УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС
Борис Житнігор
Борис Житнігор
Експерт-аналітик з соціальних питань, автор публіцистичних статей, блогер і карикатурист

Блог | Псевдодемократичний ілюзіон Путіна, навіть "дрібні фокуси" якого не варто повторювати українській владі

Псевдодемократичний ілюзіон Путіна, навіть 'дрібні фокуси' якого не варто повторювати українській владі

Український стукіт у європейські двері

Ми небезпідставно критикуємо відсутність єдності серед європейських країн щодо застосування антиросійських санкцій, постачання важких озброєнь для України та її континентальної інтеграції. Наша країна, поза всяким сумнівом, нині доблесно борючись з лицемірним путінізмом і стікаючи кров'ю, об'єктивно реалізує історичну, цивілізаційну місію нищівника жорстокого та підступного сучасного неофашизму. Найлицемірнішої і віроломнішої форми нелюдського нацизму – невтомно брехливого, мімікрірующего, гібридно кривляющегося і химерного рашизма. Ці обставини, якщо не повністю однаково усвідомлюються світовою спільнотою, то принаймні – інтуїтивно відчуваються практично всіма. І друзями, що співчутливо допомагають, і нейтральними спостерігачами, що топчуться в нерішучості, і недругами, що істерично брешуть за методичками Кремля.

Ми хочемо у співтовариство європейських націй щиро. Стукаємо в двері ЄС і виправдано, на правах героїчного захисника загальноєвропейських цінностей ліберальної демократії, наполягаємо на тому, щоб нам відчинили. І якнайшвидше.

Навіщо нам Європа? Очевидно: для нас вона – постачальник цивілізованих цінностей, стандартів, ідеологій, способу життя, прогресивної спільності та перспективних взаємодій. Це не просто культурно-етична експансія, а взаємне злиття ресурсів при динамічному розвитку національної ідентичності, яка підкріплена засобами цивілізованого права, передового демократичного досвіду, ефективного правоохоронного контролю. Це дозволить нам значною мірою подолати пострадянські вади розвитку демократичних інститутів – такі собі пологові травми здобуття незалежності внаслідок катастрофи Радянського монстра. Корупцію, кумівство, збочений політикум та олігархічні еліти, політичний нігілізм, недалекоглядність державного управління, неспроможність законодавства, правосуддя, податкової системи, економічних відносин. Весь цей традиційно невикорінний набір принад "російського світу", який у вигляді сумнівних культурних традицій інтенсивно нав'язувався всім народам, у різний час поневолених агресивною Московією.

Одним словом, європейське майбутнє України дозволить їй остаточно розірвати імперські історико-ідеологічні пута, що тягнуться з Росії, ґрунтовно та безповоротно стати на шлях інтенсивного самовдосконалення. Європа отримає неабиякий економічний потенціал найбільшої європейської країни, якому треба лише допомогти звільнитися та розцвісти. А також колосальний внесок у зміцнення континентальної безпеки завдяки одній із найсильніших, боєздатних та досвідчених армій у світі – Збройних сил України. Але й потужний код волелюбності, традиційно властивий українцям, здатний внести свіжий вітер позитивних змін у спокійну життєдіяльність об'єднаної Європи.

Європейський дрес-код

Проте на шляху української євроінтеграції є деякі відомі шорсткості, які суттєво гальмують такий консолідуючий процес. І це, треба відверто визнати, пов'язане не лише з нафтогазовим та ядерним шантажем континентального політикуму з боку Кремля та підступністю численних користолюбних путінських емісарів у Європі. Але й з тією обставиною, що, на відміну від військової звитяги у відстоюванні своєї незалежності та цивілізаційної культури, у частині побудови демократії та громадянського суспільства Україна у довоєнний час не демонструвала належної динаміки. Звичайно, в деяких європейських країнах, особливо східного флангу ЄС, теж мають місце деякі проблеми в цій галузі. Відверто сказати: здебільшого помітно менші, ніж у нас. Але ці країни – вже в Європейському союзі, а ми лише прагнемо туди, хоча поки не здатні до кінця пройти демократичний "фейсконтроль" і "дрес-код" політичної культури. Однак війна дає нам усі підстави для поблажливості, локальних преференцій та перенесення на майбутнє ще необхідних реформ.

Щоразу, коли ми цілком адекватно усвідомлюємо свою поточну історичну роль і планетарну місію, слід пам'ятати, що поза контекстом війни нам слід зробити ще дуже багато зусиль. Щоб по праву стати в загальний ряд якщо не економічно процвітаючих, то, принаймні, гуманітарно розвинених країн.

Ілюзійна вистава цирку імперських ліліпутів

Політика Росії за всіх часів кардинально не відповідала цивілізованим та прогресивним цінностям, гуманітарним та етичним стандартам співіснування людей, характерним для відповідних епох. Великодержавна завжди суттєво відставала від загальних темпів соціально-економічної еволюції людства. І під час існування Російської імперії, і в більшовицькому минулому, і в початковий пострадянський час, і тим більше – в поточний період агонії путінського деспотизму, Росія завжди була деструктивною, відсталою, нелюдською, тоталітарною і виключно брехливою країною. З нескінченно збоченими цінностями, перманентним геноцидом не тільки суміжних, а й власного народу, який знищується насильницькою негативною селекцією, оскаженілою шовіністичною пропагандою.

Всім відомо, що з погляду економіки - Росія, з урахуванням її площі, населеності та масштабного паразитування на видобутку корисних копалин є очевидним карликом. Показники ВВП на душу населення та індексу якості життя - виразні свідчення того, що в особі недоімперії світ стикається з найхимернішим колосом на глиняних ногах чи не за всю історію людства. А якщо у цього дегенерату забрати нафтогазові ін'єкції, то саме глина залишиться єдиним надбанням цього непоказного чудовиська. Фізично і морально заможної, а тим більше - інноваційної промисловості там просто немає. Власне, запасів вуглеводневого палива у "скріпної держави" залишилося років на 30-50. А у світлі введення важко утверджуваного, але неминучого міжнародного ембарго на російські енергоносії, провідні країни світу незабаром перейдуть на вироблення альтернативних джерел енергії. Що різко скоротить попит на нафту та газ, обваливши примітивну господарську систему "країни-бензоколонки". Фінал шоу російського цирку економічних бульбашок обіцяє бути гостросюжетним та дуже драматичним.

Псевдодемократичний ілюзіон Путіна, навіть "дрібні фокуси" якого не варто повторювати українській владі

Внутрішньополітичне шоу путіноїдів

Російська демократія – той ще виродок, не здатний визначитися у своїй наступності і симпатіях чи до царського самодержавства, чи до більшовизму, сталінізму, радянського соціалізму, сучасного державно-олігархічного капіталізму, біса, диявола… або до всіх цих морально-історичних сутностей одразу. Єдиний стовп солідарного ідеологічного інтересу російських політичних еліт, олігархату та переважно жебрацького населення – це "велич". Роздуте, брехливе, збите пропагандистською істерією… Російське суспільство радо обманюватися в ім'я безпідставного відчуття внутрішнього емоційного підйому і гіпертрофованого самопам'ятання, що наповнює хижий великодержавний шовінізм.

"Ліберал" у цій країні – лайка. "Демократ" - рівносильний іноземному шпигуну. Їй, у переважній частині електорату, не потрібні ні свобода слова, ні плюралізм думок, розвинене громадянське суспільство, чесні вибори, верховенство права, справжнє правосуддя… Навіть природне прагнення мас до статку, уособлюваного холодильником, до певної міри безсило перед оскаженіло істерячим пропагандистським телебаченням.

"Велика російська історія" - збір багаторазово писаних-переписаних тенденційних міфів, що ллють воду на млин манії величі "богообраного народу".

Російська культура, змістовно зібрана з естетичних досягнень усіх народів, у різний час насильно приєднаних до імперії, зазнала найжахливішого краху в Бучі, Ірпені, Волновасі, Гостомелі, Маріуполі, Харкові, Херсоні, Чернігові… Немає величі у культури, яка, за допомогою багатовікової еволюції, в епоху ліберальних цінностей та верховенства прав людини результуючим підсумком породила дикунські полчища безжальних звірів, ґвалтівників та мародерів.

Зовнішньополітичне шоу путіноїдів

Про віроломну агресивність путінізму говорити не доводиться. На його рахунку - безліч злочинів проти людяності в різних країнах, сотні тисяч убитих та знедолених мирних людей, зруйновані та розграбовані міста. Навіщо все це? Немає російського тяжіння до величі моралі, кордонів, сенсу. Таке прагнення – жадібне, невгамовне і кровожерливе, сповнене гордості за власну безпринципність та безкарність.

Схильність ідеологів експансії "російського світу" до театралізації виявляється у гібридному коктейлі цинізму та абсурду. На захоплених територіях раніше – у Молдові, Грузії, згодом – в Україні проводяться "референдуми". Будь-якому ідіоту має бути зрозуміло, що ці клоунські імітації "демократичної реалізації народовладдя" не мають нічого спільного зі справедливою та обґрунтованою правовою та політичною процедурою. Усі подібні спектаклі не мають жодних юридичних наслідків. Крім констатації події скоєння злочину проти незалежності та територіальної цілісності окупованої держави. Не є юридичними фактами у сфері державного будівництва та не породжують жодних легітимних змін у національному законодавстві та міжнародному праві, системах повноважних органів влади. Ці обставини – юридично нікчемні. Це – шахрайство, спосіб пограбування, маніпуляцій, пояснення брехливих домагань та вигадок, псевдоблагородного прикриття міжнародних злочинів. Те саме стосується насильницької депортації українців до Росії та видачі "двоголових" паспортів на окупованих територіях.

Референдум, кажете? Під дулами автоматів? Із залученням "титушок", аніматорів та підставних осіб? За допомогою телефонних опитувань, надрукованих на ксероксах папірців, насильно пригнаних кудись і зображених пропагандистським телебаченням осіб? З огульним заповненням ненормативних "бюлетенів"? А відповідно до яких законів? Українських, російських, міжнародних? Ким, коли та як сформовані виборчі комісії? Ким затверджено результати? Чи були компетентні спостерігачі з авторитетних міжнародних організацій? Не плутати – із проплаченими власниками іноземних паспортів. Якими країнами визнано ці вибори? Не на одне з цих питань просто немає відповідей, які б задовольняли вимогам суверенного законодавства та міжнародного права.

Так навіщо ж потрібні всі ці вигадки, коли весь світ розуміє, що фейкові плебісцити, зокрема, в Криму, Донецькій, Луганській і, можливо, в Херсонській областях, - липові, марні і реально не здатні прикрити фактичну військову анексію? Та люблять путіністи перевтілюватися і брехати! Як же їм вибудовувати велич своєї імперії, що чахне, коли реальних досягнень для його зведення немає? Тільки з фантазій та маси пустотілих слів! Саме з таких безглуздих мильних бульбашок і складається весь цей балаган величних мрій нікчемної бидломаси, яку очолює божевільний тиран.

Російські звичаї боротьби влади з опозицією не варто експортувати

Про це не хотілося б говорити багато… Та взагалі, відверто кажучи, не хотілося б згадувати тему політичних чвар всередині України. А найкраще, щоб їм зараз просто не було приводу. Не доречно все це, не вчасно. У країні війна, в якій важливо перемогти. І для цього сформована консолідація суспільства дуже важлива.

Але тут затримали одіозного Медведчука. Це добре. А він дав, точніше, схоже, що прочитав з монітора показання проти Порошенка. Заради Бога, якщо слідству вдасться встановити правоту цих слів, звинуваченню – довести провину п'ятого президента, а суду з'ясувати істину у справі та ухвалити обвинувальний вирок – так тому й бути! Рівність всіх, абсолютно всіх перед законом має бути нормою для правої держави. Але тільки для всіх – у тому числі й представників як минулої, так і чинної влади. І у багатьох цивілізованих країнах притягнення до відповідальності колишніх високопосадовців держав – звичайна практика. Але тільки все це має бути доведено і обґрунтовано, процесуально правомірно.

А тут якась нестримно рясна, чи не радісна трансляція одкровень давнього кремлівського агента без жодної турботи про таємницю слідства, обґрунтованість та доведеність озвучених обставин. Адже в поточному своєму становищі кум Путіна може зізнатися і в членстві в Раді Ордену Джедаєв. І це при тому, що у прилюдно обвинуваченої та відверто дискредитованої сторони немає доступу до єдиного мовлення для можливості порозумітися. У цьому, до речі, знаменно таке. Напередодні війни абсолютно обґрунтовано були закриті проросійські телеканали. Але чому альтернативна частина українських патріотичних мовників без пояснення причини була усунена з української мережі цифрового телебачення - до кінця не зрозуміло. Часом дивлюся прямі трансляції "Еспресо" в Інтернеті: тільки професіоналізм і патріотизм.

Тим не менш, на мій погляд, важливо, щоб вся ця історія не вилилася в низку взаємних звинувачень сторін, що перманентно конфліктують. Відомо, що неабияка частина з багатьох десятків кримінальних справ проти Порошенка, порушених раніше, досить легко розвалилася у процесі слідства та судових слухань, через свою абсурдність та бездоказовість. Юрист Януковича - Портнов був плідним, але не дуже винахідливим скаржником на колишнього гаранта. Крім того, у опонентів, напевно, знайдеться безліч зустрічних звинувачень проти влади – до війни їх було достатньо.

Навряд чи все це сподобається нашим західним партнерам, які на поточний напружений період також залишили до кращих часів свої претензії до реформування української демократії. А без їхньої прихильності ми будемо позбавлені можливості гідно протидіяти ворогові.

Але найголовніше, українському суспільству в жодному разі не можна втратити ті згуртованість та єдність, які воно демонструвало досі. Ні, нікому не можна прощати жодних протиправних діянь. Але все має робитися чесно, справедливо, за правовою процедурою, без політичного підтексту. Адже до виборів ще далеко. Відкладіть розбирання до повоєнного часу! Маємо ж безліч найважчих проблем на фронті та в економіці! Для початку потрібно перемогти у цій безжальній війні – це найважливіше! До того ж, такі конфлікти завдають іміджевого удару саме по Зеленському. А йому необхідно залишатися лідером та героєм для всіх українців.

Слава Україні! Героям Слава!

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...