Блог | Скелет у шафі: Що приховує проект закону "Про валюту"
Розбираючи "невідкладний" президентський законопроект "Про валюту" охочі всіляко тиражують слоган "Дозволено все, що, не заборонено законом". Однак саме із заборонами, які пропонує проект, мало хто розбирався. А вони є. І досить однозначні.
Більш того, вони дозволяють підозрювати, що за словесною ейфорією з "лібералізації" та "вільного руху капіталу" криється чергова спроба збереження цього ладу. Та, навіть, посилення обмежень.
Тобто, пересічному громадянину, який спромігся знайти у себе в кишені валюту і хоче її зберегти рано уявляти себе власником рахунку у швейцарському банку. Чому?
Вибірковий підхід "для сво їх"
Наявна в Україні модель валютного контролю за операціями та розрахунками в іноземній валюті вкрай застаріла і запроваджена декретами ще минулого століття. Вона цілком слушно вважається однією з найбільш жорстких у світі. Про це не розповідають з високих трибун влади, але за індексом легкості переказу та обміну валют (CTC – Сonvertingand Transferring Currency) Світового банку, Україна входить у групу країн із найбільш складними валютними обмеженнями в світі. Тут ми на рівні з Венесуелою, Непалом, Анголою, Ефіопією.
Це, суттєво послаблює конкурентні позиції нашої держави, обмежує можливості громадян та регулярно призводить до багатомільярдних втрат для підприємців. Хоча, як усі щодня чують, викачуванню грошей з України, це не заважає.
Найголовніша проблема тут у тому, що обмеження виключно адміністративні і, об’єктивно, не досягають мети. Бо, певно, мають вибірковий характер.
Тепер нам декларують, що президентський законопроект "Про валюту", як і має бути, ставить за мету створення рівних умов, забезпечення вільного руху капіталу, усунення наявних надмірно жорстких та необґрунтованих валютних обмежень.
Однак, коли розглядати не лише декларації, а й суть, то можна побачити, що проект пропонує надати НБУ надмірні повноваження з ліцензування валютних операцій та дозволити йому теоретично вільно накладати будь-які штрафи та вводити які заманеться обмеження.
Це ті ж самі адміністративні методи та вибірковий "індивідуальний" підхід. Для "своїх". Тільки по-новому.
Так Нацбанк, як орган валютного нагляду, і банки, як агенти, матимуть право вимагати від компаній і людей документи щодо проведених операцій, а за органами валютного нагляду залишиться право здійснювати перевірки з питань дотримання вимог валютного законодавства.
Зокрема ст.11 президентського законопроекту передбачає дуже широкий спектр можливостей для НБУ "за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи". Серед них - обов’язковість продажу частини надходжень у валюті, визначення строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту, установлення особливостей здійснення операцій, пов’язаних із рухом фін капіталу. Є тут і запровадження спеціальних дозволів на проведення окремих валютних операцій разом із резервуванням коштів за валютними операціями. На додачу у статті є такий собі пункт "інші заходи". При цьому такі рішення ініціює НБУ власноруч без участі Ради НБУ чи Ради Фінансової стабільності.
А безліч декларативних норм у цьому законі, без реальних механізмів їх реалізації, надають ще більше спокус для Нацбанку перетворитися на інквізитора.
На жаль, у запропонованому вигляді президентський законопроект – спроба монополізації ринку виведення капіталу з країни. Адже повної лібералізації не буде, влада НБУ над вихідними потоками все одно зберігається, а разом із нею - і можливість "індивідуального" підходу. Чи буде це сприяти притоку іноземних інвестицій в країну? Можна не відповідати.
Читайте: Ризик дефолтів для України надзвичайно великий - Сергій Рибалка
Тож, коли вже зайшла мова про обмеження, нам треба чітко передбачити – що, чому, коли обмежуємо.
Альтернативний законопроект
Ми разом із колегами зареєстрували альтернативний законопроект, де серед іншого, пропонується визначити чіткі підстави, умови та порядок застосування валютних обмежень, а також деталізувати механізми відповідальності за порушення валютного законодавства та розміри штрафів.
Звичайно, наша економіка все більше стає сировинною та залежною від стрибків світових цін на сировинні товари. У нас імпорт більше десятиліття значно перевищує експорт, обсяги довгострокових іноземних інвестицій мізерні, при тому, що переважає спекулятивний капітал. Наша фін система досі не оговталась від найбільшої фінансово-банківської кризи. Ми досі залишаємось беззаперечним лідером у світі за рівнем проблемних кредитів у банках. А найближче десятиліття у нас пройде під тиском величезного, як для такої економіки, зовнішнього боргу. За таких умов ризики кризової девальвації гривні залишатимуться значними. Тому, звичайно, НБУ повинен мати інструменти для стабілізації ситуації. Але чим чіткіші будуть критерії їх застосування, прописані у законі, тим менше буде спокус використовувати владу задля власних інтересів. Тим краще буде усім і тим ефективніші будуть дії з попередження та протидії майбутнім кризам.
Отже, потрібні межі, які не дають Нацбанку можливості самовільно встановлювати валютні обмеження та безкінечно подовжувати їх дію. Наприклад, на період, не довше, ніж на шість місяців та не частіше одного разу на рік. Крім того, НБУ при введенні обмежень повинен буде вказати не тільки термін їх дії, а й підстави застосування заходів, перелік осіб на яких вони поширюються і прогнозні дані про вплив. Після закінчення терміну обмежень, їх результат має оцінити Рада НБУ.
Президентський проект таких чітких меж не містить. Це дозволить регулятору маніпулювати ситуацією та ускладнювати життя бізнесу та простим громадянам.
Наш підхід дуже простий: дрібний та середній бізнес має вільно працювати – закуповувати обладнання, сировину та матеріали для виробництва, а люди мати можливість купувати товари чи отримувати перекази від родичів. А от схеми з виведення великих капіталів потрібно припиняти. Також держава повинна мати важелі для мінімізації наслідків втечі спекулятивних грошей під час криз.
А в інтересах економіки України щоб гроші працювали. І завдання влади – допомагати суспільству розвиватися, а не душити заради власної вигоди.
