Семикласник помер за партою

Однокласники розповіли, що в день смерті Сашко був дуже веселий, грав на великій перерві у футбол. На уроці української літератури, який того вівторка був останнім, читали напам’ять вірші, він уважно слухав. Несподівано став задихатися. Вчителька зразу вивела дітей з класу і викликала шкільну медсестру. Семикласник не дожив навіть до приїзду ”швидкої” — зупинилося серце. Він так і залишився сидіти за своєю партою.

Мама Сашка, Іванна Мельниченко — вчителька молодших класів. Із чоловіком розлучена. Крім Саші, виховувала ще доньку Тетяну, яка вчиться у п’ятому класі тієї ж школи. Після похорону Іванна Мельниченко разом із донькою — на лікарняному. Боїться, що у Тані станеться нервовий зрив, бо дуже любила брата. Іванна через це й не пустила її на Лісовий цвинтар, де минулої суботи поховали Сашка.

Іванна Мельниченко працювала вісім років у київському дитячому закладі ”Ольвія”, де до четвертого класу вчився Саша. Щороку хлопчика обстежували лікарі ”Охматдита”.

— Саша був головою в родині, — розповідає Тамара Степенко подруга Іванни. — Хоч він і малий, але був майстром на всі руки. Ще у дитсадку майстрував полички, лагодив удома розетки. Для Танечки був замість батька. Забирав сестричку після уроків, доглядав, захищав. У навчанні зірок з неба ніколи не хапав — науки не всім даються, але завжди старався допомогти Тані зробити домашні завдання.

Хлопчик не був хворобливим. Медсестра звільняла його від уроків фізкультури, але щовечора він ганяв у футбол з дітьми.

— Усі знали, що у нього хворе серце, — продовжує Тамара. — Лікарі казали, що йому потрібна операція, але її можна було робити не раніше як у 13 років. До того часу, коли ростуть внутрішні органи, оперувати не можна. От Саша й не дожив усього півроку до операції.

Директор школи N29 Василь Мартинюк намагається якнайшвидше забути все, що сталося із Сашком Мельниченком. Він зірвався на крик, почувши від ”ГПУ” запитання про Сашка.

— Хороший был мальчик, учился на 5–6! — тільки й вигукнув Василь Мартинюк під час короткої зустрічі.

Кабінет української мови й літератури, де сталася біда, дотепер не відчиняють. Вчителі тільки залишили на парті, де сидів Олександр Мельниченко, квіти. Психологи ж порадили директорові зробити в цьому кабінеті ремонт: змінити інтер’єр, меблі, позбутися Сашкової парти.

Усі 11 учнів 7-го класу, які були тоді на уроці, кілька днів не ходили на заняття. Навіть тепер, через тиждень, вчителі не примушують дітей повертатися на уроки. П’ять психологів проводять з дітьми курси психологічної реабілітації. Кажуть, що після Сашиної смерті їм сняться кошмари.

— Діти пережили стрес, — каже психолог Ольга Хмільова. — Сашко був лідером у класі. До того ж його однокласники вперше побачили смерть. Я рекомендую батькам не залишати з того дня дітей наодинці, більше розмовляти з ними.

На похорон Сашка Мельниченка батьки своїх дітей не пустили. Більшість вирішили, що це стане для них надто сильним потрясінням. Дехто з дітей, мовляв, після побаченого боїться, що й самі можуть так само раптово померти.

— Зараз батькам треба довше бути з дітьми і просто більше з ними розмовляти. Діти з часом усе забудуть. Але якщо вони бачитимуть місце, де помер їхній однокласник, то спогади повертатимуться, — пояснює Ольга Хмільова.

Юлія НЕДОПИТАНСЬКА, "Газета по-українськи"