Без досвіду, без прикладу, у ворожому середовищі. Якою буде доля "політичної дитини"?

Без досвіду, без прикладу, у ворожому середовищі. Якою буде доля 'політичної дитини'?

Політика турбує мене лише як привід для спостереження за соціальною поведінкою.

Хоча, визнаю, це не є твердженням категоричним, адже, як більшість мислячих, я маю власні погляди і переконання.

Тому, беручись за дещо непритаманну мені останнім часом політичну тему, почну із власного досвіду.

У 2010-му році, коли пріснопам’ятний В.Ф.Янукович у всій своїй первобутній красі, отримав у руки мегадохідний бізнес під назвою "Україна", я в ефірі "Радіо Ера" сказав про те, що люди з кримінальним минулим обов’язково кинуть країну у криваву баню і що всі "регіонали" мають бути люстровані.

Через кілька місяців мене кинули за грати та оголосили "аферистом" і я не виключаю, що у основі цього переслідування лежало моя неприхована відраза до бандитів, що захопили країну.

У той час ті, хто через три роки "перекувались" у героїв-переможців "злочинної панди", тихесенько сиділи із язиком у дупі. Порошенко готувався стати міністром економіки, Гройсман рулив Вінницею, Парубій шукав на чому б попіаритись, Яценюк складав прайси на продаж місць у юліній партії…

Суспільство також не було ще готове до активних проявів невдоволення. Соцмережі були повні котиків, а ЗМІ на подив "суто інформаційними".

Я веду до того, що нинішній істеричний бум критики, спрямованої на владу, що тільки місяць у керма, викликає двоякі враження. З одного боку, суспільство давно вже перестало боятись. Це, звичайно, добре, бо влада в Україні нарешті перестала бути сакралізованим явищем. Але з іншого боку – в оцінках спостерігається деякий "перебор", емоційність на межі істерики, що є маркером певної неадекватності соціуму. Який із стадного мовчання кинувся у іншу крайність, - в бік несамовитої дитячої нетерплячості.

І колишнє перелякане мовчання, і нинішня дитяча істеричність є проявами недорослості, інфантильності та незрілості суспільства. І ми маємо погодитись із тим, що не тільки нова влада ще не готова до масштабів роботи, які звалились на неї, а й суспільство не готове тверезо оцінювати той проміжок часу, у якому опинилась Україна.

Дитяча нетерплячість полягає у наївному переконанні, що президент, якого обрали 75 відсотків населення, має з першого дня ходити по квартирах і мазати злиденним громадянам хліб чорною ікрою. Бо він, бач – інший. Не такий, які були до нього. Тому – ікри! Тут і зараз.

Завищені очікування як правило базуються на власних ілюзіях та певних архетипах, які склалися внаслідок хворобливої моделі розвитку пострадянського простору. Якщо ілюзії руйнуються – наступає розчарування, помста і агресія. Ми спостерігали це у новітній історії України, чи не так? Нині головна небезпека полягає в тому, що президент Зеленський може пройти цей шлях дуже швидко.

Саме "позасистемність" Зеленського сьогодні перетворюється із його головної (і єдиної поки що) чесноти у інструмент самознищення. Тож йому треба поспішати, але…

Є одне але. Його і має зрозуміти суспільство.

Скажіть мені, чого ви очікували, коли президентом вдруге став Кучма? Коли ним став Янукович? В вас були ілюзії щодо цих людей, їхніх принципів, політичної культури, цінностей?

Не було.

Можливо, ви пам’ятаєте очікування змін, коли перший Майдан створив "месію" - Ющенка, або коли у владу вплив Порошенко. Так, були обережні ілюзії, але було і розуміння того, що ці люди (які насправді були у той проміжок часу лише меншим з зол, вимушеною альтернативою) – стовідсоткові представники постколоніальної "еліти", породжені політичною популяцією, яка створила збочено-жорстоку українську реальність.

Реальність, у якій людина, її життя, особистість, розвиток і решта ілюзорних "демократичних цінностей" - ніщо для "ста сімей", які комфортно почуваються лише у ролі п’явок…

Отже, чим нинішній стан, в центрі якого є обрана вами людина, відрізняється від звичного? Зрозуміло, тим, що суспільство, вдавшись до мирної – електоральної - форми протесту, "виключило" із найвищої ланки державного управління ходячих мерців племені клептократів і обрало президентом країни людину без політичного досвіду, політичної біографії. За принципом – аби не з "отих". (Передвиборчі технології та можливі вуха "спонсорів" нового глави держави залишимо за лапками – бо вибір вже є фактом, з яким треба рахуватись. Зрозуміло, що в кампанію Зеленського хтось вклав величезні ресурси, але якою б не була мета "спонсорів", плюси перемоги людини, що не була вихована у пострадянській яцекладці, переважають будь-які мінуси).

І тут від "політичної дитини" стали вимагати дорослої, зрілої політичної поведінки! Впадаючи у праведну істерику при кожному саме дитячому прояві - на кшталт бігання фонтаном, відсутності краватки або наміру перенести Адміністрацію Президента у якесь незрозуміле місце, не кажучи вже про захоплення нездоровою їжею…

А не пробували зрозуміти, чому іншої поведінки найближчим часом годі чекати?

То я спробую пояснити. Будь-яка людина планує свої кроки, базуючись на досвіді, який сформувала особистість під впливом середовища, батьків, обставин. Так працює людський мозок – він вчиться на власному напрацьованому досвіді та на готових моделях, аби вдосконалювати їх, виробляючи поведінку у тих чи інших ситуаціях. Тепер уявіть собі – ви вимагаєте швидких позитивних зрушень від людини, яка не тільки не має власного політичного досвіду (це ще пів-біди), а й не має моделей соціально-політичних перетворень, які могла б вивчити, вдосконалити і застосувати!

Українська історія останніх майже 30-ти років не виробила досвіду справедливого позитивного розвитку! Хто не згодний зі мною, кидайте каміння, але спочатку скажіть – які моделі державного управління окрім казнокрадства, корупції, монополізації та нехтування правом, виробила пострадянська "еліта"?

А ніяких!

Тобто специфічного досвіду, яким міг би скористатись президент Зеленський, немає як такого! Тут, гадаю, багато хто заволає про роль особистості, про досвід "розвинутих країн", про Рейгана або Лі Куан Ю…

Але моделі соціально-економічних перетворень не можуть бути універсальними! Це нагадує розвиток особистості: візьміть дитину із задатками композитора, яку батьки уявили фізиком і ґвалтують замість гармонії і сольфеджіо, теорією відносності і квантовою механікою – вона виросте неврівноваженою і глибоко нещасною!

Навіть досвід країн колишнього соцтабору, які нині вже цілком європеїзувались і випередили Україну на 50 років, вже не є для нас актуальним. Адже вони починали відбудовуватись на руїнах радянщини, ми ж маємо намір стартувати із значно гіршої відправної точки – із вибудованої колишніми партійними секретарями, уголовниками і нащадками радянських "цеховиків" системи розвинутої клептократії. Системи, де усі державні інститути - виконавчі, законодавчі, правоохоронні, правові – майже три десятиліття працювали на задоволення потреб купки мерзотників.

Уявити собі неординарність ситуації, в яку потрапив президент Зеленський і країна в цілому, таким чином, неважко. Вона, без перебільшення, – унікальна, специфічна.

Унікальна й тим моментальним пресингом, до якого вдалась частина суспільства, не розуміючи, що однозначно зрозумілого шляху до омріяних повітряних замків не існує, його треба напрацьовувати разом.

Тому волання Фейсбуку про "всьопропало" щодо Зеленського – це чергове ритуальне соціальне самогубство.

Звичайно, суспільство має слідкувати за діями влади. Має вивчати передвиборчі списки. Не має мовчати про спроби колишніх злочинців – неважливо чиїх, Януковича або Порошенка – повернутись до влади. Має пильнувати за спробами представників збанкрутілої політичної системи, втертись до нової влади у довіру і запропонувати старі "схеми"…

В цьому – зрілість соціуму.

Але нині вона проявляється надто істерично. Тому проблемною виглядає соціальна функція, що є також унікальною - дати можливість дозріти недосвідченій владі. Зрозумівши просту річ – вона на це цілком спроможна.

Адже гіперболічно оцінюючи Зеленського як "політичну дитину", ми маємо розуміти, що "дитина" здатна вчитись і розвиватись. На відміну від політичних мастодонтів, які вже ніколи не вистрибнуть із клітини власних інстинктів. Цим мастодонтам вже нічого не допоможе, а "дитині" мають допомогти її "батьки" - суспільство. Довірою і контролем, заохоченням і примусом.

Зверніть увагу також на те, що спроби макнути президента Зеленського у його колишню професію коміка, висміяти і принизити через цю призму, не припиняються. Для його опонентів тавро "блазня" або клоуна – чи не головна домінанта.

Хоча насправді саме ця професія є плюсом. З точки зору психології, талант сатирика, вміння дивитись на життя через призму сатиричних моделей, доносити це до людей, впливаючи на їхній настрій та самооцінку, - є проявом дуже розвинутого когнітивного мислення. Це не просто талант, це володіння тонким мистецтвом, яке свідчить про інтелектуальний рівень людини.

Я маю на увазі те, що вперше за останні три десятиліття, суспільство обрало на роль президента людину із розвинутим інтелектом і незашореним мисленням. Погодьтесь – "попередники", судячи з того, що і як вони зробили із Україною, керувались примітивними інстинктами – самозбагачення та самозбереження. І їхнє мислення було підпорядковане саме цим грабіжницьким рефлексам, їхній інтелект звузився до розробки схем привласнення та казнокрадства.

Нині ми маємо справу із іншим варіантом мислення і це означає, що надія на краще, безумовно, є.

Нехай стартові умови і здаються надто важкими. Без досвіду, без прикладу, у ворожому середовищі. Яке буде постійно пробувати Зеленського на міцність.

І якщо суспільство знайде той рівень толерантності, який дозволить Володимиру Зеленському пройти цей шлях і, вибачте, не скурвитись – ми отримаємо надію на те, що власні моделі позитивного розвитку почнуть напрацьовуватись.

Адже влада вперше не є ізольованою від суспільства. Поки що.

Так, ми нестримані, знервовані і нетерплячі, бо десятиліттями нас зраджували і грабували. Ми нарешті зробили вибір на користь людини, яка просто має чистий розум і не несе у своїй душі злочинних плям. І тепер ми не даємо цій людині часу? Вимагаємо від неї абсолютної відповідності нашій уяві? Просимо тут і зараз реалізувати усі мрії, задовольнити ілюзії, намазати хліб ікрою?

Вибачте, але це не діалог суспільний діалог. Це небезпечна форма комунікації, якою суспільство штовхає владу до самоізоляції.

Це – неправильне виховання.

Знаєте, багато чого залежить не від обраних нами людей, а від нас самих. Тому суспільству варто не тільки слідкувати за владою і критикувати її за потреби, а й поглянути всередину себе.

Бо інакше буде за Бодрійяром, який казав, що у той самий момент, коли натовп зводить героя на п’єдестал , він вже жадає його смерті…

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

УкраинаВладимир Зеленский