Блог | Путин получил новый инструмент агрессии
Как известно, Организация договора о коллективной безопасности (ОДКБ) за 30 лет своего существования раньше не применялась нигде для защиты от внешних угроз, однако была задействована в Казахстане для подавления внутренних протестов.
Далее текст на языке оригинала
Цікаво, що в 2010 році керівництво Киргизстану, в розпал внутрішнього конфлікту, також зверталось до ОДКБ за допомогою, але тоді учасники організації відмовились направляти військовий контингент до цієї країни-союзника. Проте зараз вони цілком оперативно відгукнулися на звернення Токаєва, хоча жодних доказів ознак зовнішньої агресії проти Казахстану публічно надано так і не було.
Не менш показово, що формально керує ОДКБ під час інтервенції до Казахстану саме Нікол Пашинян, хоча ця організація й не виступила на стороні Вірменії під час конфлікту з Азербайджаном. Іронія долі полягає ще й в тому, що сам Пашинян прийшов до влади завдяки протестам, а теперпридушує протести, розповідаючи, що внаслідок революцій нічого хорошого не буває.
То ж навіщо потрібен кількатисячний контингент ОДКБ в Казахстані, якщо там є більше 100 тисяч власних силовиків? Вочевидь, місцева влада не може покладатись на своїх військових в придушенні протестів (це, до речі, ще одне непряме підтвердження факту, що ніякої зовнішньої агресії там не було), а ось іноземці будуть без всіляких сентиментів стріляти по казахах. Таким чином на Казахстані відпрацьовують механізм придушення протестів в решті країн-членів ОДКБ, в тому числі й Росії.
Крім того, ОДКБ може стати для Путіна зручним інструментом для розмивання й перекладання відповідальності за його агресію на формально незалежних, але фактично маріонеткових керівників сусідніх держав. Для цього в Москви вже є підконтрольний Лукашенко (чия міжнародна риторика останнім часом навіть агресивніша за російську), Пашинян, якого саме зараз остаточно "замазують" інтервенцією в Казахстан, а також Токаєв, чия влада в країні після придушення протестів обов’язково посилиться в наслідок виходу з-під впливу Назарбаєва, але буде базуватись на його цілковитій лояльності до Кремля. Надалі Путіну буде зручно погрожувати світу вустами своїх "союзних" маріонеток, а їх руками гасити штучно створені конфлікти, щоб потім самому виступити в ролі "миротворця" й "захисника".
Водночас, судячи з заяв Кремля, схоже, що ОДКБ буде й надалі використовуватися для фактичної окупації інших територій. Враховуючи той факт, що в Білокаменній звикли використовувати вдалі "кейси", є всі підстави вважати, що "миротворці" з ОДКБ протягом найближчих років будуть активно задіюватись на пострадянському просторі в якості силового інструментарію Володимира Путіна, який явно націлений до президентських виборів в РФ 2024 року все ж таки зробити росіянам "подарунки" у вигляді чергових захоплених територій, якщо міжнародна спільнота нарешті не поставить рішучу крапку в його багаторічній і активно прогресуючій загарбницькій політиці.
