Як самотність впливає на тіло і душу

Кожен із нас хоч раз у житті відчував, що зайшов у глухий кут - у такі моменти в серці оселяється смуток чи несвідома образа, охоплює бажання втекти та сховатися від світу. У скрутні часи навіть найбільш дружелюбна, відкрита та життєрадісна людина може страждати від тягаря самотності. Іноді цей стан мучить та спустошує, а іноді ми його потребуємо – навіть проти власної волі.

Чому існує самотність, що це – ліки від стресу або наркотик та як не стати жертвою власного смутку?На цю загадку людського буття потрібно подивитися з різних боків, охопивши як значення цього почуття для душі, так і його вплив на тіло.

Самотність і Душа. Погляд актора.

Палітра відтінків самотності надзвичайно різноманітна – це безліч "забарвлень" та "текстур". У акторів є аксіома: неможливо зіграти це почуття однаково хоча б два рази, скільки б ти не намагався та якою би майстерністю не володів. Адже існує так багато варіацій самотності. Це може бути як добровільне усамітнення, так і спустошеність, усвідомлення власної непотрібності та безсилля, нудьга чи сум, тривожне очікування або біль утрати... Іноді людина сама шукає нагоди залишитися наодинці з думками, в такому разі вона отримує задоволення від спокою та тиші, а іноді обставини примушують її покинути коло спілкування, що іноді стає болісною проблемою. Ці два види, два полюси самотності за своїм забарвленням зовсім не схожі однин на одного, проте часом важко їх розрізнити. Подекуди людина не помічає, як втрачає бажання спілкуватися з оточуючими, відзвичаюється від налагодження стосунків, хоча підсвідомо все одно потребує дружньої підтримки.

Самотність і Тіло. Погляд науковця.

Зв'язок душі та тіла, залежність настрою людини та її самопочуття надзвичайно міцні. Душа не знає обмежень та нав’язаних кимось ідей, її сутність залежить тільки від нашого самовдосконалювання, проте тіло в буквальному сенсі слова закодоване на певний тип поведінки і не може від нього відмовитися. Соціальні потреби людини сягають корінням глибокої давнини, коли нашими пращурами керувало бажання вижити та мати захист. Ці часи залишилися у далекому минулому – здавалося б, сучасна людина вже не має гострої потреби у товаристві. Але сам генетичний код, програма "тяжіння до собі подібних" у глибинах нашої свідомості залишилася.

Дослідники довели, що коли організм відчуває брак спілкування (навіть якщо людина цього не усвідомлює або не страждає від самотності), всі системи організму починають виходити з ладу: сповільнюється робота мозку, активно виробляються гормони стресу, погіршується робота імунної системи... і навіть посилюється схильність до шкідливих звичок та скорочується тривалість життя. Шкоду від соціальної ізоляції, свідомої чи несвідомої, вчені порівнюють із шкодою від хронічного куріння. Також дослідники зазначають, що нестача спілкування впливає на здоров’я значно гірше, ніж ожиріння, незалежно від того, відчуває людина дискомфорт від усамітнення чи ні.

Між іншим, існують люди, генетично схильні до усамітнення та образ, - аутсайдери. Наявний у них "ген самотності" блокує вироблення гормонів щастя. Через це людина відчуває себе невпевненою та не отримує задоволення від спілкування навіть із друзями, болісно переживає розлучення та поразки, не може завести нові знайомства.

Проте таких людей досить мало, а відчуття самотності знайоме всім. Напевно, потрібно шукати першоджерело цього почуття глибше, ніж у настрої людини чи її природі.

Самотність і Світ. Погляд філософа.

"Чи болить тобі на душі, коли ти наодинці з собою?" Часто людина не здатна знайти відповідь, зрозуміти, чому вона відчуває себе самотньою. Ошо казав: якщо наодинці з собою людина відчуває себе неповною, якщо їй не вистачає когось чи чогось – потрібно "залатати дірки" у душі, полагодити її. Той, хто не має щастя наодинці з собою, навряд чи зможе знайти його у натовпі.

Якщо людина відчуває себе непотрібною та покинутою, скривдженою чи чужою у цьому світі – варто викоренити несвідому образу із свого серця, навчитися давати щось людям, аби ті хотіли бути поруч. Проблема людини в тому, що вона чекає, поки дадуть їй, не замислюючись над тим, чи може вона бути корисною для інших. Мати Тереза порівняла людину із трояндою: якщо квітка розкривається та приваблює бджіл своїм чарівним ароматом, вона ніколи не буде покинутою чи непотрібною. Варто замислитись: може, досить бути зеленим пуп’янком, а треба відкрити душу та процвітати?

Повна любові до себе людина випромінює любов до інших, наче Сонце освітлює усі темні кутки простору. Спочатку вона має себе прийняти, усвідомити феномен власного існування. Людське життя триває таку нікчемну долю мікросекунди порівняно з Вічністю, що, коли усвідомлюєш, наскільки мало є часу, вже не хочеться жити серед нудьги, смутку чи образ. Виникає бажання прожити відведений Світом час із вдячністю, в подяці за шанс себе увіковічнити – у мистецтві, в історії чи у нащадках.

Смуток і жаль – це деструктивні почуття. Чомусь людині складно від них відмовитися, важко збагнути, що вони зовсім їй непотрібні. Коли людина зможе полюбити себе просто як частину Всесвіту, це почуття вийде за межі її маленького світу та неодмінно торкнеться інших людей, як іскра, що запалює сірники.

Тоді самотність не буде почуттям, що тобі чогось не вистачає. Самотність буде природним станом Людини-Яка-Знайшла-Себе. Людини, якій комфортно та легко, душу якої не обтяжує безглуздий смуток. Людини, якій не потрібен натовп, бо його гамір не здатен відкрити жодної істини. Людини цілісної, гармонійної та щасливої.