newspaper
flag
УкраїнськаУКР
flag
EnglishENG
flag
PolskiPOL
flag
русскийРУС
Виталий Портников
Виталий Портников
Журналист, публицист

Блог | Крах России в Черногории

Крах России в Черногории

Вечер 4 февраля стал последним днем для пророссийского черногорского правительства во главе со Здравком Кривокапичем. Парламент объявил кабинету вотум недоверия голосам оппозиционной Демократической партии социалистов, которую возглавляет президент Мило Джуканович и небольшая коалиция "Черным по белому" во главе с вице-премьером коалиционного правительства Дританом Абазовичем. В то же время, депутаты отказались от предложения сократить срок полномочий парламента, что неизбежно привело бы к досрочным выборам законодательного корпуса. И теперь они попытаются создать правительство меньшинства, которое вряд ли сможет вернуться к античерногорской политике бывшего премьера.

Далее текст на языке оригинала

При цьому визначення "античорногорська" – це ще найм'якша характеристика того, що робив Кривокапич на посаді прем'єра. Необхідно пояснити, як взагалі людина, яка голосувала проти незалежності Чорногорії, могла опинитися на посаді глави уряду. І заодно те, як до коаліції, яка була сформована проросійськими та просербськими силами – деякі лідери взагалі були учасниками спроби державного перевороту в Чорногорії, яку організовували російські та сербські спецслужби, – могла увійти партія Абазовича, етнічного албанця, який виступає за європейську інтеграцію країни, пише Віталій Портніков для lb.ua.

Причина ця є простою – втома чорногорців від правління Міло Джукановича, який став прем'єр-міністром республіки ще 1991 року, а президентом – 1998 року. Цікаво, що 29-річний Джуканович прийшов до влади як один з лідерів так званої "антибюрократичної революції", натхненником якої був сербський диктатор Слободан Мілошевич. Але з того часу з Джукановичем відбулися значні зміни. Від орієнтації на Москву та Белград він перейшов до захисту ідеї суверенітету Чорногорії, її членства в НАТО та ЄС. І достеменно зрозумів, що недовгим періодом демократизації Сербії потрібно скористатися для проголошення незалежності Чорногорії.

Одним із етапів набуття країною справжнього суверенітету мав стати закон про свободу віросповідання, який значно обмежив би політичний та економічний вплив Сербської православної церкви. Тут слід розуміти, що Сербська церква в Чорногорії відіграє приблизно ту саму роль, яку Російська православна церква відіграє в Україні. Різниця лиш у тому, що якщо РПЦ ще намагається прикидатись Українською православною церквою та імітувати самостійність, то Сербська церква нічого не імітує, а веде відкриту діяльність із демонтажу чорногорської державності.

У битві з чорногорським митрополитом Амфілохієм, однією з найреакційніших і найодіозніших постатей у Сербській церкві, відвертим ворогом сучасного світу й України, Джуканович програв. До того ж опозиція, яка виграла вибори, використала класичні звинувачення в корумпованості влади – звинувачення, у правдивості яких не варто сумніватися. Але в чорногорців, як і в українців, дуже простий вибір – між корупціонерами, які будуватимуть власну державу і, зрештою, будуть змушені покінчити з корупцією, і корупціонерами, які готові покінчити із самою державою, бо вона для них не має жодного значення.

Чорногорці у 2020 році зробили вибір на користь Амфілохія – і саме тому прем'єром став Кривокапич, якого сприймали як маріонетку старого митрополита. Незабаром після виборів Амфілохій помер від наслідків коронавірусу. У Сербській церкві не дотримувалися необхідних застережень навіть під час похорону митрополита. Кривокапич це збуджено виправдовував і стверджував, що для віруючої людини це не має жодного значення. А за кілька тижнів після похорону Амфілохія від наслідків коронавірусу помер і сербський патріарх Іриней, який, імовірно, і заразився під час небезпечної церемонії.

Уряд Кривокапича, який мав стати урядом проросійського реваншу, зі самого початку зіштовхнувся із серйозними проблемами. Прем'єр був висуванцем Амфілохія, але митрополит помер. Проросійські та просербські політики Кривокапича недолюблювали саме тому, що він був висуванцем церковного табору. Самому Кривокапичу доводилося зважати на позицію партії Абазовича, без голосів якої кабінет не міг існувати. Абазович теж не мав вибору: він не міг створити кабінет із партією Джукановича, яку сам же й звинувачував у корупції.

Єдиним виходом було погодитися на коаліцію з проросійськими силами, щоб час довів усю небезпеку їхнього перебування при владі. Тепер Абазович має право говорити про те, що діяльність уряду Кривокапича практично заблокувала європейські перспективи Чорногорії.

Новий чорногорський уряд, утім, також не буде коаліцією Джукановича та Абазовича. Це має бути уряд парламентської меншості, який обидві партії можуть підтримувати під час голосувань. І саме такий уряд може допомогти Чорногорії в її європейських амбіціях, тому що йому будуть хоча б довіряти.

Зрозуміло, що зараз, у момент гострого протистояння між Росією та Заходом, мало кого у Вашингтоні та Брюсселі могло тішити, що однією з країн НАТО керують відверті пройдисвіти, які отримують вказівки з Москви або – у кращому разі – з Белграда та з резиденції чорногорського митрополита і навіть готові ділитися зі своїми кураторами секретною інформацією. А про такі факти повідомлялося буквально з перших днів після формування нового чорногорського уряду – як і про те, що в НАТО могли обмежити доступ чорногорських колег до найбільш чутливої інформації.

disclaimer_icon
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...