Біло-чорні реалії Києва

Такий висновок робить американський дослідник Блер Рабл, який порівнює ці міста у своїй новій книжці “Створення багатонаціонального капіталу: транснаціональні мігранти у Монреалі, Вашинґтоні та Києві”.

Під час поїздок до Києва Рабл провів численні інтерв’ю з новими іммігрантами та місцевими урядовцями. У виступі в Інституті Кеннана у Вашинґтоні Рабл відзначив, що іммігрантська громада Києва загалом задоволена своїм становищем та можливостями для розвитку. Водночас, на його думку, місцева влада досі не хоче визнавати зміни в національному обличчі міста.

Вісім років тому група американських науковців відвідала школу в Троєщинському районі Києва. Там вони з подивом зустріли не лише українських дітей, але й учнів із Анголи, Афганістану та Монголії. Саме ця зустріч підштовхнула директора Інститута Кеннана Блера Рабла на дослідження нового феномену української столиці – збільшення її культурного розмаїття. Зростання кількості іммігрантів у Києві, на думку Рабла, наближує його до таких багатонаціональних міст, як Вашинґтон чи Монреаль.

Однією з особливостей Києва дослідник вважає те, що більшість іммігрантів не планувала надовго залишатися в українській столиці. Як приклад, дослідник наводить приклад з життя афганця Махмуда,який разом з родиною залишили Афганістан у 1993 році і прибули до України, щоб звідти поїхати далі до Європи. Він ніколи не думав, що залишиться в Києві більше ніж на десять років. Махмуд із родиною отримали в Україні статус біженців після того, як заплатили хабарів на 450 доларів. Зараз вони мають власну квартиру, працюють на Троєщинському ринку, у Махмуда народилася друга донька, і вони розпочали нове життя в Києві.

Як відзначає у своїй праці Рабл, у Києві Махмуд зміг забезпечити власній родині таке життя, про яке він не міг би і мріяти, якби залишився в Афганістані. І таких, як Махмуд, за спостереженням Рабла, в Києві стає дедалі більше. Тому, починаючи з 2003 року, кількість осіб, які звертаються за українським громадянством, перевищує кількість тих, хто від нього відмовляється. Отже, робить висновок дослідник, Київ поступово перетворюється на космополітичну метрополію на кшталт великих міст Західної Європи та Північної Америки.

Водночас, за словами Рабла, українські урядовці досі відкидають цю нову реальність і не розробляють програми підтримки іммігрантів. Та незважаючи на ігнорування з боку влади, нові іммігранти, за спостереженням автора книжки, швидко організовують власні громади і легко адаптуються до нових умов існування.

Рабл каже, що загалом українці доволі толерантно ставляться до іммігрантських громад, хоча є й винятки: “Африканська громада в Києві дуже розгнівана. Її представники розповідають про поширений расизм та хочуть залишити місто. Статус африканців у Києві відрізняється від інших груп. За нашими даними, іммігранти здебільшого почувалися в толерантному середовищі. Вони відчували, що до них добре ставляться люди на вулиці. І, як усі інші жителі Києва, вони недолюблюють міліцію”.

Минулорічні заворушення в іммігрантських кварталах Парижа, на думку Рабла, повинні змусити українських чиновників серйозніше поставитися до проблеми імміграції. А незабаром Рабл збирається провести нові дослідження іммігрантських громад у чотирьох інших містах України.

ДО РЕЧІ

За підтримку нелегалів штраф?

За офіційними даними, в Бельгії близько 150 тисяч нелегальних мігрантів. Понад десять тисяч з них влада щороку депортує на батьківщину. Ті, хто намагається уникнути примусового вислання, переховуються, або вдаються до акцій протесту, як, наприклад, в одній церкві в Брюсселі, яку, фактично, окупувала й утримує велика група нелегалів, яких підтримують правозахисні групи та місцеві жителі, регулярно приносячи харчі та одяг. Допомагають лікарі та адвокати.

Тим часом бельгійський міністр внутрішніх справ Патрік Девель веде з нелегальними мігрантами активну боротьбу. У його міністерстві саме готується законопроект, що має зробити більш суворими правила надання політичного притулку. Більше того, тепер міністр хоче притягати до відповідальності своїх співгромадян, які допомагають нелегалам. Він поставив під сумнів змінений у серпні минулого року закон, що дозволяє допомогу іноземцям, якщо вона надається безкорисно.