Знов за рибу гроші...

Схоже, тренд "Україна без…" стає дедалі популярнішим. З чотирьох українських президентів "геть!" не кричали лише одному – Леоніду Кравчуку. Мабуть, просто не встигли. Решта троє потрапили під роздачу. Якщо покопирсатися у Інтернеті, можна згадати, як у 2008-му маргінальні політичні партії, чиїх назв історія вже не пам"ятає, намагались імітувати рух "Україна без Ющенка" (злі язики при цьому подейкували, що за такою капостю стоїть БЮТ).

Втім, Віктор Андрійович свого часу не заслужив навіть на потужний протестний рух – з красивою телекартинкою, факельною ходою, масовими маніфестаціями. Зовсім інша річ – його попередник Леонід Данилович Кучма. "Україна без Кучми" стартувала наприкінці 2000-го і завершилась на початку 2001 року. Акція "Україна без Януковича", якщо вірити Яценюку, розпочалася буквально днями. Тривати вона має, по ідеї, до переможного кінця, який увінчає собою відставку глави держави.

Але це в ідеалі. На практиці все може вийти зовсім інакше. А саме так, як це було 11 років назад. Чому ви не порівнюємо "Україну без Януковича" з помаранчевою революцією? Тому, що ці рухи мають мало спільного: події 2004-2005 рр. розгортались спонтанно, ніхто нічого не оголошував, і – головне – помаранчева революція отримала дійсно народну (пардон за пафос), мільйонну підтримку зі сторони постійних учасників акції, перманентних ходоків на Майдан та просто співчуваючих, які офірували опозиціонерам їжу, одяг, теплі речі тощо.

До того ж, помаранчева революція несла у собі дещо глобальніший меседж, ніж усі "України-без-ім`ярек". На цю темуможна довго розводитись, згадуючи навіть, скільки книжок, фільмів, віршів та мемуарів написано/знято/складено/нашкрябано про помаранчеву революцію і як мало буде охочих перекласти на художню мову те, що відбувається в Україні зараз. Можна навіть згадати безсмертну Марину Цветаєву з її роздумами на тему, чому про Стєньку Разіна існують народні пісні, а про Ємельку Пугачова – ні (і висновок Марини Іванівни: справжність, пасіонарність, краса події перевіряється саме готовністю безкінечно її переспівувати).

Але так ми зайдемо надто далеко. Між тим, абстрагуючись під помаранчевої революції та повертаючись до "України без Кучми / Януковича", слід зазначити, що обидві акції мають чимало точок дотику, унаочнити які допоможе наша таблиця:

І трохи коментарів насамкінець. Акція "Україна без Кучми" проходила з більшим завзяттям, більшою масовістю і більшим драматизмом, ніж усі теперішні події. Можливо, тому, що вона не була розтягнена у часі і мала одну цементуючу мету і одну засадничу причину: треба попрощатися з Кучмою, тому що Кучма – вбивця. Якщо не безпосередній виконавець, то замовник злочину. Це не доведено судом, але це є на плівках майора Мельниченка.

А плівки Мельниченка, як ми пам"ятаємо, "увімкнув" соціаліст Олександр Мороз, котрий разом з Юлією Тимошенко, Олександром Турчиновим, Левком Лук"яненком, Євгеном Жовтяком, Тарасом Стецьківим, Тарасом Чорноволом, Володимиром Філенком, Степаном Хмарою та іншими діячами увійшов до складу Форуму національного порятунку.

Морозу хотілось вірити. Як хотілось вірити і всій когорті антикучмістів, котрі іще в лютому 2001-го поквапились заанонсувати "широке демократичне об"єднання під умовною назвою "Україна ПІСЛЯ Кучми". Об"єднання не вийшло – ані широкого, ані вузького. Те, що здавалось ковтком свіжого повітря після 10 років застою, пішло прахом.

Першим ударом по єдності опозиції було засудження та ув'язнення частини її репрезентантів. Кучма показав, що він не жартує. І на це у таких сміливців, як Луценко, котрий затято вимагав розправи над "рудим тарганом", не знайшлося симетричної відповіді. (Подейкували навіть, що Юрій Віталійович з переляку "здав" есбеушникам усіх можливих подєльніков). Біда репресованих не згуртувала опозицію, вона її морально прибила.

Відтак частина опозиціонерів поволоклася таки за Ющенком на Говерлу (майбутній лідер майбутнього блоку "Наша Україна" думав місяці зо три, поки дав добро на брендування свого святого імені). Слід зазначити, що парламентська проекція блоку "НУ" у березні 2002-го була вельми успішною: "Наша Україна" провела до парламенту близько 120 депутатів, у БЮТу результат вийшов скромнішим – лише 23 "багнети", але разом це могла бути якщо не більшість, то принаймні сила.

Але й сили не вийшло також. Кілька "тушок" втекло від опозиціонерів у перші ж дні після прийняття присяги новою Радою. А відтак невідомі демони – одвічні вороги опозиціонерів – перетасували парламентську колоду так, що ВР знову вийшла підконтрольним органом президентської адміністрації, лобістом інтересів Леоніда Кучми.

Про те, що було далі, можна не розповідати. Далі ми упираємося у помаранчеву революцію, за якою – свій пласт історії, історії про любов-ненависть Ющенка і Тимошенко, про дружбу-ворогування Віктора Андрійовича і Віктора Федоровича etc., etc…

Повертаючись до наших паралелей, зазначимо, що теперішня опозиція не має навіть тих козирів, які мала її іпостась зразка 2001 року. По-перше, відсутня єдина ідея. Ми вже "проходили" і протести проти Харківських угод, і підприємницький "майдан", і затяжну, як осіння сльота, епопею з вимогами по звільненню Тимошенко.

Всі вище згадані резони давно перестали працювати і викликати болісне резонування в душах громадян. Більшою мірою всіх зачепила історія з мовою, але опозиція надто швидко здала і цей плацдарм.

По-друге, останні вісім років значною мірою нівелювали довіру до дієвості протестів як таких. Суспільство не може та й не мусить жити у стані постійного стресу. Та, зрештою, і це не головне. Припустимо навіть, що спільним мозковим штурмом опозиціонери породять ідею, здатну заволодіти умами багатьох. Припустимо, знайдуть спікерів, спроможних "глаголом жечь сердца людей".

Припустимо, вони переможуть на виборах-2012 так само, як перемогли на виборах-2002. Але що далі? Чи втримають політики цю перемогу? Чи зможуть конвертувати її у конкретні речі, а не лише у ритуальні танці довкола трипільських горщиків?

Ось у чому питання. Питання без відповіді. А, точніше, з відповіддю, яка не налаштовує на надмірний оптимізм. Традиційна біда українських опозиціонерів – діряві руки, крізь які летить стрімголов щойно відвойоване багатство. А відтак все починається спочатку, у стилі – як каже українське прислів"я – "знов за рибу гроші"…