Блог | Глобальная битва за Нигер и последствия для Украины: почему Кремлю выгодна война в Африке

Нынешний политический кризис вокруг западноафриканской страны Нигер выходит далеко за пределы только внутреннего конфликта или исключительно африканской проблемы. Хотя война в Украине и события в Нигере никак не связаны, оба процесса являются частью более глобального противостояния между коллективным Западом и не-Западом.

Далее текст на языке оригинала.

28 липня у Нігері (не плутати із сусідньою Нігерією) стався військовий переворот. Президентська гвардія (елітні підрозділи, які охороняють президентський палац) повалила уряд президента країни Мухаммеда Базума, і сформувала перехідний орган влади — Комітет з порятунку Батьківщини. Пізніше, їхній бунт був підтриманий Збройними силами Нігеру за умови гарантії недоторканності президента та членів його уряду, які були затримані та відправлені під домашній арешт.

Серед головних причин перевороту можна назвати наступні:

– Бідність та соціально-економічні негаразди. Нігер — одна з найбідніших переважно сільських країн світу, у якій понад 40% населення (10 млн осіб) живуть за межею бідності, тобто заробляють менше $ 1,90 на день. Майже 4 млн людей потребують регулярної гуманітарної допомоги, а 20% населення не можуть повністю покривати свої щоденні базові потреби. На території Нігеру живуть 250 тисяч біженців із сусідніх країн. Це також країна, яка вважається однією з найгарячіших на планеті, більша частина території якої розташована у пустелі Сахара. При цьому, Нігер — країна з дуже молодим населенням. Половина з 24 млн жителів Нігеру — діти у віці до 14 років, і понад 50% дітей не мають повноцінного доступу до шкільної освіти у зв’язку з насиллям, відсутністю шкіл або інфраструктури. Все це створює токсичне соціально-економічне середовище, яким легко маніпулювати, і у якому постійно зароджуються протестні настрої і фрустрація.

– Антифранцузькі настрої. Значна кількість жителів Нігеру звинувачують у своїх бідах колишню метрополію — Францію. Французькі компанії активно працюють на місцевому ринку, імпортуючи такі стратегічні ресурси, як золото, вольфрам або уран, часто — за несправедливих умов. Національна валюта країни — африканський франк — був створений Францією і підв'язаний до французького франку, а зараз до євро, що дає Парижу можливість напряму домінувати у нігерській фіскальній політиці. Золотовалютні резерви Нігеру зберігаються у французьких банках. Францію звинувачують в експлуатації країни, бо вважають, що їхні компанії змусили уряд підписати кабальні угоди, за якими Париж викачує великі обсяги ресурсів з Нігеру, а платить мізер. Крім того, місцеві жителі небезпідставно підозрювали Францію у втручанні у внутрішні справи з метою підтримки профранцузьких політиків, які в обмін на гроші давали Франції концесії на видобуток корисних копалин, і при цьому не займалися покращенням життя в країні. Саме у такому ключі нігерці сприймали повалений уряд президента Мухаммеда Базума, який мав репутацію профранцузького політичного лідера. Історично вкорінені та частково справедливі антифранцузькі настрої стали основним фоном для військового перевороту, який мав яскраво антифранцузький характер.

– Міжетнічна конкуренція та дисбаланси. Нігер — країна, на території якої проживає декілька народів: осідлі землеробські племена хауса (55%), племена зарма і сонгай, які займаються тваринництвом, кочові племена туарег, тубу, фульбе, фермери і торговці канурі та араби. Президент Мухаммед Базум, якого усунули від влади військові — етнічний араб, і представляє до 1,5% населення країни, тобто абсолютну меншість, на відміну від свого попередника Махаммаду Іссуфу, який був хауса. Намагаючись консолідувати владу, президент Базум провів кадрові перестановки і призначив на ключові посади своїх людей, що могло призвести до невдоволення серед інших етнічних груп, які могли сприймати його рішучі звільнення ключових силовиків у цьому році як спробу перерозподілити вплив та потоки на користь лише свого найближчого оточення.

– Особистий конфлікт між президентом та командувачем президентської гвардії. Саме рішення президента Базума звільнити генерала Абдрахмана Чьяні з посади командувача президентської гвардії призвела до перевороту. Генерал був відомий лояльністю до президентів Нігеру, і сам допомагав придушувати декілька спроб переворотів, починаючи з 2011 року. Відтак, він сприймав своє звільнення як ляпас та образу, і тому вирішив піти на відкритий конфлікт з президентом.

Безпекові проблеми. Протягом багатьох років Нігер воює з ісламськими екстремістськими угрупованнями у регіоні Сахеля. Терористи часто нападають на прикордонні регіони Нігеру, змусивши понад 300 тисяч людей покинути свої домівки. Як і у сусідніх Буркіна-Фасо та Малі, військові Нігеру вважають, що Франція та США, які допомагали їм боротися з терористами, роблять недостатньо для ліквідації загрози, а національні цивільні уряди, мовляв, слабкі та корумповані. Саме необхідністю покращити ситуацію з безпекою військові Нігеру пояснювали свій переворот 28 липня.

Переворот у Нігері став дуже серйозною ескалацією протистояння між країнами Заходу та не-Заходу.

По-перше, це вже сьомий військовий переворот у Західній Африці за останні декілька років. Військові хунти вже перебувають у владі в Буркіна-Фасо, Малі, Чаді, Гвінеї та Судані. Більшість із них мають антифранцузький, а відтак антизахідний характер, що створює загрозу для військово-політичних та економічних позицій США та Європи в Африці. Перевороти кидають виклик моделі демократичного цивільного правління, яку просувають США та Франція, і піддають сумніву здатність цих держав впливати на Африку, що є стратегічною загрозою для домінування Заходу на континенті.

По-друге, попри бідність населення, Нігер багатий на стратегічно важливі ресурси, які складають основу для економічного та промислового розвитку провідних світових держав, які прагнуть здійснити нову технологічну революцію. Мова про такі ресурси, як уран, вольфрам, золото, нікель, мідь, літій тощо. Франція на 20% залежить від імпорту нігерського урану, який використовується для роботи 18 французьких АЕС, які живлять усю країну електроенергією, і щороку вживають 8000 тон урану. Без стабільних поставок нігерського урану, Франції доведеться або збільшувати закупівлі в інших постачальників за вищу ціну, або зіткнутися з певними енергетичними проблемами напередодні зими. Уран в Нігері з 1970 року добувається французькою компанією Orano, що на 90% є державною. Вона володіє трьома урановими шахтами навколо містечка Арліт на півночі країни. Утім, не можна сказати, що без Нігеру Франція не зможе вижити. На глобальному рівні, нігерський уран — це лише 4% світового видобутку, тоді як лідерами є Казахстан (43%), Канада (15%), Намібія (11%) та Австралія (8%). Однак, втрата ресурсів так швидко та несподівано — неприємна новина для Франції та ЄС саме через питання стабільності цін та сталості обсягів поставок.

По-третє, Нігер — дуже важлива країна з геостратегічного погляду. Вона розташована на перетині торгових та контрабандних маршрутів, які використовуються для логістики, а також перевалки зброї та біженців з Африки до Європи. Саме тому Нігер був одним з ключових партнерів ЄС у стримуванні нелегальної міграції з Африки, і також важливим партнером в галузі регіональної безпеки: військові Нігеру брали участь у численних операціях зі стримування терористів у Сахелі та стабілізації регіону, в тому числі під час війн у сусідніх Малі, Буркіна-Фасо та в районі озера Чад. Саме у Нігер французи вивели свої війська, коли у 2022 році завершили свою 10-річну військову операцію "Бархан" та покинули територію Малі, програвши війну з тероризмом. На території Нігеру розташовані військові бази Франції та США. Відтак, втрата Нігеру буде геополітичною поразкою для країн Заходу, особливо якщо у результаті перевороту вакуум впливу заповнять конкуренти США та Франції — Росія або Китай. Вони отримають доступ до корисних копалин, отримають ще одного союзника в Африці, будуть впливати на міграційні потоки до Європи та загрожувати сировинним ринкам Європи на континенті.

Нині, ситуація навколо Нігеру рухається до військової ескалації. Прозахідні регіональні лідери бояться показати слабкість, якщо ніяк не відреагують на переворот. Особливо це стосується президента Нігерії Боли Тінубу, який прийшов до влади на антимілітаристських закликах і обіцяв боротися з військовими хунтами регіону. Для нього бездіяльність означала би втрату обличчя, підрив його легітимності в очах електорату в умовах, коли його рейтинги і так падають у зв’язку з соціально-економічними проблемами. Те саме стосується президентів Сенегалу, Беніну та Кот д`Івуару, які мають власні внутрішньополітичні проблеми, і тому бачать у подіях в сусідньому Нігері небезпеку для власної влади та легітимності.

Утім, не всі країни Африки хочуть воювати. Буркіна-Фасо, Малі та Гвінея встали на бік військової хунти Нігеру, а перші дві навіть пообіцяли збройним шляхом захищати Нігер, якщо на нього нападуть. Інші впливові держави — Чад, Алжир, Мавританія, ЦАР — виступили проти військової інтервенції у Нігер, яку обговорюють нині у рамках ЕКОВАС — регіонального блоку, що об'єднує країни Західної Африки, і куди входить Нігер. Чимало держав бояться, що військова інтервенція може або затягнутися, і таким чином дестабілізувати ситуацію у непростому регіоні, або у разі успіху не призвести до формування життєздатного та легітимного в очах населення уряду. Розкол серед африканських країн є основним викликом у питанні доцільності військової інтервенції у Нігер. На даний момент, чотири країни заявили про готовність надати свої війська для такої операції: Нігерія, Кот д`Івуар, Сенегал та Бенін. Разом, вони планують направити у Нігер близько 25 тис. військових. Ідею операції також підтримали у США, Франції та ЄС, хоча й наголосили, що воліли б вирішити питання мирним шляхом. У відповідь, нігерська хунта вже запросила допомогу сусідніх Буркіна-Фасо та Малі, а також російських найманців з ПВК Вагнер.

Сценарій військової інтервенції є небезпечним, але може бути вигідним Україні, лише якщо буде успішним, і не призведе до дестабілізації Західної Африки або спалаху регіональної війни. У разі швидкої операції, нігерська хунта буде знешкоджена, і до влади повернеться законно обраний уряд. Це буде політична та ідеологічна перемога країн Заходу, що закриє Росії можливості розширити свій вплив у Західній Африці. Втім, не виключено, що частина населення Нігеру не сприйматиме інтервенцію і незабаром це призведе до політичної кризи і втрати легітимності президентом Базумом.

Якщо ж війна затягнеться, дестабілізація Західної Африки швидко призведе до відволікання ресурсів та уваги Заходу від України, а також призведе до зростання антизахідних настроїв в Африці, що буде на користь Росії, яка вміло маніпулює цим ресентиментом. Провальна або деструктивна інтервенція кидатиме тінь на усіх лідерів країн, які до неї долучаться, оскільки їх звинувачуватимуть у погіршенні безпекової ситуації в інтересах "неоколоніальних імперій". Це може призвести до послаблення прозахідних лідерів в Африці та втрати ними легітимності, а отже підриву позицій Заходу на континенті, чим скористаються їхні суперники: Туреччина, Китай, РФ, аравійські монархії Затоки та інші.

Сценарій переговорів є більш безпечним та вигідним Україні, адже дозволяє консервувати наявну проблему Нігеру в переговорних форматах або у вигляді створення компромісного уряду, який збереже вплив Заходу, і дозволить блокувати спроби РФ домінувати в нігерській політиці. Навіть якщо переговори не призведуть до повернення демократично обраної влади, політичний компроміс зі збереженням впливу Заходу та стабільністю Західної Африки є кращим, аніж непередбачуваний хаос війни з незрозумілими наслідками.

Стратегія Росії — це виснажлива війна, в якій в ідеалі змусити Захід воювати на декількох фронтах одночасно, що змусить Європу в якийсь момент запросити перемир’я в Україні. Нинішня ситуація в Нігері створює таку можливість для Кремля, особливо якщо дійде до регіонального конфлікту. Таку саму політику Москва вже реалізовувала після анексії Криму в 2014 році, коли змушувала Європу та США сісти за стіл переговорів та послабити санкції шляхом втручання у гарячі точки в Лівії, Сирії та Венесуелі. Нам потрібно це пам’ятати, коли ми аналізуємо ситуацію у далекому Нігері. В більш широкому контексті, війна за Нігер — це не лише боротьба РФ та США/Франції, але частина конкуренції великих держав за Африку, яка спалахнула понад 10 років тому, і зараз прискорилася у зв’язку із поступовим занепадом постколоніального впливу Франції у франкофонній Африці.