Блог | Як загнати джина ядерного тероризму назад в пляшку?
Північнокорейська геополітична шарада стає одним із найскладніших завдань для президента США Дональда Трампа
Те, що керівник Північної Кореї Кім Чен Ин, оглядаючи військовий об’єкт номер 92, віддав наказ "берегти" ядерну зброю, від якої залежить виживання країни, і що журналісти південнокорейської газети Чунан ільбо, змогли отримати секретний документ, котрий підтверджує ці слова, може кардинальним чином змінити ситуацію навколо КНДР, пише Віктор Каспрук у своєму блозі.
Тепер, коли є документ, який підтверджує, що Пхеньян дійсно володіє ядерною зброєю, гостро постає питання, що демократичній світовій спільноті робити з ядерною Північною Кореєю.
Адже якщо ядерна зброя у КНДР є, то це означає, що рано чи пізно вона може бути застосована. Можна висувати різні гіпотези з приводу того, чому Північна Корея випробовує стільки ракет. Проте жодне пояснення не може заспокоїти.
Якщо звернутися до статистики, то за перші два роки після приходу верховного лідера КНДР до влади (2012 і 2013), Північна Корея запустила всього 8 ракет. Протягом наступних трьох років в середньому відбувалося 15 запусків на рік.
Однак темп випробувань знову зріс цього року, 5 запусків з 10 травня, часу коли було обрано президентом Південної Кореї Мун Чже Іна. Важко зрозуміти, що ж стоїть за цим "балістичним божевіллям".
Проста відповідь полягає у тому, що тільки енергійне тестування може сприяти ракетній програмі КНДР, і що Кім Чен Ин здатність запускати ядерні ракети бачить, як ключ для виживання свого режиму в умовах все більшого нагнітання Пхеньяном конфронтації з США.
І навіть збої, під час такого ракетного тестування, можуть бути важливими, оскільки вони дозволяють усунути неполадки і недоробки. Тому північнокорейську владу не дуже хвилює той факт, що багато ракет вибухають під час запуску, або ж незабаром після нього.
Але якщо пригадати географію поділу двох Корей, то Північній Кореї навіть не потрібна ядерна зброя, щоб знищити Сеул. В КНДР на сьогодні достатньо звичайної артилерії, щоб зруйнувати південнокорейську столицю. Й це є головною причиною, чому західне співтовариство досі не вдалося до жорстких радикальних дій, щоб зупинити ядерний розвиток північнокорейців. Адже будь-який конфлікт з КНДР легко призведе до мільйонів загиблих в Сеулі.
Читайте: Пастка за Путіним закривається неухильно
Поки що Пхеньян має ракети з діапазоном дальності в 1200 двісті кілометрів. Та хоча цього цілком достатньо аби вразити цілі в Південній Кореї та Японії (на територіях яких розташовані американські військові бази), але вони не спроможні досягти материкової частини Америки. Проте у своїй новорічній промові Кім Чен Ин пообіцяв створення міжконтинентальних балістичних ракет, котрі будуть здатними перетинати Тихий океан.
КНДР знаходиться на утриманні Китаю, як Куба в радянські часи була на утриманні СРСР. Однак Пекін має божевільну маріонетку, непередбачувані дії якої він не завжди може спрогнозувати чи стримати. Та одним із чинників такої пасивної позиції у цьому питанні китайської сторони є те, що у той час коли Північна Корея є загрозою для США і її азійських сусідів, вона одночасно стала відволікаючим фактором від дій Китаю у Південній Азії, й одночасно одним із важливих моментів переговорів в китайсько-американських відносинах.
Наразі подальша ситуація з КНДР дуже багато в чому залежатиме від того, наскільки американський президент Дональд Трамп є здатним розірвати "замкнуте коло" північнокорейської кризи. Якщо він готовий приділяти пильну увагу азійській геополітиці і буде чутливо реагувати на повзучу експансію впливів Китаю в регіоні, то питання ядерного провокування пхеньянським режимом може набути неочікуваних вимірів.
Для Китаю єдина і демократична Корея означала б втрату козирної "страшилки" в особі КНДР і зникнення важеля шантажу американців ядерною загрозою з боку Пхеньяну.
Китайський фактор набуває вагомого значення при розгляді варіантів вирішення північнокорейської кризи. Оскільки парадигма пекінських підходів під час пошуку шляхів для зменшення стратегічної конкуренції з боку їхніх сусідів, включає в себе різноманітні чинники стримування.
Китаю вигідна модель стосунків, за якої Північна Корея й надалі б залишалася в стані клієнта КНР. Так само як і клієнтські стосунки Пакистану допомагають контролювати Китаю його мусульманське уйгурське населення в провінції Сіньцзян.
Але звичка Китаю розглядати геополітику, як гру з нульовою сумою, тепер це може спрацювати проти нього. Бо якщо раніше небажання КНР возз’єднання Корейського півострова мотивувалося тим, що цим стримується утворення великого американського союзника, а мільйони північнокорейських біженців в разі об’єднання почнуть бігти в Китай, то тепер держава з ядерною зброєю постала всього в декількох годинах їзди до Пекіну.
Та й чи буде здатен далі Пекін утримувати й далі режим Кім Чен Ина на "короткому повідку", якщо його непрогнозований лідер, окрилений ядерними можливостями Північної Кореї, раптом почне виходити з-під контролю?
Наступним поясненням активізації ракетних випробувань є те, що КНДР постійно використовує їх в якості потужної пропаганди. При цьому апокаліптичні загрози Пхеньяну йдуть поруч з північнокорейським ядерним розвитком. Образно кажучи, це дуже таки нагадує "стратегію їжака", який демонструє свої шипи для того, аби устрашити свого ймовірного противника.
Хоча це більше робиться для того, щоб приховати від закордонних спостерігачів величезну слабкість Північної Кореї. Відчутність надійного ядерного стримувача, незважаючи на недавній прогрес у цьому напрямку, відсталу технічно армію та нестабільну економіку.
Іншою причиною різкого збільшення випробувань стає те, що Кім Чен Ин хоче мати кращу позицію, перш ніж американський і китайський тиск поверне його за стіл чергових переговорів.
Читайте: Так выглядит аллея "хероев" в Горловке!
Але тут північнокорейський лідер може "перегнути палку", оскільки збільшення ядерної загрози з боку КНДР здатне підштовхнути США до закінчення ери "стратегічного терпіння" і почати розглядати більш ризиковані стратегії вирішення північнокорейського питання.
На перший погляд ядерна поведінка КНДР виглядає повністю ірраціональною. Проте насправді це можна визначити, як таку собі "стратегічну ірраціональність".
Бо коли говорити про ядерну конкуренцію між Північною Кореєю і США, то найкращим варіантом для більш слабкої сторони є переконати сильнішу сторону у своїй цілковитій ірраціональності. Щоб утримати її від будь-якого агресивного поводження. Хоча ця нетрадиційна стратегія "стратегічної ірраціональності" північнокорейців набула останнім часом таких викличних форм, що може привести до зворотного ефекту.
Ситуація з ядерним шантажем КНДР зайшла вже дуже далеко. І якщо на Заході зрозуміють, що Кім Чен Ин готовий до серйозної ядерної авантюри, то щоб не допустити такого розвитку подій, може бути нанесений удар на упередження. Звичайно, це може бути останнім засобом, проте і його не варто виключати.
У цьому випадку небажання Китаю серйозно підходити до північнокорейської кризи здатне бумерангом негативу повернутися до нього. Бо коли він не бажає поставити на місце свого норовистого сусіда, то радіоактивні опади можуть випасти і на його території.
У разі якщо північнокорейські еліти не зможуть стримувати суїцидну поведінку свого лідера, радикальні засоби ядерного стримування здатні припинити це ядерне божевілля.
Нині Кім Чен Ин є одним із найнебезпечніших людей на планеті. Він може ініціювати або прискорити ядерну війну в Східній Азії між ядерними державами у будь-який слушний на його думку момент або випадково. Тому сторонні спостерігачі мають мізерну можливість передбачити те, що він може зробити, або вичислити його тактичні мотивації до таких дій.
Якщо й далі намагатися розгледіти "раціональність" Кім Чен Ина, то можна прогледіти найбільшу небезпеку, яку несе світові сімейний клан Кімів.
Ця небезпека коріниться в універсальній людській схильності недооцінювати наслідки дій. Цар Пріам пропустив Троянського коня в Трою, в 1939 році лідери Європи не відреагували адекватно на напад Гітлера на Польщу, а світова спільнота ще й досі повністю не усвідомлює, що війна Росії з Україною, це не тільки справа українців.
Втім, не варто недооцінювати ще й одну загрозу з північнокорейського боку. Безгрошівний режим в КНДР, щоб ще більше підняти ставки у протистоянні з США, здатен продати атомну бомбу терористам, котрі будуть готові щедро проплатити за цю фінансову оборудку.
Ймовірність намірів Кім Чен Ина продати ядерну зброю терористам часто недооцінюється, стверджуючи що він ніколи не стане так ризикувати. А диктатори ніколи не роблять того, що становить загрозу їхньому виживанню, бо продаж бомби означатиме втрату контролю над її використанням.
Читайте: Зона абсолютного вранья, или "Мертвые души ЛНР"
Проте й вони не застраховані від колосальних прорахунків. А відсутність значущих наслідків для Кім Чен Ина за всі його минулі провокативні дії, може привести до того, що він вважатиме себе недоторканим. Тому надзавданням для США і їхніх союзників стає, як загнати джина ядерного тероризму назад в пляшку.
Ця азійська геополітична шарада стає одним із найскладніших завдань для президента США Дональда Трампа. Вона вимагатиме вироблення нових підходів не тільки щодо КНДР, а й у відносинах з Китаєм.
Навряд чи американська адміністрація буде діяти швидко і емоційно, але те, що американський віце-президент Майк Пенс сказав, що "всі варіанти" знаходяться на столі, мало б серйозно попередити Пхеньян.
Очевидно, що перспектива загрози від північних корейців Лос-Анджелесу і Сан-Франциско дуже болісна. Проте упереджуючий удар по ядерним об’єктам КНДР, коли їхні ядерні пристрої, скоріше за все, приховані глибоко під землею, а ракети розосереджені на мобільних пускових установках, здатен спровокувати ядерний конфлікт, який може вилитися в мільйони жертв серед мирного населення.
Виглядає на те, США зможуть вирішити північнокорейську проблему тільки за допомоги Китаю. У цьому сенсі, можливо, що Дональду Трампу варто звернутися до історичного досвіду свого далекого попередника на президентському посту Річарда Ніксона, і спробувати встановити нові "особливі стосунки" з Пекіном.
КНДР є союзником Китаю. Та хоча китайські лідери не у захваті від режиму Кім Чен Ина, вони не хочуть бачити його крах і об’єднання Північної Кореї з демократичним півднем в німецькому стилі. Оскільки для КНР це б означало втрату цінного буфера.
Хоча Китай не виграє, якщо Північна Корея дестабілізує Східну Азію або розпочне регіональну гонку озброєнь, яка змусить Японію та Південну Корею створити власну ядерну зброю.
Можливо Вашингтону варто поставити Пекін перед вибором, якщо Китай не зможе знайти засоби для приборкання північнокорейців, то США залишають за собою право самотужки вирішувати це питання.
При цьому не виключаючи того, що Китай за узгодження з американцями, міг би вдатися до крайнього заходу, військової окупації КНДР і зміни там режиму.
Адже, у такому випадку, північнокорейці не будуть чинити значного спротиву військам свого сусіда. А політичний істеблішмент Північної Кореї, сподіваючись на те, що він залишиться біля державного керма в новий перехідній для КНДР період, вважатиме за краще домовитися з Пекіном.
