Блог | "Велика сімка" під ударом

Трамп став загрозою для майбутнього G7 – нарівні з Путіним і Китаєм.

Зустріч країн "Великої сімки" в італійській Таорміні можна назвати найбільш складною та конфліктною за останні роки. І головною проблемою є те, що лінія розколу проходить між США та іншими країнами-членами G7. Позиції Дональда Трампа та лідерів Великої Британії, Німеччини, Франції, Канади, Японії й Італії розбігаються в усіх питаннях, окрім боротьби з міжнародним тероризмом, пише Сергій Постоловський для ТСН.

Під час саміту "Великої сімки" Європа вустами Ангели Меркель дала чітко зрозуміти Трампу неприйнятність його позиції як в питаннях міжнародної торгівлі, так і в питаннях Паризької угоди щодо клімату. Але Трамп, як можна прогнозувати, не відступиться від політики протекціонізму економічних інтересів Сполучених Штатів, адже саме це і було однією з його головних програмних засад під час передвиборчої кампанії.

Водночас варто також зважати і на роботу радників Трампа, а також впливу на нього "рідної" Республіканської партії. Навряд чи більшість сучасних американських політиків та державних діячів хочуть сваритися з Європою. Скоріш за все, вони обиратимуть "візантійську політику", а не радикальну прямолінійність Трампа. Конструктив з ЄС – це питання національної безпеки та національних інтересів США. Адже вогонь розбіжностей у питаннях клімату та торгівлі з легкістю може перекинутися і на НАТО, флагманами якого є країни G7. А ось зростання суперечок між країнами-членами Альянсу буде величезним карт-бланшем для всіх супротивників та ворогів Заходу, перш за все, для Російської Федерації. Тож можна очікувати, що у Вашингтоні докладуть максимум зусиль, аби уникнути такого розвитку подій.

Читайте: Последний довод "российских королей"

Загалом, саміт у Таорміні можна охарактеризувати як демонстрацію величезного ризику для подальшої єдності "Великої сімки". Дональд Трамп – перша загроза майбутньому G7. Володимир Путін – другий. Третій ризик – Китай з його різкою заявою щодо "стурбованості G7 ситуацією у Східно-Китайському та Південно-Китайському морях". Справа в тому, що у підсумковій декларації G7 критиці піддається політика мілітаризації на спірних територіях. Китай готовий до співробітництва та зміцнення миру і стабільності в Східно-Китайському морі і Південно-Китайському морі шляхом переговорів і консультацій з країнами, яких це безпосередньо стосується. А "Велика сімка", на думку Пекіна, не має до цього відношення. Тим паче вона не має права вказувати КНР щодо територій та акваторій, які становлять зону суто китайських національних інтересів. Тож, на думку КНР, G7 втручається в регіональні питання, прикриваючись міжнародним правом.

Крім того, є ще КНДР, Ісламська держава, Іран та Сирія, де людське життя не вартує абсолютно нічого, а домовленості не дотримується. Чи зможе за таких умов й надалі ефективно виконувати функції своєрідного світового уряду, є сумнівним питанням. Наразі G7 перебуває на роздоріжжі. І який шлях вона обере, залежить від спроможності окремих лідерів жертвувати особистим в інтересах глобального.

Для України досить вагомою є спільна заява про те, що G7 готова розглядати розширення санкцій проти Росії, якщо Москва й надалі ігноруватиме виконання Мінських домовленостей. Водночас "Велика сімка" не виключає послаблення санкцій у разі виконання Кремлем вимог світової спільноти.

З огляду на це, починаючи розмову про окупацію Росією Криму та війну на Донбасі, Україні варто усвідомити і запам'ятати кілька надважливих речей. Найголовніша – що Путін не відмовиться від України, не змінить своїх планів щодо подальшої дестабілізації ситуації всередині нашої держави, ніколи не визнає її європейську ідентичність. У свідомості президента РФ Україна може існувати виключно як частина великої імперії. І найголовніше – ця імперія не буде повноцінною без України. Тож очікувати значних поступок від Кремля в українському питанні не варто.

Тому не виключена сценарна альтернатива, згідно з якою найближчим часом Росія активізує усі наявні у неї ресурси, засоби та тактики, аби переконати Захід, що найбільш вдалим варіантом вирішення українського питання є замороження. Для цього Москва може навіть піти на зміну керівництва так званих "ДНР/ЛНР" та зменшити присутність своїх військ на території Донбасу.

Читайте: "Л/ДНР". Новый терпеливый "этнос"?

На заміну Кремль голосом Європи зажадає від України законодавчого закріплення особливого статусу для окремих районів Донбасу, а також проведення місцевих виборів на цих територіях. В свою чергу Захід може бути не проти такого варіанту розвитку подій. Адже від війни втомились усі. І для країн Європи, передусім це стосується Німеччини, Італії, Іспанії та Угорщини, важливим виглядає якщо не зняття, то хоча б часткове послаблення санкцій проти Росії.

За таких умов Україна опиниться в доволі скрутній ситуації. Адже сьогодні наша держава де-факто не є суб'єктом на міжнародній арені. Росія вже пропонує США вести двосторонні переговори щодо України без участі України. Саме таку заяву нещодавно зробив заступник міністра закордонних справ РФ Сергій Рябоков. За його словами, наразі Росія чекає від Білого дому призначення куратора по Україні, з яким можна вести діалог. Нагадаю, що за президенства Барака Обами таку функцію виконувала Вікторія Нуланд. Тому зараз Україні потрібно активізувати свою зовнішню політику і віднайти власну вигоду у протиріччях між Європою та Дональдом Трампом, які, що є очевидним, згодом тільки зростатимуть.