Блог | Ядерно-еротичні фантазії Кремля: агресивні бажання для політичного рукоблудія
Після бравурно войовничих натяків, а потім і прямих ядерних загроз як самого царя Московії, так і Медведєва - вічно дрімаючої над "ненависними" айфонами кремлівської прокладки, весь світ очікувано з'їжився і почав розшифровувати черговий шалений посил з Мордору.
Не мало авторитетних аналітиків з різних країн визнали небезпеку цілком реальною, апелюючи до того, що і від можливості вторгнення російських військ в Україну ще два місяці тому багато знакових політиків і експертів відмахувалися як від настирливої мухи. Але трагедія сталася. Тому, мовляв, ніщо не заважає Путіну, який з'їхав з котушок і засмучений військовими невдачами скористатися улюбленим арсеналом садомазохістських мрій: валізками, кнопками і великими ракетами.
Ось і вашому покірному слузі теж подумалося: а чому власне і не ставитися до московського "праведного" гніву серйозно? І особисто я поставився до цього цілком серйозно. Без претензій на абсолютну достовірність, висловлю просто свою думку на цей рахунок.
Ну, для початку, мені недарма здалося доречним у назві використовувати термін "еротичний". Бо, на мою думку, у поведінці мешканця кремлівського трону аж надто багато імпульсивної рефлексії. Його державна діяльність просто переповнена якимись особистісними переживаннями, які часом уміло, але часто й незграбно ретушуються наносною гебістською холоднокровністю. Розмашисті історичні опуси теж із цієї опери. А якщо підсвідомі конфлікти цієї неадекватної особистості постійно намагаються вирватися назовні і з наполеонівською гігантоманією захлеснути Всесвіт своєю божевільною токсичністю, без еротики тут не обійтися. В усякому разі, саме в цьому нас запевняє дідусь Фрейд та його теорія психоаналізу.
Інакше кажучи, найімовірніше, у свідомості Путіна ґрунтується якась образа не тільки на своє льстиве, злодійкувате і некомпетентне оточення, сумнівні бойові гідності "другої армії світу", а й на себе особисто - за відсутність належної уважності, прозорливості та оптимальних рішень. У підсвідомості - глибокий конфлікт між десятиліттями виплеканим статусом непогрішного мачо, "збирачем земель" і образом обосравшегося завойовника, що нав'язливо приходить в голову. Ось і глибока перспектива болючого комплексу неповноцінності, який, очевидно, знайомий повелителю орків з дитинства і так відчайдушно ним придушувався протягом усього життя.
А у снах... А в них маячня діяльність запаленого мозку навряд чи обійшлася без вироблення архетипів цілком сексуального характеру - жорсткого садомазохізму і довгих продовгуватих предметів. Чим вам не натяк на ядерну війну? Ось і понеслося: збочена свідомість фюрера обробила нічні фантазії і вибухнула погрозами "крутого хлопця": брутально відповісти на санкційну несправедливість колективного Заходу і "нацистську" відвагу упертих бандерівців - згадкою "сил ядерного стримування". Частина цих "сил", за аналогією зі станом багатьох російських танків, що вторглися в Україну і згоріли в ній, скоріше за все, проржавіла. Але якась частка боєголовок напевно має загрозливий потенціал, незважаючи на тотальну російську розхлябаність.
Загалом, резонно було укладено, що значна частина безголового населення Росії зрадіє тому, що крім очевидних "успіхів" антифашистської "спецоперації" в Україні, "Батьківщина-мати" покарає ще й нахабних "піндосів" з "гейропейцями".
Одним словом, щось таке Путлер для себе вирішив, поставивши до відома про це Раду безпеки РФ, яка традиційно трясеться в таких випадках від страху. Деякі члени якої давно втратили дар мови, а інші вважають за краще не залишати лікарняних палат або затишних одиночних камер у закладах іншого плану. Те ж - цілком собі еротика.
Ну і ось. Міжнародна реакція і все таке. Захід як зазвичай перейнявся, а Україна чомусь не дуже злякалася...
Проте. Наскільки все ж таки катастрофічні ядерні струси кулачками в Москві?
Спробуємо розібратися через призму низки раціональних факторів.
Фактор місця ядерного удару. Можна було б припустити, як це і роблять деякі коментатори, що Росія може влаштувати атомну катастрофу в одній з країн НАТО. Але мені думається - це навряд чи.
По-перше, Путін хоч і божевільний, але він не тільки не самогубець, але ще й неймовірно закохана в себе людина. Саме таким зазвичай є суб'єкт, який неприховано обожнює власну персону. Комплексує, але й милується собою на публічних заходах. Одноосібно ототожнює себе з народонаселенням і країною. Робить манікюр і ботокс. Повсюдно тягає за собою дюжину лікарів, батальйон дегустаторів, які постійно змінюють один одного, і армію охоронців. Сидить за кілометр від найближчого співрозмовника, щоб уникнути можливості інфекційного зараження. Будує собі розкішні особняки, обожнює дорогі яхти, має багатомільярдний стан і наплодив за останній час купу маленьких нащадків... Така людина гіпотетично хотіла б покарати Захід, що зарвався, але не готова вмирати сама. Вона також не схильна залишок свого життя п'ялитися на тріщину в стелі підземного бункера. Та й народ – слухняна паства йому потрібен як цирковому клоуну глядацька аудиторія. Як же без родимого натовпу російського божевілля він буде самостверджуватися, наповнюватися усвідомленням своєї величі, керувати? Адже НАТО точно відповість. І дуже потужно. Тому не стане "богообраного" народу чи Путіна, чи обох… Це - не підходить.
По-друге, ядерний удар у разі його застосування, згідно з імовірною божевільною логікою Путіна, найбільш доцільний був би по без'ядерній країні. Яка держава швидше за все могла б підійти в якості оптимальної мети? Правильно, як не прикро, - це Україна. Втім, і в цьому випадку, як видається, НАТО, крім заклопотаності, все ж може надати адекватну протидію. Так що небезпека отримати пропорційну, а то й перевершуючу руйнівну відповідь по Червоній площі, залишається. До того ж, після такої ініціативи, за умови збереження життя Землі, всілякі санкції решти світу проти Росії стали б нещадними, воістину смертельними.
Але навіть не НАТО чи санкції є головними обставинами поточного захисту України від ядерної агресії Росії. А, як не дивно, армія РФ, яка поки що перебуває на території нашої країни.
У зв'язку з цим формується актуальність другого раціонального фактора оцінки можливості ядерного удару – часу його нанесення. Доблесні та згуртовані українці практично одностайно впевнені у перемозі над рашизмом. Але поки що у нас йдуть бойові дії, і путінська завойовницька армія все ще існує, Москва не може наважитися спровокувати ядерний вибух на території України. Бо велика ймовірність знищення таким нелюдським актом масової поразки і самих російських військових садистів. Ні, розлюченому Путіну, як і всім іншим лідерам Росії і СРСР в минулому, звичайно ж абсолютно не було б шкода своїх неадекватних вояк. Просто навіть із залученням всього ресурсу шаленої пропаганди йому вельми складно буде пояснити таку загибель армії інертному, але кровожерливому російському суспільству. А тут вже й не далеко до бунту - кривавого і жорстокого. Не кажучи вже про катастрофічне падіння рейтингу імперського альфа-самця.
Таким чином, тактичний ядерний удар - під час ведення бойових дій, на мій погляд, відпадає.
А як же щодо такої можливості після нашої неминучої перемоги? Не вважайте за надмірний оптимізм, але думається, що і в цьому випадку ядерне варварство мало ймовірно. Чому? Ну, варто знову згадати очевидну рефлексивну, самосозерцюючу натуру Путіна і його явне бажання комфортно жити і продовжувати панувати. Програвши, він не буде посилювати своє становище, долати точку неповернення і накликати на себе невичерпний гнів світу, який виключить його не тільки політичне, але і фізичне існування. Хоча реванш, звичайно, задумає.
Та й можливий локальний ядерний удар принесе, звичайно, Україні горе, але не зламає її. До того ж, якось не по-пацанськи, "не круто" після бійки махати кулаками в повітрі. Марно і ганебно - особливої доблесті в метанні фекалій на відстані ніхто не виявить. Ранима і честолюбна душа Путлера, звиклого до верховенства бандитських законів "за поняттями", не витримає звинувачень в малодушній мстивості, замість чистої перемоги. Тому, найімовірніше, він на повні оберти запустить маховик пропагандистського лицемірства і буде переконувати своїх недалеких співгромадян, що чорне - це біле, а відсутність успіхів - це торжество великої перемоги російського духу... Щось у цьому роді. Раніше у нього завжди подібне виходило.
Ви заперечите: Путін не вміє програвати, він не зупиниться. Так, протистояння України і Росії може тривати ще довгий час і після розгрому агресора в ході поточної військової кампанії: у параметрах, приблизно схожих протидії Ізраїлю арабському екстремізму на Близькому Сході. А з приводу начебто виняткової переможності російського недоімператора... Будучи в радянських спецслужбах він переніс поразку Союзу в Афгані і в Холодній війні. Враховуючи його сучасну риторику, і те, і інше для нього було болісно. Він програв у першій Чеченській війні. Він по суті мовчазно змушений був стерпіти активність Азербайджану щодо повернення своїх земель у Нагірному Карабаху. Нарешті, він нічого не зміг протиставити Туреччині, яка одноосібно закрила прохід російським кораблям через Босфор та Дарданелли, надавши цим неоціненну послугу Україні.
Можливо з моїм позитивним прогнозом деякі експерти і не погодяться, але видається, що вони абсолютно точно будуть раді помилитися у своїй думці.
Слава Україні! Героям Слава!
