Блог | Оркі, боїтеся стадної відповідальності? Правильно - незмивна ганьба буде вічною!
"Плач Ярославни" миролюбної частини російської інтелігенції
Ось уже деякий час доводиться спостерігати, як представники російської інтелігенції, поряд з іншими затятими фоловерами з "великодержавства", доблесно долаючи заборони свого божевільного вождя, вихлюпують різноманітні актуальні переживання у світових соціальних мережах. На тлі значної кількості відвертих путіноїдів, які насмілюються прославляти російського фюрера неприйнятним для нього інтерактивним способом, виділяються оригінали, які справді щиро засуджують антиукраїнську агресію РФ. Обурюються з приводу жорстокості своїх одноплемінників, але, як правило, - сором'язливо, підкреслено з суб'єктивних позицій, пасивно та безсило. Боячись узагальнень та відкритого визнання глибокої хвороби всього російського суспільства. Втім, поряд з пацифістами, що хныкають, люто скрегочуть зубами і біснуються від нестримної ненависті до України численні кровожерливі "лідери думок".
І ось що характерно. Звичайно, абсолютно очевидно, що Росія – це авторитарна поліцейська держава, в якій інакомислення та свобода слова – явища рідкісні та неприємні для влади. Тут не тільки не існує демократії, а й присутній своєрідний перекручений, демагогічний "паноптикум" - без чесного виборчого процесу, верховенства закону та примату прав людини. Більше того, навіть найскромніші ліберальні та антивоєнні висловлювання реально небезпечні для справжніх, скільки-небудь відважних російських демократів. Їм, звичайно, можна стримано поспівчувати, бо дуже важко суперечити безжальному та лукавому деспотизму в умовах тотальної інертності обдурених мас.
Але водночас і зрозуміти цих людей дуже складно.
Панове, як же можна протидіяти авторитарній владі по суті завжди мовчачи в публічній площині, пасивно погоджуючись з її свавіллям. Не знайшовши, та й по суті - і не шукаючи дієвих способів протверезіння національної свідомості? І незмінно продовжуючи існувати за рахунок подачок, які в незначній частці від нафтогазових баришів розбещені правителі кидають на прокорм вітчизняних письменників, артистів, вчених, педагогів, трендових персон тощо, розраховуючи на їх псевдопатріотичну відданість? Та й підігравали багато з вас тиранії неабияк. Часто лукавили разом з нею: непрозорливо щиро помиляючись, збитково не розуміючи реалій або періодично усвідомлено йдучи на угоду з совістю.
Невже для того, щоб настільки радикально замислитися про сутність путінського режиму і одвічно незавидну долю демократії в Росії, потрібно, щоб ця країна розпочала невмотивовану ізуверську розправу з безневинними дітьми, жінками, старими на територіях інших держав? А у "мирний" час можна спокійно спочивати на відчуттях індивідуальної чистоти помислів та власної винятковості у ментальному болоті імперського невігластва? А чи буває для Росії цей самий "мирний" час? Адже вона завжди шукає хибний привід для будь-якої війни і тільки в кривавих конфліктах знаходить самоствердження, уявну велич, національну ідею. І хіба ваша сумнівна "наддержава" не є фундаментальним апологетом доктрини війни "всіх проти всіх", ідейним натхненником та діяльним провокатором чи не всіх процесів світової політичної дестабілізації? Хіба вона - не оплот насильства і невичерпне джерело вірусу ворожнечі в масштабах усієї людської цивілізації? Вам потрібні річки крові, щоб обуритися, почати болісно рефлексувати, зрідка організовувати вельми рідкі акції протестів? Ностальгічно залишати насиджені "теплі місця" в шаленій вітчизні, і лити крокодилові сльози на "бездушному" Заході про свою трагічну долю і майбутнє неприкаяної "великої" Росії?
Не всі барани агресивні, але топче посіви і зривається в прірву все стадо, яке веде шалений ватажок
Отже, ви чекаєте на співчуття і прощення? Так, ви прагнете такої реакції, якогось задоволення навіть на ґрунті безумств, які чинить ваша країна. Ви хочете, щоб цивілізований світ і особливо - жертви російського цинізму і злочинів путінізму вас зрозуміли, пошкодували, перейнялися вашою безвихідною ситуацією і такою спритною, виборчою самопожертвою. Не хочете, щоб Вас ображали, змішували із загальною масою одержимого великодержавного бидла та ототожнювали з ним...
Але так – не вийде. Так просто не може бути. Хоча б тому, що місія інтелігенції – вирощувати, розвивати та поширювати хороше, добре, прогресивне у соціальній свідомості та суспільній практиці. Чому ви це не зробили у своїй країні? Чому ви не виконали це історичне призначення? Чому ви також упивалися хибною ідеєю великодержавної обраності, місіонерської самобутності "Росії-матінки"? На цьому вибудовували свою індивідуальну самосвідомість, творчість, імідж. Завжди намагалися лукаво наколупати у минулому відчайдушно мізерні (пропорційно масштабам території Мордора та його катастрофічної біографії) досягнення російської культури. Вам, найімовірніше, як і всієї недоімперії не потрібні були "банальні" загальнолюдські цінності для облаштування індивідуального світовідчуття (або потрібні були лише резонансного контрасту). Бо в їхньому середовищі, вже вибачте, традиційно сіра "російська людина" губиться і не може явити світові свій суперечливий "духовний надрив". Десь Вам було страшно, десь вигідно, а десь навіть і приємно виступати одухотвореними мислителями, які підживлюються навіженою еклектикою горезвісної російської душі – всеїдної, бездонної і жорстокої. Так вийшло, що ви не сіяли добро і справедливість. А вільно чи не вільно сприяли тому, щоб російський деспотизм перетворився на м'ясоїдного монстра. Який виліз зі своєї затхлої нори і має намір брехнею, силою знищити або хоча б перекрутити якнайбільше істинних досягнень людської цивілізації.
Адже в російській класичній філософії завжди було так багато всеєдності, жертовності та звернень до моральної чистоти… Втім, духовна думка у вічно дрімучій Московії традиційно безсила перед токсичною соціальною реальністю і мало впливає на неї.
Так що, панове піднесені інтелектуали, як не сумно, ви теж - орки. Ви - не в авангарді стада дикунів. Але, сором'язливо потупивши погляд, періодично відходячи вбік і знову повертаючись, плетететеся за натовпом співвітчизників, які злетіли з котушок. Дотримуючись загального маршруту руйнівного руху. А повинні були бути - в авангарді. Покликані були - коригувати напрямок і характер російського стадного галопа... Перетворити його в осмислене благотворне творення. Чому ви цього не зробили і що тепер зробити? Думайте самі. Це - ваша турбота і відповідальність. Цю відповідальність ви можете не усвідомлювати і не приймати на свій рахунок, але вона вас неминуче дістане, незалежно від вашої волі. Такою є природа історичної справедливості.
І ще. Я свідомо уникаю у своїх міркуваннях всіх цих застережень, типу: "але не все ж таки", "є різні люди" тощо. Так, у Росії має місце деякий прошарок "прогресивної громадськості", і багато її представників виявляють себе досить яскравими борцями з тиранією та рашизмом. Але їхні зусилля у загальносоціальному контексті вельми локальні й у результаті – безплідні...
Разом з тим, убиті, закатовані і зґвалтовані дорослі і зовсім юні громадяни України, зруйновані міста і понівечені долі мирних людей німим докором виключають будь-які сантименти в оцінках, рафіновані застереження і безглузді виправдання. Все, що повинно було, але не запобігло жаху рашизму, не врятувало безневинні життя, є якщо не знаряддям, то сприятливим засобом скоєння злочинів сучасного російського фашизму.
Відповідальність - це не стільки про закон, скільки - про совість
Прийнято вважати, що питання відповідальності за злодіяння має виключно правовий характер. Ймовірно, цей підхід продиктований тією обставиною, що сучасні законодавства цивілізованих країн детально регламентують всі аспекти проблематики юридичної відповідальності. Такої є "прозора" норма будь-якої істинно демократичної держави і сфера для лицемірних маніпуляцій різного роду авторитарних режимів і псевдодемократій. Та й всюдисущим юристам зручно саме так підносити суспільству сутність феномену відповідальності.
Проте подібна позиція – не зовсім достовірна в умовах розвиненої суспільної свідомості. І саме в цій невідповідності, як не дивно, міститься додаткова і, власне, найбільш значна частина потенціалу соціального інституту відповідальності. Юридична відповідальність суто персоніфікована, може бути вичерпна в часі, просторі, методами державного реагування, репресивного впливу. Закони лише формалізують це явище, переводять його в площину регулювання суспільних відносин, пов'язаних із вчиненням правопорушення та державної реакції на цей факт.
А глибинна соціальна відповідальність (назвемо її так), власне, також невичерпна, як час, історія. І може мати практично планетарні масштаби. Вона часто не враховує державних кордонів та точкової вибірковості щодо конкретного кола формально винних суб'єктів. Бо споконвічна відповідальність, у чистому вигляді, підживлюється цивілізаційною культурою, цінностями та пам'яттю світового соціуму.
Будь-який злочин знаходить своє коріння в соціальному середовищі. Суспільство, що допускає вади соціалізації зловмисників, завжди є ідейним співучасником і водночас – жертвою зазіхання. Що вже й казати про масштабні військові злочини, захоплено підтримувані неадекватним населенням. Такі звірства вирощуються у масовій ментальності країни-агресора, заохочуються актуальною національною культурою та невідворотно передбачають справедливу колективну відповідальність. Садизм росіян в Україні – це не казус чи ексцес виконавців, а цілком собі – вираження справжньої ненависті значної частини "братського народу" до українців, шовіністичної етики зверхності, повелювання та безкарності.
Що ж таке глобальна відповідальність, лише незначною частиною якої є відплатна правова реакція держави на непристойний вчинок? Це - стійке усвідомлення в межах колективної ментальності невідповідності між загальнолюдськими цінностями (частково втіленими в законі) і вчинками, що зневажають такі цінності. А також справедливе негативне ставлення оточуючих до діяння та особистості порушника. І, звичайно, провина такого асоціального суб'єкта - у вигляді його психічного ставлення до скоєного і його наслідків, пов'язаного з відповідними душевними терзаннями. І крім того - ті моральні та фізичні утиски (позбавлення), яких він зазнає у зв'язку із зовнішнім колективним засудженням та фактичним застосуванням покарання, виховним впливом. Тобто, явище відповідальності завжди виступає, насамперед, елементом культури, свідомості, совісті та справедливості. І лише в другу чергу - фактором права. Тому навіть ключова категорія юридичної відповідальності - "вина" - має спочатку морально-психологічну природу рефлексії соціалізованої людини - члена суспільства.
Незабутня гидота
Для того, щоб переконатися в існуванні широкої соціальної відповідальності за резонансні злодіяння, рекомендую провести дуже простий експеримент. Зокрема, згадайте, будь ласка, сумнозвісного маніяка-вбивцю Чикатило і простежте за власною реакцією на згадку цього імені. Нелюдя давно немає в живих, а своєрідну вічну непряму відповідальність за його звірства, таку собі печатку зневаги будуть нести всього його нащадки та родичі. Навіть просто формальна пам'ять про цю людину завжди буде проклята. Все це не має відношення до формального закону. Це - правда життя, та споконвічна справедливість, яка виходить за межі правової відповідальності і вражає, пропорційно тяжкості скоєних злодіянь, навіть юридично невинних осіб, тісно пов'язаних з душогубом. Такий зв'язок завжди буде затьмарювати їх існування через призму і внутрішнього самовідчуття і зовнішньої реакції. Може такий стан речей і не зовсім виправданий з точки зору юридичних канонів, але цілком справедливий в контексті повчання і вшанування трагічних доль жертв протиправного насильства.
Або наведемо більш складний, масштабний приклад. Німеччина. Яка асоціація у свідомості більшості людей виникає при виголошенні назви цієї держави? Кривава війна, анексія чужих територій, фашизм, Гітлер, нацизм, масові вбивства і невиправдана жорстокість, підсумковий крах... Так, безсумнівно, німці дуже цивілізована нація - мабуть, одна з найбільш високорозвинених у світі. Своїм щирим покаянням та внеском у загальнолюдський прогрес вони вже давно нівелювали свою провину за минуле. Нівелювали, але не викорінили... І навряд чи це остаточно можливо. Бо соціальна відповідальність не є локально юридичною, одномоментною, індивідуалізованою і остаточно вичерпною. Хоча німецькому народу, в цілому, вдалося вгамувати свою національну провину і подолати приниженість ментальним очищенням та інтенсивним розвитком, знайшовши в цьому свій внутрішній ментальний стрижень. До речі кажучи, ці ж ресурси для якісного переродження німцям не судилося знайти після поразки в Першій світовій війні.
А тепер про прокляту путінську Росію. За межами Мордору - ліберально-демократична інформаційна епоха, домінанта прав, свобод і життя людини, найвищий за всю історію людства рівень міжнародної солідарності та співпраці, відносно високий ступінь добробуту економічно розвинених країн... І тут же - віроломний рашистський напад на Україну, безжальні бомбардування, вбивства, катування, зґвалтування, безпримірна ненависть, катастрофічні руйнування, цинічно брехлива пропаганда, масштабні збочення та мародерство... Ці оглушливі злочини кардинально резонують з порівняно благополучними сучасними реаліями існування людства і глобальною ментальністю 21 століття - просто з нестерпною хворобливістю.
Чи будуть ці злодіяння колись забуті чи прощені, якщо незмінно болючі для людства спогади про жахіття фашизму середини минулого століття? Коли, на відміну від сучасності, мир і життя людини не були пріоритетними цінностями і поступалися своїм значенням повсюдній спразі завоювання територій.
Ні, звичайно. Саме у форматі глобальної соціальної відповідальності, всі громадяни Росії (і навіть просто - російські люди), в тій чи іншій мірі, будуть надалі всюди обґрунтовано засуджувані і справедливо, певною мірою, принижувані завжди. Тим більше, що росіяни, на відміну від тих же німців, ніколи не були і, ймовірно, - у своїй основній масі не будуть свідомі, чесні, демократичні, самокритичні, цивілізовані і працьовиті. Ці якості здавна не були характерні для наших кровожерливих сусідів і нині не властиві ім. Їхня тривала пострадянська тоталітарно-мілітаристська псевдодемократія з укладом олігархічної клептократії, супроводжуваної лицемірним пропагандистським пресингом, не залишають росіянам шансів на швидку можливість прозріння і покаяння. А ось убиті і зґвалтовані жінки, діти, безпричинно знищувані житлові будинки та вокзали, вкрадені російськими мародерами пральні машини, ноутбуки та спідня білизна - ще довго будуть символізувати "доблесть" російського духу. Вражаючи його в правах і претензіях на повагу повсюдно. При цьому традиційно "потужні" в минулому стратегічні ресурси формування симпатії до всього російського - балет, чорна ікра, горілка, балалайка і матрьошка - значною мірою стануть сумними символами російських лицемірства, жорстокості та невігластва.
Слава Україні! Героям Слава!
