У 2023 році людство як ніколи близько стоїть на межі довготривалих космічних подорожей. Взяти хоча б Ілона Маска, який має намір відправити пілотовану місію на Марс до кінця цього десятиліття. Такі довготривалі подорожі ставлять перед науковцями питання, на яке наразі немає відповіді: як довготривала ізоляція, обмеження особистого простору та невагомість вплинуть на людську сексуальність та чи здатне людство взагалі кохатися та народжувати людей в умовах космосу.
Видання Inverse розповідає про те, які стосунки можуть виникнути між людьми у космосі, у чому буде особливість сексу у невагомості та, що відомо про рідкісні космічні експерименти, які досліджували таку близькість.
Існує лише один достовірний випадок, коли у космос відправилася пара закоханих. Це були Марк Лі та Джен Девіс, які познайомилися у тренувальному таборі для астронавтів та у січні 1991 року таємно від NASA одружилися.
Їм довелося приховувати свої стосунки від керівництва, оскільки у NASA є неписане правило, яке забороняло одруженим астронавтам літати разом.
Та Лі й Девіс зробили усе можливе, аби ніхто не дізнався про стосунки між ними та у вересні 1992 року вирушили у космічну подорож на шатлі Endeavour (STS-47). Тож про закоханих стало відомо лише тоді, коли заміна астронавтів призвела б до скасування місії.
Попри те, що з того часу минуло понад 30 років, жодна інша сімейна пара астронавтів так і не була у космосі.
Чи була між ними близькість у невагомості? NASA стверджує, що жодна людина не займалася сексом у космосі. Немає нічого, окрім припущень, що свідчить про протилежне.
Хоча певний вид, так би мовити, сексу там все ж таки був. В космос Лі та Девіс провели деякий час, штучно запліднюючи жаб'ячі ікринки.
Питання сексу у космосі – це навіть не питання того, аби зняти втому чи отримати задоволення від контакту із іншою людиною. Це виключно питання виживання. Якщо людство прагне стати між планетним видом, нам потрібно буде народжувати дітей за межами нашої планети і навіть в умовах невагомості.
Тема космічного сексу, що стала предметом кількох фільмів і телешоу, таких як "Пасажири" або "Простір", також роками досліджувалася й письменниками-фантастами. За всіма ознаками, інтимна близькість у космосі може стати цікавим досвідом. Але наразі, через понад 60 років від першого польоту людини в космос, ми все ще дуже мало знаємо про це.
Враховуючи, що ізоляція та перебування в екстремальних умовах викликають тривогу та депресію, можливість кохання та близькості під час тривалих космічних подорожей може покращити життя космічних мандрівників в геометричній прогресії.
"Космічні подорожі та життя змусять людей шукати нові способи безпечного та етичного вираження своєї інтимності та сексуальності в обмежених, ізольованих та замкнутих умовах космічних середовищ існування", – переконаний постдокторський дослідник з Університету Індіани, який вивчає космічну сексологію, або позаземну інтимність Саймон Дюбе.
Але підготовка до місії на Марс повинна знайти відповіді, адже політ на червону планету й назад триватиме близько 900 днів і за цей довготривалий період між учасниками цієї місії може статися усе, що завгодно.
"Ми почнемо більше турбуватися про ізоляцію та обмеження особистого простору, коли місії стануть довшими, зокрема, місія на Марс", – розповів доцент Центру космічної медицини в Медичному коледжі Бейлора, а також головний лікар Інституту трансляційних досліджень космічної медицини NASA Еммануель Уркієта.
2,5 роки – занадто довго, щоб втриматися від соціальних взаємодій, яких прагнуть люди, в тому числі й романтики.
"(Астронавти на Марсі) будуть здебільшого відірвані від усього, що вони знають на Землі, від своєї сім'ї та друзів", – наголошує Уркієта.
Але перш ніж майбутні астронавти та інші потенційні космічні мандрівники зможуть бути впевненими у своїй здатності до інтимних стосунків в космосі, існує безліч медичних, етичних та логістичних проблем, які необхідно вирішити.
Директорка групи космічної медицини Міжнародного інституту астронавтики та космонавтики Шона Пандія пояснює, що людський організм сам по собі є складною головоломкою, але в космосі він ще більш заплутаний.
"Коли ми говоримо про секс і космос, ми тягнемо за дуже, дуже натягнуту нитку", – пояснює Пандія, зазначаючи, що проблема насправді дуже складна, адже зараз навіть ніхто не може сказати, як "збудження працює в космосі".
До того ж, невідомо, яким буде репродуктивне здоров'я космічних першопрохідців та як функціонуватиме менструальний цикл у невагомості та під впливом космічної радіації чи в умовах іншої планети сонячної системи.
У 1983 році в НАСА вважали, що першій-жінці астронавтці Саллі Райд просто для безпеки знадобиться 100 тампонів на тижневу місію. 40 років по тому про вплив космічних подорожей на менструальний цикл відомо все ще надто мало. Більшість жінок-астронавток під час своїх місій приймать оральні контрацептиви, які затримують менструацію на невизначений термін під час перебування поза межами Землі, навіть попри те, що це несе ризик утворення тромбу.
Пандья зазначає, що менструальна кровотеча на космічній станції може стати справжньою проблемою, адже використання тампонів може призвести до того, що система відходів МКС вийде з ладу, а це поставить під загрозу безпеку екіпажу.
Вчені також не знають, як може розвиватися у космосі вагітність. Пандья пояснює, що вагітність у космосі несе в собі всі ті ж потенційні ускладнення для здоров'я, що й на Землі, але у стократ більшій мірі.
"Навіть на рівні Міжнародної космічної станції ми піддаємося приблизно в 250 разів більшому впливу радіації, ніж на Землі", – каже зазначає вона.
Вчені знають, що радіація на МКС викликає пошкодження тканин очей, репродуктивних органів і кісткового мозку у дорослих людей, тому її вплив на організм, що розвивається, може бути ще більш критичним.
"Нам потрібно набагато більше досліджень, щоб визначити, наскільки безпечно відбувається розмноження і розвиток у глибокому космосі, а також у космосі загалом", – наголошує Пандья.
Але й це не все. Ймовірність вагітності та народження дітей у космосі стоврюють й більш приземленні проблеми:
- що робити, якщо астронавт вирішить не виношувати вагітність?
- чи буде на космічному кораблі достатньо їжі та запасів, щоб підтримати несподівану появу ще одного дуже вибагливого члена екіпажу?
- як вплине поява новонародженого на здатність екіпажу виконувати обов'язки та на між особисті стосунки?
Конрад Шоцик, запрошений науковець і біоетик з Єльського університету, який вивчає вдосконалення людини та філософію освоєння космосу, вважає, що людям немає сенсу думати про народження дитини у космосі, доки є можливість процвітання на Землі. Хоча він додає, що людство повинно бути готовим адаптуватися для того, щоб мати шанс на інтимні стосунки в космосі.
"Можна припустити, що інтимні стосунки доведеться розвивати в дуже несприятливому середовищі з точки зору приватності. Я думаю, що саме брак свободи та автономії кине виклик людському життю в космосі в цілому", – стверджує Шоцик.
Простіше кажучи, найщасливіша зустріч може так само негативно вплинути на головну мету місії, як і важкий розрив стосунків.
Наразі людство має дані лише про стадії вагітності, народження та зростання тварин у космосі. В космосі уже вивчалися медузи, оси та навіть перепелині яйця.
У 1979 році СРСР вперше дослідив статеве розмноження ссавців у космосі за допомогою експерименту з розмноження щурів, але безрезультатно.
Десятиліття потому китайська місія відправила в космос ембріони мишей на ранніх стадіях, щоб визначити, чи зможуть вони розвиватися в космосі. Експеримент теж закінчився безрезультатно.
Раніше OBOZREVATEL розповідав про те, що чекає на індустрію секс-розваг у майбутньому і яку загрозу для людини зможуть скласти секс-роботи.
Підписуйтесь на канали OBOZREVATEL в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.