. Прийнявши, вирушили з ним до сесійної зали Ради. "Бачу - несуть. А тодi ще стояли символи СРСР в залi Верховної Ради. Постать Ленiна стояла в мармурi... Де його ставити, цей прапор? Я прийняв його вiд делегатiв. Сказав, щоб зробили мiсце i поставили його... Десь збоку. Бо по центру стояв Ленін", - згадує Леонід Кравчук.

Постанова про проголошення незалежності складалася лише з трьох абзаців і вступала в силу з моменту прийняття. В документі, серед іншого було зазначено: проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою, а 1 грудня 1991 року провести референдум на підтвердження акту проголошення незалежності.

"Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення на Україні, виходячи з права на самовизначення передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави – України", - говориться в Акті проголошення незалежності.

Також у документі окремо підкреслюється, що територія України є неподільною і недоторканною і "віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України". До речі, лише у 1994-му українцям почали видавати нові паспорти, а в 96-му країна отримала власний Основний закон. Як потім з’ясується – багатостраждальний.

Згадаймо, що передувало подіям, фінішною точкою яких стала незалежність України. Після смерті генерального секретаря ЦК КПРС Черненка у березні 1985 року на посаду керівника партії і держави було обрано Михайла Горбачова. Саме за його ініціативою розпочалася перебудова в СРСР. "Перестройка" мала охопити п’ять надважливих сфер життеєідяльності: економіку (перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних), внутрішню політику (демократизація суспільного життя та народовладдя); зовнішню політику (припинення "холодної війни" та побудова спільноєвропейського дому); соціальну сферу (поліпшення матеріального та культурного добробуту населення); ідеологію (ліквідація цензури; гласність, вільне виявлення думки громадян).

Але амбітні плани щодо перебудови, як згодом показало життя, залишилися лише планами. За шість років Михайло Горбачов виголосив чимало яскравих декларативних меседжів, які не були практично реалізовані. Більше того, за цей чималий проміжок часу так і не була оприлюднена єдина концепція надглибокої перебудови. Саме це зрештою і призвело до поглиблення суспільно-політичної, економічної та національної кризи, яка завершилася розпадом СРСР.

14 березня 1990-го З’їзд народних депутатів СРСР скасував ст. 6 Конституції СРСР, яка визначала Компартію як керівну силу суспільства. Це й стало стартом так званого параду суверенітетів. Дебютувала Естонія. 16 листопада 1988 року Верховною Радою Естонської РСР була прийнята Декларація про суверенітет Естонської РСР, яка встановлювала верховенство естонських законів на території цієї держави.

Весною 1989-го подібні декларації ухвалили законодавчі органи Литовської РСР і Латвійської РСР відповідно. У згаданих актах в тій чи іншій формі зазначалося, що майбутній статус республік у складі СРСР має визначатися на договірній основі.

У вересні 1989 року Верховна Рада Азербайджанської РСР ухвалила конституційний закон "Про суверенітет Азербайджанської РСР". В документі йшлося про те, що Азербайджанська РСР "суверенна соціалістична держава у складі СРСР", на всій території якої діють її закони і закони СРСР, які не порушують суверенні права Азербайджанської РСР.

Далі – більше. На зорі 1990-го прибалтійські республіки декларують вихід із складу СРСР. 2 лютого народні депутати Естонської РСР всіх рівнів ухвалили "Декларацію з питання державної незалежності Естонії", а 23 лютого Верховна Рада Естонської РСР приймає постанову "Про підготовку до державної незалежності Естонії", в якій пропонувалося "почати офіційні переговори між СРСР та Естонською РСР про відновлення незалежності Естонської Республіки на основі визнання дійсності Тартуського мирного договору, укладеного між Естонією та РСФРР 2 лютого 1920 року".

15 лютого 1990 року Верховна Рада Латвійської РСР ухвалює Декларацію з питання державної незалежності Латвії, в якій йшлося про "необхідність здійснення заходів, спрямованих на перетворення Латвійської РСР на вільну й незалежну Латвійську державу".

11 березня 1990 року Верховна Рада Литви ухвалила Акт про відновлення незалежності Литовської держави і скасувала дію Конституції СРСР на своїй території.

9 березня 1990 року Верховна Рада Грузинської РСР ухвалила постанову "Про гарантії захисту державного суверенітету Грузії". У постанові, зокрема зазначалося, що Верховна Рада Грузинської РСР прагне до анулювання наслідків порушень договору між Грузією і Радянською Росією від 7 травня 1920 року для Грузії і до відновлення прав Грузії. Пропонувалося почати переговори про відновлення незалежної Грузинської держави...

Весною 1990 року президент СРСР Михайло Горбачов підписав цілу низку схвалених Верховною Радою СРСР законів, покликаних забезпечити збереження Радянського Союзу. Мова йде зокрема про закон "Про порядок вирішення питань, пов’язаних з виходом союзної республіки з СРСР", "Про основи економічних відносин Союзу РСР, союзних та автономних республік", "Про розмежування повноважень між Союзом РСР і суб’єктами федерації" і т.д., і т.п. Втім усі ці законодавчі рішення виявилися, м’яко кажучи, неефективними.

У серпні 1991-го найближче оточення Горбачова здійснило спробу припинити процес перебудови і зупинити розвал СРСР. "Коло друзів" на чолі з Янаєвим фактично ізолювало Горбачова в Криму, створило так званий Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС), який за задумом і мав перейняти владу в країні. Але російським демократам на чолі з Борисом Єльциним за допомогою масових протестів вдалося повністю змінити хід "гри". Тоді власне і стало зрозумілим, що план підписання Новоогарьовського документа, який, за задумом Горбачова, повинен був сприяти новому союзному договорові, з тріском провалився.

Тим часом українське керівництво, зокрема й депутатський корпус ВР, зайняло вичікувальну позицію. Лише тоді, коли вогонь московського заколоту було повністю погашено, вітчизняне керівництво почало діяти. 26 серпня 1991-го Президія Верховної Ради України, зважаючи на факт підтримки керівництвом Компартії України дій ДКНС, прийняла указ "Про тимчасове припинення діяльності Компартії України".

А двома днями раніше депутати, переважною більшістю голосів "За", ухвалили Акт про незалежність України. До речі, ось як тоді прокоментував цю подію впливовий американський тижневик "Time": "Росія може існувати без України, Україна може існувати без Росії. Але Радянський Союз не може існувати без України. Він закінчився".

В ході референдуму, що відбувся 1 грудня 1991 року, наші співвітчизники підтримали Акт проголошення незалежності України. В референдумі взяло участь 84,2% виборців, з яких 90,3% проголосували за незалежність України. Того ж дня президентом було обрано Леоніда Кравчука(61,6 %).

7 грудня 1991 року у Біловезькій Пущі в Білорусі лідери України, Росії, Білорусі (Кравчук, Єльцин, Шушкевич) констатували розпад СРСР і підписали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня в Алма-Аті Декларацію про утворення СНД підписали керманичі Азербайджану, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану та України. Засновники СНД визначили, що кожна з республік є незалежною у своїй внутрішній і зовнішній політиці державою, а нове міжнародне утворення не передбачає ніякого центру та наддержавних структур.

Перший президент України Леонід Кравчук лише через 20 років після розпаду СРСР визнав, що в Біловезькій пущі він, Борис Єльцин та Станіслав Шушкевич здійснили мирний державний переворот. "Ми вперше змогли державний переворот такого масштабу здійснити мирно. Це унікальне явище у всій світовій історії", - розповів він в одному зі своїх інтерв’ю "Обозревателю". Кравчук переконаний, що Радянський Союз зберегти було неможливо, і об’єктивні процеси все одно би призвели до його краху, однак у разі некерованого розпаду могли загинути мільйони людей.

2 грудня 1991 року Україну, як незалежну державу, визнали Польща та Канада. 11 грудня перше посольство в Україні відкрила Угорська Республіка. Протягом 1992 року Україну визнало 132 держави.

Через 21 рік після набуття незалежності, ключовим завданням для України все ще залишається трансформація від радянської складової до європейської країни. Не знаю, як вам, а особисто мені вкрай складно знайти контраргументи до тез, які в одній зі своїх публікації, присвяченій Дню незалежності, озвучив в "Дзеркалі тижня" Сергій Рахманін: "Ми трагічно самотні в цьому світі. За два десятки років наша країна так і не спромоглася обрости впливовими друзями, які підтверджують нашу перспективність. Так і не сподобилася обзавестися гідними ворогами, що підкреслюють нашу значимість. Україна нікого навколо так до пуття й не переконала в тому, що вона - справді надійний союзник, справді цікавий опонент і насправді небезпечний суперник. Зовні нашу державу, схоже, сприймають як якийсь геополітичний сурогат. Недороге, несмачне і не небезпечне блюдо. Цілком стерпне з точки зору співвідношення ціни та якості. В рівній мірі позбавлене і вітамінів, і канцерогенів". Важко не погодитися, чи не так?