Блог | Чому не буде ніякого ядерного удару
Дмитро Медвєдєв зробив жорстку заяву про ядерну зброю і про те, як Росія уже направляє її на весь цивілізований світ.
Так от, коли я чую подібні заяви, я не можу позбутися відчуття не лише клоунади, але й повного дежавю. Забігаючи наперед, я скажу: персонально я не вірю ні в яку ядерну зброю. Ні від Путіна (вчора в своєму пості я трохи писав про це), ні, тим більше, від Медвєдєва.
А тепер потрібно трохи зануритися в історію, щоб зрозуміти роль "Дімона" в російській історії. Ні для кого не секрет, що для Путіна одним з головних зразків є Іван Грозний. Як каже один мій знайомий: "Путін – це дуже скучний Іван Грозний". Але крім скучності, він має ще одну рису, яка його відрізняє від Грозного – він не вміє вигадувати, він багато в чому епігон, такий собі реконструктор, який не пробує щось створити нове, він повторює і наново пробує переживати чужу історію і чужі історії (те саме стосується і відтворення Сталіна, відтворення Другої світової тощо).
Але повернімося до Івана Грозного. Я не буду тут багато говорити про культуру юродства в якій він жив і яка насправді сформувала той тип російської влади, яка існує вже чотириста років (до війни я хотів про це написати книгу, може, колись і напишу її).
Зараз варто лише дати цитату А. М. Панченка із книги "Смех в древней Руси": "Грозный создал особую концепцию царской власти. Царь как бы изоморфен богу, царь ведет себя "аки бог", и подданные не смеют обсуждать его поступки. Поэтому "поведение Грозного – это юродство без святости, юродство, не санкционированное свыше, и тем самым это игра в юродство, пародия на него… Для тех современников, которые были свидетелями поведения Грозного, этот игровой элемент мог сниматься: для одних он мог ассоциироваться со стереотипами житийного мучителя или античного тирана, для других же – с колдуном, продавшим душу дьяволу и живущим в вывороченном мире. Оба таких "прочтения" переводили поведение Грозного из игрового в серьезный план". Це якщо коротко і спрощено для розуміння того, як побудована влада в Росії протягом останні чотирьох століть. Всі російські царі так чи інакше жили в цій парадигмі.
Так от, у Івана Грозного був період, коли він відрікся від престолу і на московський трон посадив нащадка Чингізідів Симеона Бекбулатовича. Причин такого дивного кроку є кілька: пробачити всі свої старі борги, знищити ряд неугодних бояр і, напевно, найважливіша – пророцтво придворного астролога, що цього року помре цар. Ні Грозний, ні Бекбулатович, як відомо, не померли, астролог хотів втекти, але його зловили і спалили, а потім Грозний повернувся в Москву, давши великі вотчини Бекбулатовичу, який до смерті Грозного був князем Тверським і катався як сир у маслі. Між іншим, на початку війни було зламано телефонну книгу Кремля, і там є величезний розділ "Ворожки".
А от після смерті Грозного і початку смути кожен наступний цар бачив в Бекбулатовичі конкурента, і тому спочатку в нього все забрали, а потім за візантійською традицією чи то оскопили, чи то осліпили.
До чого я все це веду? Медвєдєв, або Дімон Бекбулатович, хоч щось значить, поки живий Путін. Медвєдєв має нести всю цю ахінею тільки з однієї причини, і причина ця – самозбереження. Він хоче бути войовничішим за Кадирова, Соловйова і інших разом взятих. Тільки так він може розраховувати на своє Тверське князівство. В його заявах немає нічого від реальної політики. Це борсання миші в молоці: якщо повезе, то зіб‘ється масло.
А тому всі його розмови про ядерний удар – це розмови юродивого, який хоче вижити, а не тонка гра Путіна. Путін і сам боїться ядерної зброї, бо він дуже крутий хлопець з дуже тонкою шкірою, як сказала про нього Гіларі Клінтон.
