Василенко: Україна приречена на перемогу над РФ на дипломатичному фронті. Інтерв’ю
На дипломатичному фронті Україна може використовувати безліч механізмів проти країни-агресора Росії, навіть не зважаючи на те, що РФ має статус постійного члена Радбезу ООН і, відповідно, право вето. Не варто закликати цю організацію до саморозпуску, допоки всі її можливості не були використані.
Фактично сьогодні Україна приречена на перемогу над Росією у дипломатичній площині. Необхідно лише грамотно побудувати свою стратегію. Зокрема, цілком можливим є притягнення до кримінальної відповідальності президента Росії Володимира Путіна.
Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL висловив доктор юридичних наук, професор, надзвичайний і повноважний посол України, представник нашої держави в Раді ООН з прав людини в 2006-2010 роках Володимир Василенко.
– Як ви оцінюєте промову президента Зеленського на засіданні Радбезу ООН? Зокрема, одну з ключових тез – про виключення Росії чи саморозпуск ООН?
– Якби був замінник ООН, можна було б розпускати. Так, в ООН є недоліки у механізмах забезпечення безпеки – через те, що Росія має право вето. Але в ООН є й механізми, які можна задіяти – там, де Росія не має права вето.
– Наприклад, що можна було б зробити в цій ситуації?
– Ще 2014 року, коли Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію "Територіальна цілісність України", де вона визнала незаконною окупацію Криму, треба було наполягати на зверненні до Міжнародного суду ООН про консультативний висновок щодо статусу Криму. Це б посилило наші правові позиції.
Але скликання надзвичайної сесії ООН для розгляду питання російської збройної агресії зробили лише тепер. Ця сесія ухвалила резолюцію, яка засуджує агресію. Але ця сесія не закрита. Вона тільки припинила свої засідання. Зараз треба домагатися відновлення її роботи і в світлі злочинів, які були вчинені нещодавно, вимагати ухвалення більш сильної резолюції, яка б передбачала санкції проти Росії і, можливо, навіть створення колективних збройних сил ООН.
Це можливості, які відкриті, які можна і треба використовувати.
– Навіть за умови, що Росія має право вето в Радбезі?
– Звичайно! Росія має право вето лише в Радбезі, але вона не має права вето в Генасамблеї. Резолюцію 377(V) було ухвалено ще 1950 року, вона чинна й досі. Там записано: якщо Рада безпеки не спроможна ухвалити рішення, які стосуються загального миру і безпеки, то тоді такі рішення ухвалює Генеральна асамблея ООН. Було до десятка випадків, коли ця резолюція працювала.
Є Рада ООН з прав людини. Там наше представництво спрацювало нормально, там ухвалили резолюцію, яка засуджує порушення прав людини в Україні Російською Федерацією. Створено моніторингову групу, і це позитив.
Треба також наполягати, щоб це питання було внесено як постійне питання порядку денного.
Є дуже багато можливостей, коли ми можемо використати механізм ООН для підсилення наших позицій – політичних і дипломатичних – у боротьбі з агресором.
Наприклад, в ООН є така процедура, як поширення документів Генасамблеї серед усіх членів ООН. На це не діє право вето Росії. Якщо українське МЗС надсилає ноту протесту РФ, то представництво України в ООН має поширити цю ноту як документ ООН, інформувати про це все світове співтовариство. Цього не робиться. Навіть щодо Бучі цього не зроблено.
– Але наше головне питання сьогодні – не дипломатичний тиск на агресора, а зупинення його військових дій. Чи можна було зупинити РФ, використовуючи можливості, про які ви сказали раніше?
– Передусім потрібно обов’язково використати можливості надзвичайної сесії Генасамблеї ООН. А поза рамками ООН треба працювати над створенням антипутінської коаліції на зразок антигітлерівської коаліції, яка була створена 1942 року.
Зрозуміло, що сьогодні питання вирішується на полі бою. Але ми не можемо забувати про дипломатичний і правовий фронт. Ми не можемо програвати цю битву.
Тут ми приречені на перемогу, якщо керівництво буде займати правильну позицію, буде правильно використовувати міжнародне право.
– Останнє питання – щодо воєнних злочинів російської армії. Чи можемо ми говорити про персональну відповідальність за це верховного головнокомандувача армії РФ – Путіна?
– Звичайно. І зараз саме про це і йдеться. Ще в лютому 2015 року Верховна Рада України ухвалила постанову про визнання обов’язкової юрисдикції Міжнародного кримінального суду в питанні вчинення злочинів Росією під час збройної агресії. На основі цього Міжнародний кримінальний суд відкрив справу щодо ситуації, яка виникла в Україні. Врешті-решт суд дійшов висновку, що в Україні відбувається не внутрішній конфлікт, а міжнародний конфлікт, викликаний агресією Росії.
Весь цей час оброблялися ті матеріали й документи, які надсилала Генпрокуратура України, громадські організації і навіть інші країни. Розслідування не дуже рухалося, тому що не дуже активно і не дуже якісні матеріали надавала українська сторона. Це перше. Друге – Україна й досі не ратифікувала Римський статут.
Нинішній прокурор Карім Хан перебуває з візитом в Україні вже зараз. Його команда збирає документи, свідчення про злочини, з ним співпрацює Генпрокуратура України. Питання стоїть саме про притягнення до міжнародної кримінальної відповідальності вищого військово-політичного керівництва Росії, в тому числі виродка-Путіна. Справи рухаються. Треба співпрацювати з судом, насамперед ратифікувати Римський статут.