Сьогодні в Пирогово...

Відзначення Дня незалежності України триватиме у Національному музеї народної архітектури і побуту України у Києві усі три вихідні поспіль.

...Полудень. Потихеньку збираються люди. Молоді пари, батьки з дітьми, у вихідний день чудова можливість для сучасної української родини провести час разом.

Битим шляхом усі спускаються на першу вуличку. Праворуч експозиція "Сучасне українське село". Складається з 25 хат з різних регіонів України: Полісся (Рівненська, Волинська, Сумська, Житомирська області), Карпат (Закарпатська, Чернівецька, Львівська, Івано-Франківська області), Західного лісостепу (Вінницька, Хмельницька область), Центрального лісостепу (Черкаська область, Кіровоградська), Східного лісостепу (Луганська, Полтавська, Харківська), Південь України (АР Крим).

Переді мною будинок села Бехи Житомирської області. Музейний доглядач Ніна Севастьянова розповідає: "Чомусь всі вважають, що у цьому будинку жив бухгалтер або голова сільради, а насправді тут мешкав шофер та доярка. Сьогодні завітала родина, кажуть: тут так просторо, світло, хочеться у такому будинку жити. Я їм кажу, от вас четверо, поставити речі, взуття, і вже не буде так просторо. Чоловік жартома відповідає, показуючи на дітей: ці двоє будуть жити на дворі, а на ніч за гарну поведінку – в дім. То його старша донька обурюється – ні, так ми не хочемо. Різні відвідувачі. Є ті, хто цікавляться, питають про будинок, інші просто дивляться. Залюбки приходять іноземці і влітку, і взимку".

…Дівчина і два хлопці у вишиванках роздивляються луганську хату і роздумують уголос: "Уявіть – через десять років сучасне українське село: дев’ятиповерхівки, мініторгівельні центри, Євро-2022".

Питаю біля однієї із садиб музейного доглядача, чому багато хат зачинено. "Вихідні. Відпустки. Це перше. А так, хатам по 70 років, треба їх оновлювати, ті що готові відкрили, а інші на реставрації. Зараз з двадцяти п’яти хат працює десять".

До речі, хати зачинені не лише у сучасному українському селі, а і в основній частині музею. Відвідувачі незадоволені, але їм доводиться роздивлятися лише ті, що відкриті.

Наприклад, заходимо до хати ХІХ ст. села Полиці, Волинської області. Зазираємо у кімнату. Молодий чоловік дивиться на піч і пояснює іншим: "Это типамикроволновки". Його запитують: "Що це за труба?". І він каже: "Этовытяжка для утюга, тогда же были чугунные утюги". Цікава логіка…

Діти насолоджуються музеєм під відкритим небом найбільше. Тільки музейні доглядачі переживають, щоб малі бешкетники у буквальному сенсі не знесли хатам дах чи ще не наробили якої шкоди.

Найкращий спосіб вгамувати творчу дитячу енергію – відвести їх на майстер-клас. Особливо дітям сподобалось на майстер-класі творчої майстерні соломинкарства. Там вони в’язали коників, робили баранців та створювали ляльок з кукурудзяного листя.

Пані Марія працює в музеї 10 років. Майстриня-вишивальниця. Сидить на ослоні, поглядає поверх окулярів за хатою-експонатом, бо ж вона музейний доглядач, і вишиває подушечку для голок. Питаю, чого вона сумна у свято. Каже, що погано себе почуває, тиск. Каже, добре коли йде група іноземців, то щось придбають. Але до сюди вони заходять нечасто, бо повертають одразу до школи.

Хлопчик років п’яти підстрибує босий коло тата і вигукує: "Тут даже нет, где покататься". Сідають на лаву перепочити, а невгамовний малий хоче залізти у криницю, тато йому не дозволяє. Розказує синові як працює криниця. "Це журавель". Син: "Де?". "Журавель – це важіль для того щоб воду з криниці витягати, на нього чіпляли відро спускали в криницю і набирали воду". Син зачудовано: "Криниця..!"

Поблизу чоловік із жінкою вирішують, куди далі піти. Він роздратовано: "Нет указателей, куда идти, в каком направлении".

Так, покажчиків напрямку немає. Тому, якщо ви вперше у музеї, можете прокласти власний маршрут і розібратися, де що знаходиться, або замовити екскурсію - тоді вам і покажуть і розкажуть не лише про історію українського помешкання, а й про всі предмети побуту.

Люди мають святковий настрій, прийшли відпочити. Для багатьох відвідувачів музею це традиція. Пані Тетяна з десятирічним сином зручно влаштувалися у тіні вітряка подалі від галасу конкурсів, що проводять з нагоди Дня незалежності. "Ми любимо тут відпочивати: гарна атмосфера, мир, спокій, природа". Підходять дівчата, питають як знайти експозицію "Карпати". Хлопець відповідає: "Он, дивіться, за тим млином є поворот і дорога вниз". Мати питає: "Ви з Києва?". "Так", - кажуть дівчата. "Ідіть, пізнавайте рідну землю".

Пані Оксана – бандуристка і композитор, співає пісню, присвячену Україні та музею. "Музика приходить з неба. Музей – чудове місце для створення музики. Я заспіваю вам фрагмент пісні, і вона буде суттю вираження сьогоднішнього свята і того, що є в музеї – натхнення, яке приходить". Це не називається роботою, бо робота – це там, де заробляють, а я в музеї пишу музику. Приходить натхнення, це благодатне місце, де відрожується внутрішній світ. Люди, які приходять в музей, дякують цій тиші, відриву від цивілізації, від суєти суєт. Цю музику чудово сприймають іноземці, по-перше, вони дуже вражені самим інструментом, його звучанням, колоритом, тим, що він настільки багатий і співзвучний з природою"

Багато людей прийшли з національними елементами в одязі, дівчата носять квіти у волоссі, хлопці вишивані сорочки, а деякі – на голові солом’яні брилі.

Садиби, комори, хліви, криниці, двори і подвір’я, інтер’єр та архітектура ваблять до себе поціновувачів культури та історії, або ще неспокушених, незнайомих з побутом своїх дідів-прадідів.

…Дійсно, різні відвідувачі. Іде хлопець з планшетом, зазирає у приземкувате віконечко рівненської хати 19 ст. і говорить: "Сарай!" Його батько миттєво реагує: "Это жилой дом!" Хлопець зніяковіло йде далі, позираючи то в планшет, то на вулички з хатами.

Назустріч родина: усі у вишиваних сорочках від трирічного сина до бабусі. Бабуся везе коляску, у ній маленька дитинка, а з боку прикріплений український прапорець. Молодий батько пояснює дітям не гірше за екскурсовода, яка річ в хаті де знаходиться і для чого.

…Іван Донич художник, письменник-гуморист, музикант, грає на 32 інструментах. Займається музикою з п’яти років. Влітку у музеї проводить майстер-класи по живопису, графіці, фольклору, літературі, грі на музичних інструментах. "Людей сьогодні багато. Більше цікавляться мистецтвом, ніж літературою, люди взагалі мало читають, але гумор, може, трохи краще читають, ніж інші книжки. Можу вам зіграти. Це називається джоломига (подвійна флейта)". І полилася "Несе Галя воду, коромисло гнеться", а далі коломийка. "Дорослі із задоволенням пробують грати, а я їм показую, куди який пальчик ставити, а у дітей – не виходить. Дуже цікаво спілкуватися з професійними музикантами".

Біля майстрині, що проводить майстер клас з вишивання, стоять ляльки-мотанки. Один чоловік каже: "А, це ті ляльки в які голкою треба штрикати, вуду", - і сміється. Жінка подивилася на нього поблажливо, сказала йому гостре слівце і продовжила роботу над лялькою.

…Церква св. Архистратига Михаїла – традиційна українська дерев’яна церква, побудована у формі корабля, який допомагає людині долати буремні хвилі житейського моря, – зазначено у повідомленні протоієрея Андрія Власенко біля входу до храму. Вік церкви приблизно 312 років. Її привезли з села Дорогинка Фастівського району Київської області.

Церква села Кисоричі Рівненської області, 1784 року, теж дерев’яна. У ній не відбуваються богослужіння, як у церквах св. Архистратига Михаїла, св. Параскевитасв. Покрови, вона працює як музейний експонат. Там зберігаються не лише ікони та вівтар, а й корогви, церковне приладдя (свічники, ладанки, церковний посуд тощо), одяг священників. Дівчинка запитала у мами, що то за речі, і мама відповідає: "Це одяг попів, хазяїв церкви".

На полі Всеукраїнська молодіжна хостел-асоціація вітає учасників та гостей молодіжного туристичного фестивалю "Дивосвіт". Запальний, завзятий ведучий проводить конкурси і усілякі змагання, кричить у мікрофон учасникам: "Поехали!". Це "поїхали" гуркотить на пів-музею (його голос допомагає багатьом знайти дорогу, бо всі знають, що поле приблизно в центрі). Учасники конкурсів шаленіють під записи Гайтани, гурту "Мері", "Таліти Кум", народні пісні в обробці українських поп-виконавців. Дітей катають коні, гойдають гойдалки, розважають повітряні змії. Свято триває. Всі задоволені. Відпочивають, хто як може і хто як вміє. Територія музею настільки велика, а заняття на ній такі різноманітні, що кожен знаходить те, що йому найбільше до вподоби.