У Криму вболіває за Україну, якою був незадоволений 2015-го: що сталося з відомим футболістом, який виступав за збірну з Шевченком

Окупований Крим став популярним місцем для спортсменів, які зрадили Україну після російського вторгнення. На півострові ховається олімпійська чемпіонка з плавання Яна Клочкова. Туди ж перебрався зі зруйнованого терористами РФ Маріуполя призер чемпіонатів світу та Європи з важкої атлетики Артем Удачин, і з ним пліч-о-пліч під Сімферополем працює ще один зрадник, колишній футболіст збірної України та володар Кубка країни Денис Голайдо.

Після довгих років виступів у чемпіонаті України у складі "Таврії", донецького "Металурга" та "Закарпаття" Голайдо у 2015 році повернувся закінчувати кар'єру до рідного Криму, який вже був окупований Росією. І з того часу живе та працює там.

Денис народився 3 червня 1984 року в Сімферополі, де закінчив Кримське республіканське середнє спеціальне училище олімпійського резерву. У складі "Таврії" у вищій лізі дебютував у 18-річному віці за Анатолія Заяєва, коли 13 квітня 2002 року вийшов у поєдинку проти одеського "Чорноморця".

Проте одразу закріпитись в основному складі сімферопольців півзахиснику не вдалося. Не отримуючи достатньо ігрової практики на півострові, з початку 2005 року до літа 2006 року Голайдо виступав на правах оренди за ужгородське "Закарпаття", після чого повернувся до "Таврії", де став одним із лідерів команди.

Невдовзі прогрес у грі Дениса помітили й наставники національної команди. І 26 березня 2008 року півзахисник дебютував у збірній України у товариському матчі зі збірною Сербії, який завершився перемогою "синьо-жовтих", а Голайдо відзначився гольовим пасом на Андрія Шевченка.

Загалом за збірну України кримчанин протягом року провів 4 матчі, серед них поєдинок проти Хорватії (0:0) у кваліфікації чемпіонату світу-2010. Однак після цього перестав викликатись у першу команду країни.

2010 року Денис виграв найбільший трофей у своїй кар'єрі, ставши у складі "Таврія" володарем Кубка України з футболу. А після такого успішного сезону було продано донецького "Металурга", за який виступав до 2015 року.

Після закінчення договору з "металургами", які після вторгнення РФ на Донбас у 2014 році стали "бездомними", вирішив залишити не лише клуб, а й увесь чемпіонат України. За словами футболіста, він сумував за своєю родиною, яка залишилася у Криму. І з невеликою зупинкою в Білорусі Голайдо повернувся закінчувати свою кар'єру на окупований півострів.

"Я не збираюся повертатися до чемпіонату України. Останній рік видався важкий – багато травм, погане фінансування. Але найголовніше – довгі розставання з дружиною та донькою, бо наробили кордони та скасували потяги. Тому що я родом із Сімферополя. Повернувся додому та хочу Мені вже набридло їздити, я втомився. Коли почалася війна, донецький "Металург" переїхав до Києва, залишилися без грошей, без зарплат, без нічого. .

З 2015 по 2017 рік Голайдо виступав за "ТСК-Таврію" у так званій Прем'єр-лізі Кримської футбольної спілки. Не приховував, що одержав другий паспорт – російський. І в грудні 2015-го почав співати дифірамби РФ, з приходом якої нібито покращало футбольне життя на півострові.

"З приходом Росії до Криму бачу позитив. Будуються майданчики, стадіони, все облагороджується. Щодо світла... Хто нам його відключив? Ті, хто вважають нас українцями, а ми їхніми братами. Вони відключають нам світло, роблять продовольчу блокаду. Як ми можемо до них відноситися після цього? Хочуть, щоб ми тут померли у темряві, без світла, води та газу? У нас все нормально. Вода є, газ є, світло є", – розповідав півзахисник на радість кремлівської пропаганди.

"У Сімферополі мене все влаштовує. Маю тут житло, сім'ю, бізнес, хоч якась, але оплачувана робота. Я тут виріс, і всі знайомі мене підтримують. А куди мені тікати? В Україні, де я нікого не знаю, де ні ні житла, ні бізнесу?", – зазначав Голайдо.

А за п'ять років виявилося, що не все в Криму з футболом так радісно – і рівень низький, і люди дуже мало ходять, і на життя зарплат у клубах не вистачає.

"Якщо порівнювати зарплати, то не вистачає. Лідери платять 30-40 тисяч рублів на місяць. Інші команди – 20-30 тисяч. Багато футболістів дітей у групи набирають, тренують. А таким, як ми, які ще за України грали та звикли до тих зарплат та преміальних, взагалі було важко перебудуватися", – розповідав півзахисник Tribuna.

З восьми командам, які виступали у чемпіонаті Криму у 2020 році, більшість фінансувала влада: "І лише двом, здається, допомагають спонсори. Рівень чемпіонату навіть не можу з чимось порівняти. Слабенький. Можливо, друга ліга України чи Росії. Людей ходить мало на матчі. Не цікаво".

Після завершення кар'єри у 2020 році вже колишній футболіст отримав посаду тренера-викладача у Кримському середньому професійному училищі олімпійського резерву, який також готує юних гравців при дитячій школі "Інкомспорт". За що добився звання "заслуженого працівника фізичної культури та спорту" окупованого півострова.

Сам Голайдо шкодує, що не закінчив кар'єру, як за України: "Було б чудово зіграти вдома з "Шахтарем", "Динамо", "Дніпром". Коли повний стадіон, красиво закінчив і пішов. А так пішов з порожнього стадіону і все. Просто за останній рік перед закінченням кар'єри мені двічі зламали ребра. І потім, коли з Євпаторією грали, мені зламали гомілковостоп. Сказав, що вистачить. Це не ті гроші, за які варто ці переломи терпіти, щоби потім інвалідом залишитися".

Виявилося, що особисто для півзахисника після приходу на півострів РФ життя погіршилося. Хоча "нова влада" почала активно забудовувати великі міста.

"Для мене стало гірше в Криму після 2014 року – футбол помер. Після 30 як футболістам заробляти? У фінансовому плані ми втратили дуже багато. Слава богу, за України заробили – квартири купили, будинки, щось відкрити встигли. Зараз стало гірше у плані достатку. А в житті нічого не змінилося. Магазини забиті. Єдине, що зараз масово почали в Сімферополі будувати новобудови цілими районами. За України такого не було. Ну і дороги роблять із Керчі", – цитувала Голайдо Tribuna.

При цьому Денис продовжує вболівати за збірну України: "Прийшла Росія, але як я можу почати вболівати за її збірну? Якщо я все життя пограв за України, заробляв гроші, у мене донька в Україні народилася. Чого я маю підтримувати Росію? Я її підтримую, але я не вболіваю за неї. Наприклад, гратимуть Україна і Росія, переживатиму за українських пацанів".

Раніше OBOZ.UA розповідав, куди пропав найкращий важкоатлет України, який привозив медалі чемпіонатів світу та Європи.

Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!