Квартира в іпотеку під 2,5% річних, низькі ціни та безліч можливостей. Інтерв'ю з українцем, який живе у Варшаві

16 хвилин
60,5 т.
Квартира в іпотеку під 2,5% річних, низькі ціни та безліч можливостей. Інтерв'ю з українцем, який живе у Варшаві

Український фотохудожник Зорій Файн, в об'єктиві якого побували чи не всі найвідоміші українські політики (серед яких Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Петро Порошенко, Володимир Гройсман, Олег Ляшко та інші), вже два з половиною роки живе і працює у Варшаві.

OBOZREVATEL поцікавився в Зорія, як живеться в Польщі нашим співвітчизникам, чому так багато українців хочуть виїхати до сусідньої країни на заробітки, чи дорого знімати житло в польській столиці, чи дійсно в Євросоюзі простіше і як насправді поляки ставляться до громадян нашої країни.

"Поляки за менталітетом схожі на нас, та при цьому в них правова держава"

– Ані я, ані дружина не мали таких планів, що ми їдемо до Польщі назавжди, – зізнається Зорій. – Свою студію у Вінниці я просто замкнув на ключ, не продавав і не здавав. Так само з квартирою. Але тепер важко сказати, коли саме ми повернемося, бо у Варшаві нам сподобалося. Як то кажуть, прижилися. Може, це непатріотично звучить...

Відео дня

– ...але ми говоримо про це не для того, аби дати зрозуміти, як в Польщі добре, а в нас погано, а щоб у нас із часом стало ще краще, правда ж?

– Зрозуміло. Щоб порівняти і взяти від сусідів те, чого в нас поки немає.

Так от, у Польщі у мене з голови зліз увесь той клубок проблем і неврозів, який тиснув мені на голову на батьківщині. Безвихідь, безправність, безнадія – як завгодно називай. Коли вмикаєш телевізор – і тобі одразу ж у вуха вливається суцільна біда: там убили, там зґвалтували, там ДТП і ніхто не покараний, а там політики просто цинічно брешуть, дивлячись в очі...

Я останні роки в Україні жив узагалі без телевізора, згадуючи, як у дитинстві нам говорили: "Дивіться, це сім'я вірян, у них навіть телевізора немає!". І ми були налякані: як це, хіба так буває, що в людей немає телевізора?! Аж ось я сам уже жив, як ті віряни. Ну, неможливо! Не вмикав новини, бо це не можна дивитися й слухати. А тут вмикаю і спокійно дивлюся – безнадії немає.

Вечірня Варшава. Палац культури і науки.

– Як узагалі з'явилася ця ідея – змінити Вінницю на Варшаву?

– Моя дружина, Оксана, працює в IT-сфері, і її запросили сюди на роботу. Чесно кажучи, ми про Польщу ніколи не думали. У мене брат живе в Штутгарті, і ми думали так: якщо їхати кудись, то до рідних у Німеччину. Вивчали німецьку мову в Гете-інституті, отримали сертифікати... Але підвернулася Варшава, і ми вирішили: а чому ні? Треба спробувати!

– Але тобі ж з нуля довелося починати...

– ...і що? Я легкий на підйом, мені всюди комфортно, тому зібратися і виїхати не було такою великою проблемою. Дуже пишаюся тим, що Оксана – затребуваний у Європі фахівець, і, звісно, позбавляти її такої можливості для реалізації через те, що мені там щось з нуля треба починати, ніколи не став би. Фірма, що запросила Оксану, зняла нам апартаменти – в центрі, у тому районі, де знамениті варшавські хмарочоси, – поки ми не облаштувалися (далі вже за свої гроші житло знімали). І згодом нам запропонували-таки Німеччину, Мюнхен, але ми відмовилися.

Компанія дружини знімала перший час апартаменти для пари

– Чому?

– Тому що німці, як на мене, занадто впорядковані, прагматичні, люди регламенту. А поляки за менталітетом ближчі до нас. Але при цьому в них правова держава. Наведу приклад. Ми доньку, Аню, перші пів року не забирали: вона жила в Вінниці з дідусем і бабусею. А потім, зрозуміло, забрали – і постало питання про садок, тому що три роки було дитині. Та в державних садках у нашому районі не знайшлося місця.

Увечері я сів, написав лист бурмистрові – голові райадміністрації: так, мовляв, і так, нас сюди запросили на роботу, ми платимо податки розміром з хорошу зарплату, моя дружина працює в IT, я знімаю освітні фільми, крім того, я заслужений діяч мистецтв України, фотограф, журналіст, письменник, чиї книги є навіть у меморіалі "Яд-Вашем" в Єрусалимі та бібліотеці Конгресу США. Ми налаштовані працювати і приносити вашій державі користь, та оскільки дитина не може ходити в дитсадок, як ми будемо це робити? І, щоб ти розуміла, вже вранці наступного дня мені на імейл прийшла відповідь: шановний пане Файн, бурмистр особисто займеться вашим питанням. І місце в садочку знайшлося!

Зорій із дружиною та донькою в королівському парку "Лазенки".

Історія повторилася і коли ми переїжджали в інший район: знову не було місць у державному садку. І знову я пишу лист. Приходить відповідь: мовляв, місце для вашої доньки є у приватному. "Ні, – кажу, – ви не зрозуміли. У приватний дитсадок я і сам, без вашої допомоги, можу її влаштувати". А мені: "Та ні, це ви не зрозуміли. Ваша дитина буде відвідувати приватний дитсадок, але платити за неї буде держава".

– Неймовірно!

– Скажи, будь ласка, у нас би вирішили питання таким чином? Та ну. Думаю, мені ніхто не став би відповідати, а якщо б відповіли, то щось на кшталт "ваша дитина – ваші проблеми". А тут – так, є бюрократія і тяганина, як усюди, але можна знайти хоч якусь управу. Можна розраховувати на те, що якщо ти обстоюєш свої права, тобі підуть назустріч.

З медициною те саме. Два з половиною роки я стояв у черзі на планову діагностику, платив страховку, все як годиться. Приходить відповідь: вибачте, на вас скінчилися гроші. Звернувся в МОЗ, до керівництва клініки, до уповноваженого з прав пацієнтів – і мені дзвонять: пробачте, що так сталося, чи не приймете ви як вибачення те, що ми проведемо вам це обстеження?

– Якісь дивні речі розповідаєш...

– ...ну, може, хтось прочитає, від кого залежать зміни в нашій країні.

Ти хочеш знати, чим від нас відрізняється Польща. У Польщі не посилають людей на три букви, а намагаються вирішити питання – ось основна відмінність. Навіть якщо ти не громадянин цієї країни.

– Але ви ж з Оксаною якось відрізняєтеся від наших заробітчан, які працюють на заводах і фабриках?

– З погляду документів – практично ні. І в них, і в нас – картка тимчасового перебування. Різниця в тому, що у Оксани – так звана блакитна картка Євросоюзу, а значить, ані вона, ані працюючі члени її сім'ї не прив'язані до місця роботи. Якщо ти звільнився, ти йдеш і влаштовуєшся в інше місце. У заробітчан картка під роботодавця. Ідеш від нього – їдь назад в Україну, шукай через агентство або знайомих нове місце і знову оформлюй документи. У нас – щось типу грінкартки в США, з доступом до ринку праці.

Варшава. Туннель під королівським замком.
Узяти іпотеку вигідніше, ніж знімати житло

– Знімати житло у Варшаві – дорого?

– Це так. Оренда божевільна, ми платили три тисячі злотих (майже 20 тисяч грн) за двокімнатну квартиру щомісяця, тому взяли іпотеку.

– Тобто купити житло вигідніше, ніж знімати?

– Саме так! Тепер у нас трикімнатна квартира в хорошому районі. Оформити іпотеку може кожен, головне – аби був трудовий договір на необмежений термін і заробітна платня, що дозволяє платити іпотеку. Наша знайома, не з ІТ, продавчиня в магазині, теж оформила – так, на двокімнатну, і район простіший, але змогла дозволити собі житло. Навіть при тому, що її чоловік працює дистанційно на українську фірму, тобто в Польщі вважається безробітним.

Іпотеку розраховують так: якщо вас у родині троє, у вас повинно бути по тисячі злотих на людину, це мінімум. На місяць. На життя. А все, що понад, уже дає можливість платити за житло.

Житла у Варшаві достатньо, проте орендувати його вкрай невигідно.

Дають іпотеку на 30 років, нам дали на 28 – до мого 75-річчя. І процентна ставка складається з маржі банку і того, що забирає собі держава. Відповідно, це 2,3% плюс 1,72. Виходить 4,02%. Але у зв'язку з карантинними обмеженнями, кризою, з тим, що багато хто сидів без роботи, держава вирішила піти назустріч людям – знизила свою частку з 1,72 до 0,21%. Перший внесок у нас був невеликий – 10%. Був би більший – процентна ставка була б меншою.

– А так два з половиною відсотки виходить?

– Якщо бути точним, то 2,51. Ми живемо у своїй квартирі – і платимо за своє житло. У Польщі новобудови продають готовими: дорогі двері, вікна, які не треба міняти, адже вони теж не з найдешевшого, що було, зроблені, повністю готовий балкон... Санвузол зробив, ламінат поклав – заїжджай і живи. Навіть стіни можна не чіпати! Не треба, як у нас, вкладати в квартиру після придбання ще стільки ж, аби її можна було назвати житлом.

70 квадратів плюс паркомісце, комірчина – підсобне приміщення, як окрема маленька квартирка. І платимо ми за це 2500 злотих (16 з половиною тисяч грн) на місяць. Купити квартиру одразу, без кредиту, ми б не змогли – це десь 115–120 тисяч євро.

Дуже багато хто бере іпотеку. Коли мене запитують, як на поляків вплинула коронакриза, я говорю: ну, раніше по три-чотири іпотеки на одній людині було, а зараз дві. На ринку праці теж ніхто не штовхається ліктями: економіка стрімко розвивається, роботи дуже багато. Як для кваліфікованих працівників, так і просто для робочих рук. Було б бажання.

Польща. На Балтійському узбережжі.
Мінімальна зарплата – 18 з половиною тисяч гривень, а лікарі швидкої отримують до 133 тисяч

– Скільки заробляють у Польщі – в середньому?

– Дивлячись хто. Мінімальна зарплата – 2800 злотих (18 з половиною тисяч грн). Це брутто, а нетто, тобто на руки, 2061 злотий (13 тисяч 660 гривень). Більшість наших заробітчан отримують 3500–4000 (23–26 з половиною тисяч грн). Будівельники – тисяч п'ять (близько 33 тисяч грн). Лікарі теж від п'яти тисяч. Хто працює у швидкій допомозі – більше, 15–20 тисяч злотих (до 133 тисяч грн). Айтішники хочуть тисяч 30, але частіше за все 30 їм не платять, а тисяч 10–20 (66–133 тисячі грн). Але це дуже хороші зарплати.

– На харчування багато витрачаєте?

– Ні! От якщо оренда житла у Варшаві – це нечувано дорого, то продукти – нечувано дешево. У нас на їжу йде 500 злотих на місяць (3300 грн) – на сім'ю. І це при тому, що ми не особливо економимо і не сидимо на найдешевших продуктах, купуємо і яловичину, і червону рибу... Яловичина, на наші гроші, 100 гривень за кілограм. Свинина, вирізка, – 56 гривень. Стегенця курячі – 14–17 гривень. Яблука – 21–30 гривень, картопля дешева, ідеальна, навіть мита... Закупівлями займаюся я, тому вже знаю, де що краще брати. Найчастіше закупи роблю в Biedronka, це найвідоміша мережа супермаркетів, і в Makro (аналог нашого Metro).

– За комуналку дорого платити?

– Вона трохи дорожча, ніж у нас, але дешевша, ніж у Німеччині.

– За зарплатні, вищої, ніж у нас...

– Ну, якщо тут у людей зарплатня 18–20 тисяч гривень, то про що мова?

– Українців охоче беруть на роботу?

– Дуже. Тому що українці працьовиті, поступливі й українець піде працювати туди, куди поляк може і не піти.

– Дискримінації немає? У новинах раз у раз повідомляють: то побили українця в Польщі, то образили, познущалися...

– Я тобі так скажу: бидла вистачає всюди. У будь-якій країні. У тій самій Англії не всі джентльмени. Але з дискримінацією я особисто не стикався. Жодного разу мене не принизив ніхто – ні за те, що я громадянин України, ні за те, що єврей. У кипі ходжу на єврейські свята вулицями Варшави – і все гаразд.

Варшава, історичний центр. Русалка – символ міста.
"Як вони люблять, коли іноземець по-польськи говорить!"

– Ви мову вже трохи знали, коли виїжджали?

– Абсолютно ні. Вчили тут. Оксані курси оплатив роботодавець, я вчився за власний кошт, а потім знайшов грант на навчання. У доньки взагалі нема проблем, дуже легко спілкується з дітьми в пшедшколі (це садочок так називається), все одно що тумблер переключити.

Нам спочатку було складно, хоч польська – це слов'янська мова. Дуже допоміг... суржик. Якщо говориш сумішшю російської та української, поляк тебе швидше зрозуміє, ніж коли тільки українською або тільки російською.

А як вони люблять, коли іноземець по-польськи говорить! Особливо якщо скажеш: "Вибачте, я вивчаю польську мову, але висловлююся ще недостатньо добре". Все, поляки тобі за увагу до їхньої мови готові всю душу віддати! У цьому плані вони великі молодці: цінують своє і підтримують своє.

У Варшаві дуже багато крафтових магазинчиків, шоурумів місцевих, польських, дизайнерів – і на все це є попит, хоча речі світових брендів можна купити дуже дешево. Навіть мої родичі з Ізраїлю приїздять до нас на шопінг.

Варшава не лише столиця Польщі, а й столиця моди в цій країні.

– Серйозно? Так дешево?

– Повно аутлетів, і ціни набагато нижчі, ніж в Києві. Простий приклад, нещодавній. Приїхав тесть із Вінниці, і ми – я, він і Оксана – купили собі у фірмовому магазині Adidas спортивні костюми. За 560 гривень кожен. Ми ж спортивна сім'я, дружина постійно бере участь у марафонах, разом катаємося на велосипедах, подорожуємо... Одне слово, скільки де спортивні костюми коштують, можемо судити. Розпродажі у Варшаві постійно: то кінець сезону, то свята... Для шопінгу це місто – те, що треба.

Оксана Файн постійно бере участь у марафонах та спортивних змаганнях.

– Як поляки вдягаються? Стежать за модою чи не заморочуються над своїм зовнішнім виглядом?

– Ні, поляки якраз стильні і за собою стежать. Іноді, як погляну на кількість барбершопів, мені здається, що чоловіки стежать навіть більше, ніж жінки... Одягаються у Варшаві не так яскраво і виклично, як в Україні, але дорожче і зі смаком.

– Тобто леопардові лосини і кислотні речі – це не про поляків?

– Ну, принаймні на роботу в офіс у цьому ніхто не ходить. Стильно, доречно, однак не кричуще.

– А як щодо ресторанів, кав'ярень? Як тобі, взагалі, місцева кухня?

– Ой, боюся образити польських друзів, але скажу правду: ніяк. Не моє. Суп-журек, з ковбасою, надто жирний, pierogi, схожі на наші вареники, до вареників не дотягують: тісто грубе, начинкою може бути що завгодно, навіть гречана каша... Ми облюбували тайські, в'єтнамські заклади і мережу SushiSushi, яку в Варшаві відкрили... українці. Набір відмінних суші коштує 50–60 злотих (близько 300–400 грн), і набори великі: від 800 грамів до двох із половиною кіло.

Дуже часто, до речі, трапляються мені наші співвітчизники, які в Польщі роблять бізнес, тому що там для цього є умови. До певної суми прибутку ти перед державою не звітуєш. Вона тебе не чіпає і не пресує – пробуй, роби! Вийшло – тоді сплачуй податки.

– У вересні Польща відкрилася для українців, хоч і не для всіх: треба перехворіти на ковід або бути вакцинованим, є низка обмежень... Як там узагалі ситуація з коронавірусом?

– Без особливих істерик. У крамницях усі в масках, школярі навчаються дистанційно, а от садок не працював лише два місяці. У одного із співробітників знайшли коронавірус – так дітей з нашого дитсадка розподілили по інших садках, а педагогів відправили на карантин. Було, звичайно, таке, що кафе, ресторани, магазини закрилися і підприємці виходили протестувати, але це пройшло досить м'яко. Вулицями, до речі, гуляти не забороняли навіть у жорсткий локдаун.

Якщо у вас є карта поляка, то є і 37-відсоткова знижка на все залізничне сполучення

– Ви, я знаю, любите подорожувати родиною: ти постійно викладаєш неймовірні фото то з одного куточка Польщі, то з іншого...

– ...так, доньці вже п'ять, ми беремо її з собою, і деякі знімки робила саме вона.

Панорама польського міста Казимеж Дольний.

– В українців Польща чомусь асоціюється з заробітками, а не з туризмом, хоча там безліч красивих місць, і в одній з недавніх публікацій OBOZREVATEL про це розповідав. Назви, будь ласка, свою топ-п'ятірку – що б ти порадив подивитися в Польщі і її столиці?

– Почну з Варшави, хоча не впевнений, що "впишуся" в п'ятірку, так багато тут цікавого. Ну, по-перше, історичний центр – дуже красивий, хоч і відновлений після Другої світової війни. Набережна Вісли – з кав'ярнями, морозивом, гарними краєвидами... Обов'язково погуляйте або покатайтеся на велосипеді. Королівський парк Лазенки – наше улюблене місце. Національний музей – там чудові колекції середньовічного мистецтва і старих майстрів, чудова галерея польських художників, виставка польського дизайну... По понеділках зачинений, а от вівторок, якщо не помиляюся, безкоштовний день. У всіх музеях Варшави є безкоштовні дні – інформацію про це легко знайти в інтернеті.

Тим, кому близька й цікава єврейська тема, пораджу музей POLIN, що відкрився в 2013-му році, а вже в 2016-му був визнаний найкращим у Європі. Це музей історії польських євреїв, і там як сама будівля приголомшлива, один із найкращих зразків сучасної архітектури, так і експозиції.

Ну і Центр науки "Коперник", зрозуміло, особливо якщо подорожуєте з дітьми. Робототехніка, досліди, таємниці природи, основи інженерії, планетарій... Цікаво всім, не лише ровесникам моєї доньки – згадую, як захоплено Оксана і мій син Максим, уже дорослий, який до нас гостювати приїздив, грали в інтелектуальний футбол, рухаючи м'яч силою думки. Це щось нереальне! Але квитки краще брати заздалегідь, на сайті, тому що їх може не бути. Поляки їдуть із усіх куточків країни, і я бачив, як на вході стоять і просто плачуть: "Ми встали о четвертій ранку, щоб до вас приїхати, як це – нема квитків?".

А крім Варшави – ну, в Польщі точно є що подивитися. Навмання буду називати – що мені найбільше запам'яталося. По-перше, замки. Ми чомусь звикли, що замки – це Чехія, Німеччина (Баварія, Рейн-Вестфалія), але і в Польщі їх близько сотні! Один Мальборк, фортеця тевтонських лицарів, чого вартий – якщо будете в Гданську, обов'язково заїдьте. А ще неймовірний Ксьонж – на кордоні з Чехією.

Замок Ксьонж.

По-друге, є містечко Конін – неподалік від нього розташована найбільша в Польщі церква, базиліка Пресвятої Богородиці Лихеньскої. Це місце паломництва всіх поляків, його варто побачити.

Балтійське узбережжя: Гданськ, Гдиня, Сопот... Це як Юрмала, тільки в Польщі: море, сосни, морське повітря, кафешки, де смажать свіжу рибу... Найулюбленіша риба – тріска, і там її чудово готують.

Сопот. Балтійське узбережжя.

Закопане. Навіть якщо ви не лижник (бо я не лижник), просто підніміться на фунікулері: приголомшливі краєвиди! Ну і Мазури – мальовничий регіон Польщі, який називають краєм тисячі озер. Ось туди ми ще не доїхали, лише плануємо. Але місця дуже гарні, буде що познімати.

Мальовничі місця в Закопаному.

– Їздити, до речі, дорого – Польщею?

– Для мандрівників дам два лайфхаки, про які не всі знають. Перший: якщо у вас є картка поляка (якої в нас, до речі, нема з Оксаною), то у вас є і 37-відсоткова знижка на все залізничне сполучення. Навіть якщо ви ніколи не жили в Польщі! І другий лайфхак: квиток вихідного дня. Можна купити квиток на поїзд, який буде дійсний із вечора п'ятниці до ранку понеділка, – і їздити по ньому, вивчати країну. Другий клас, не перший, але все одно польські потяги комфортніші, ніж в "Укрзалізниці". Хоча перший теж можна, але він буде дорожчий і треба заздалегідь бронювати. Діти подорожують безкоштовно, а мамі ще й знижка.

Ми як поїздами їздимо, так і машиною – випереджу тебе з питанням про газ і бензин. Газ – близько 20 грн, бензин – близько 40 грн. Як бачиш, газ дешевший, ніж в Україні, бензин – дорожчий, але не сказав би, що значно.

Піщаний кар'єр за 200 км від Варшави.

– Скажи відверто: повертатися в Україну ви плануєте?

– Давай так відповім: емігрантами себе ми не вважаємо. Але коли говоримо "у нас удома", "до нас додому", все частіше маємо на увазі варшавську квартиру. І це, до речі, не наша проблема – що життя одне і хочеться прожити його там, де простіше і зручніше. Це проблема тих, хто країною керує, – що українським громадянам зручніше не вдома. І коли люди при владі кажуть: "Ми повернемо заробітчан додому!" – я не зовсім розумію, що вони при цьому думають і як збираються повертати. На зарплати в три, п'ять тисяч гривень? На комуналку непідйомну? На так звану медицину безкоштовну, якої не існує? Про пенсії я взагалі мовчу: людям страшно доживати до пенсії, старості бояться, тому що в більшості випадків вона злиденна.

У будь-кого спитай: "Ти хочеш жити в своїй країні чи у чужій?" – звісно, скаже "у своїй". Але жити, а не виживати...