Чому стогне річка Стугна?

Водні артерії Київщини інтенсивно перетворюються на рукотворні болота

Карта столичної області густо помережана блакитними «ниточками» великих і малих річок: на території Київщини налічується 1523 річки загальною довжиною близько 8700 кілометрів. Насправді ж більшість цих «кілометрів» нині пересихає, і якщо невідкладно не запровадити програму порятунку рік (особливо малих), то значна частина «блакитних артерій» залишиться тільки на картах

В селі Клехівка, де колись прудко пробігала Стугна, чимало мешканців, особливо молодих, вже не пам'ятають навіть назви цієї річки. Про її колишнє існування тут можна лише здогадуватися по глибокій балці, що густо поросла очеретом, та невеличкому струмочкові, сльозою стікаючому від кількох, ще не остаточно замулених джерелець. У цій місцевості

Стугна народжувалася, брала початок — тобто «підрубали» її під самісінькій корінь.

Старіє і вмирає в цьому світі все. Та, однак, головною причиною трагедії Стугни (і переважної більшості малих і середніх річок) є бездумна (якщо не сказати — злочинна) практика водокористування. Річку в Клехівці, без перебільшень, «випили» ставки. Нині їх тут три. На двох із них, як пояснили місцеві хлопчаки, лише жаби кумкають (рибу вибили електрострумом), третій — в оренді, тобто на його береги «вхід» платний.

Справді, дорогу до цього ставка перегороджено шлагбаумом із написом: «Оренда. В'їзд заборонений!». За шлагбаумом розташувалися на березі вагончики орендарів, неподалік — сільський смітник, на зеленому моріжку — ознаки недавнього бенкетування...

— Щоб підтримувати на ставку порядок, ми здали його в оренду підприємцеві для вирощування риби, — говорить голова Фастівської сільської ради Антоніна Мелещенко. — Орендарі виконують наші умови, надаючи можливість людям відпочивати на березі і займатися аматорським рибальством. Та й бюджет поповнюється орендною платою...

Наскільки збагачується бюджет Фастівської сільради за рахунок зданого в оренду клехівського ставка, ми уточнювати не стали. Бо питання про оренду сільських ставків, на які для місцевих жителів «вхід платний», — це взагалі окрема тема. Сільські громади, очевидно, могли б і самотужки давати раду місцевим водоймам (та ще й заробляти на них дещицю за рахунок приїжджих, туристів). Але в даному разі мова — про принципові питання захисту, порятунку так званих поверхневих водних ресурсів.

Всього у Фастівскому районі здано в оренду більше півтора десятка ставків, — говорить головний фахівець відділу екологічного контролю західного регіону державного управління екології і природних ресурсів КиТвськоТ області Юлія Нечипорук. — При підписанні договору ми пред'являємо орендарям вимоги, щоб вони не допускали раптових скидань води, підтримували заданий рівень у ставках, дотримувались природоохоронного законодавства. На жаль, не всі наші вимоги виконуються. Тільки цього року за порушення Водного кодексу і природоохоронного законодавства щодо поверхневих водних ресурсів довелося притягти до відповідальності 12 суб'єктів підприємницької діяльності...

Відповідальність за порушення — надзвичайна: штраф у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів (тобто 85 гривень). Тій же Стугні це, мабуть, дуже зарадило б. Щоправда, Мін-екології начебто пропонує в 100 разів підвищити штрафні санкції за порушення природоохоронного законодавства. І це, безумовно, потрібно робити. Але навіть тисячократне підвищення розміру штрафів не допоможе розв'язати проблему порятунку річок, якщо не буде системного підходу.

Стугна, як уже зазначалося, пересихає, починаючи з витоків, саме внаслідок безграмотного, без огляду на екологічні наслідки, створення такого собі «каскаду» ставків. Але таке перетворення на рукотворні болота загрожує вже не лише малим, а й рікам середньої величини. На наших очах вже починає фактично гинути блакитна перлина Київщини (і всієї України) — річка Рось. І це не якісь там природні чи техногенні катаклізми, а планомірне нищення з допомогою, образно кажучи, лопати. Лишень уявіть: при загальній довжині (на території області) 192 кілометри Рось має у своєму басейні 1143 штучні водойми загальною площею близько 14 тисяч гектарів! Це в середньому по 5-6 ставків на кожен кілометр русла річки. Фактично Рось таким чином «підключена» до «акваторії випаровування», що за своєю площею (140 кв. км) становить майже 1/6 території Києва. Причому цей «ставочок» нині виявився майже безконтрольним.

— Нині на Київщині 60 відсотків рік — замулені, їх русла заростають! — з тривогою говорить начальник відділу водних ресурсів Київського обласного виробничого управління меліорації і водного господарства Валерій Тарасенко. — 17 водоймищ перебувають у незадовільному стані. В басейнах рік Рось, Стугна, Росавка та інших водойми потребують невідкладного очищення. Але недостатнє фінансування не дозволяє його проводити, утримувати водні артерії в нормальному стані...

— А стан їх — критичний! — стверджує експерт з екологічних питань «Зеленого світу» Віктор Корнюков. — 3 середини літа чимало «статистично врахованих» річок можна розпізнавати лише по заростях очерету. Після рясних дощів тут буквально на лічені дні з'являються плеса, що потім перетворюються на болота, а згодом і зовсім пересихають...

Як же змінити ситуацію на водних просторах Київщини? Щоб втручатися в цю екосистему, треба знати реальний стан водних об'єктів. Однак систематичні спостереження за гідрологічним і гідрохімічним режимами малих рік не ведуться. Обстановка навколо річок загострюється і тим, що останнім часом виявився обмеженим доступ до їх берегів (навіть до місць загального користування!). Спробуйте зараз «дикуном» зупинитися де-небудь на Десні чи Дніпрі. Не краща ситуація на території орендованих водоймищ. Орендарі, яких органи місцевого самоврядування наділили певними правами, намагаються по-своєму влаштовувати порядки на підвідомчих територіях, обмежують доступ до місць відпочинку, аматорської риболовлі (що суперечить правилам користування водоймами). На сполох з цього приводу б'є нині лише громадськість, хоча збереження рік є насамперед обов'язком владних структур — Міністерства екології, управлінь земельних ресурсів, органів місцевого самоврядування. Але нерідко їм просто байдуже, що у водоохоронних зонах випасають худобу, використовують отрутохімікати, влаштовують смітники, ведуть господарське будівництво.

Фахівці Українського науково-дослідного інституту водогосподарсько-екологічних проблем вважають, що багато річок вже втратили дані їм природою властивості до самоочищення і самовідновлення. Така ситуація може призвести до незворотних процесів у водних екосистемах, а це веде до водної катастрофи. Незважаючи на це, практично не працює система екологічного моніторингу — треба відновити екологічні паспорти малих рік, на всіх річках встановити водоохоронні зони і захисні смуги. А поки цього немає, то будівельний бум призводить до незворотних втрат: замивається все і вся, нищаться ріки, озера, ділянки живої природи. За останні роки ландшафт узбережжя разюче змінився — забудовані заплави, що служили резервуарами для весняних талих вод, і навіть дніпровські острови вже обліплені котеджами!

Щоб встановити екологічний контроль з боку громадськості над станом малих річок, ще в листопаді 2000 року була створена Українська річкова мережа. Активісти нового об'єднання сподіваються, що зможуть звернути увагу українського уряду на критичну ситуацію... Тільки самим лише сподіваннями навряд чи вдасться відродити вмираючі ріки.

Анатолій НІКОЛАЄВ, «Киевский регион»