У Бучі росіяни розстріляли у власному авто українця, який возив поранених, і переїхали його танком: подробиці трагедії
Ще одна трагедія в Бучі. Російські загарбники жорстоко вбили мирного мешканця Олександра Шевчука. Чоловік перевозив поранених людей до лікарні в Бучі. 7 березня, коли він уже повертався з медзакладу, його в автомобілі розстріляли росіяни, а потім переїхали танком.
Майже місяць машина стояла на дорозі, а в ній лежало тіло Олександра.
Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.
Востаннє мама чула сина 3 березня
46-річний Олександр Шевчук жив у Гостомелі. Це містечко першим зазнало нападу та обстрілу російськими загарбниками. Саме тут розташований військовий аеродром, на який і прилетіло три десятки вертольотів уже 24 лютого. Тут точилися запеклі бої.
Мама Олександра Устина Шевчук згадує, що ще першого дня зателефонувала синові, який жив у своїй квартирі в іншому районі їхнього містечка.
"Кажу, приїжджай до мене, разом якось переживатимемо це. Він сказав, що не може, йому треба на роботу. Він працював у "Зеленбуді" в Бучі. Так ми щодня з ним передзвонювалися. Але востаннє я його чула 3 березня. Після цього телефонувала-телефонувала, але ніякого зв'язку не було", – розповідає жінка.
Серце мами відчувало, що із сином щось трапилося. Хоч востаннє він і казав їй, що все нормально, "бережи себе". Тільки 15 березня мамі повідомили, що Олександр загинув 7 березня і його поховали в братській могилі біля церкви в Бучі.
Розстріляли та переїхали танком
Проте все було не зовсім так. "Потім виявилося, що він перевозив поранених людей своєю машиною до лікарні. І того дня теж когось відвіз туди, і вже повертався назад. І біля "Новуса" його машину розстріляли. А потім ще й переїхали танком. Мені розповів той, хто був на місці, коли сина витягували з автомобіля, що він сильно покалічений", – плаче Устина Шевчук.
Машина весь цей час аж до визволення Бучі так і стояла на дорозі, а з пом'ятого танком авто було видно тіло Олександра.
Це не перший випадок, коли російські військові виявляли таку нелюдську жорстокість і не лише вбивали заради забави, а ще й нівечили тіла українців.
Устина Іванівна крізь сльози розповідає, що Олександр був її середнім сином, старший та молодший її сини теж лежать у могилах. Один із них був чорнобильцем. Тепер залишилася лише дочка. Є онуки та онучки, але вони живуть в інших містах.
У Олександра теж залишилася дочка та дружина Наталя, вони жили у цивільному шлюбі. Наталя працює лікарем-офтальмологом у Києві в обласній лікарні. Зараз із 12-річною донькою вони виїхали за кордон через війну.
Знайшли український прапор і мало не розстріляли
Устина Іванівна розповідає, як вона переживала окупацію в Гостомелі. Каже, що весь час була у своєму домі. "Ці орки поставили танк біля мого будинку на вулиці і постійно стріляли кудись уперед. Їм сказали, що там бандерівці, ось вони й лупили. Приходили до мене в будинок, побили всі вікна, вибили двері. У шафах та шухлядках шукали бандерівців" – каже жінка.
А одного разу вони мало не вбили саму літню жінку. Тому що знайшли у її будинку український прапор. "Моя донька працює у військовому шпиталі. І ще кілька років тому вона взяла в мене в'язані шкарпетки для поранених наших військових. А вони у подарунок передали мені український прапор. Там у кутку на ньому написано "Бабусин батальйон". Я його склала в шафу і навіть про нього забула. Так коли вони його знайшли, мало мене не розстріляли, вішали мене на ньому. Я думала, що вб'ють", – каже жінка.
Наразі Устина Шевчук займається похороном сина. З моргу Білої Церкви їй уже дзвонили, просили забрати тіло. Але ж треба викопати могилу, все приготувати. Тож поїде до сільради просити допомоги.
У Гостомелі поки що тільки починають наводити лад, тут теж багато техніки, що згоріла, постраждалих від бомбардувань будинків. Жінка живе в будинку без вікон та дверей, спить в одязі, бо дуже холодно. Їй потрібна допомога волонтерів, які можуть засклити вікна та поставити двері. Раніше цим займався загиблий син.