"Пікантна красуня", яка кинула Михалкова: в СРСР українську тенісистку "довбали" за жіночність, а вона сама будувала корт

Українська тенісистка з казахстанським корінням Марина Крошина була справжньою красунею та однією з найобдарованіших спортсменок свого покоління. У 1971 році вона стала чемпіонкою юнацького Вімблдону і подавала великі надії. При цьому в СРСР її постійно критикували за "антирадянську" манеру гри. А життя Марини закінчилося дуже трагічно – самогубством...

Крошина народилася в Алма-Аті у 1953 році. На місцеві корти вона прийшла просто за компанію з другом дитинства і більше не розлучалася з ракеткою. Хоча її батько, художник-архітектор, мріяв, що дочка піде його стопами і вибере мольберт і пензель.

Мама Марини була успішною у Середній Азії шахісткою. І хоч у шахах тенісистка не дуже розбиралася, проте зазначала, що від мами їй дістався смак до комбінаційної гри, ретельного передматчевого аналізу та вміння зібратися у найважливіші моменти. Близька подруга Крошиної Людмила Лебедєва згадувала, що після смерті матері у скрутні хвилини Марина включала касету з її голосом.

Тренер Марини Володимир Камельзон свого часу зазначав, що спортсменка була народжена для тенісного корту, вміла передбачати хід гри та встановлювати свої правила навіть із найсильнішими суперниками. Спортсменка ніколи не здавалася, борючись за кожен м'яч навіть у, здавалося б, безнадійних матчах.

У 1971 році 18-річна Крошина стала чемпіонкою юнацького Вімблдону, заробивши у Великій Британії свій перший гонорар, та ще й у фунтах стерлінгах.

"За перемогу мені вручили мініатюрний срібний кубок, на якому було вигравіювано не моє ім'я, а лише – Wimbledon 1971 Girls Invitation Competition Winner, і "астрономічну" суму грошей – 20 фунтів! Це був мій перший тенісний гонорар, і я змогла купити знаменитої полуниці з вершками", – згадувала Крошина у книзі "Тенісні билиці".

Суперниці також цінували Крошину за її безкомпромісність та боротьбу до останнього м'яча. Знаменита американська тенісистка Кріс Еверт після свого поєдинку з Крошиною якось поскаржилася: "Що за чортеня! Куди не вдариш – а вона вже там, чекає на м'яч!".

Марина неодноразово ставала чемпіонкою СРСР та Європи, виграла Універсіаду, а також дійшла до чвертьфіналу Відкритого чемпіонату США у парі. Та й у тандемі з Ольгою Морозовою виграла зимову першість Нью-Йорка.

Мініатюрна блондинка була найефектнішою та жіночнішою тенісисткою свого покоління. Однак у СРСР манеру гри Крошиної постійно критикували.

"Я не збігалася з кліше радянського чемпіона: відсутність атлетизму ("гладить м'яч, як кішка лапою"), шахово-інтуїтивна манера гри, прихильність до задньої лінії і навіть хода виявилися ідеальною мішенню для критики. Тільки хватка не викликала сумнівів", – згадувала Марина в інтерв'ю fakty.ua.

Зате чоловіки були від Крошиної збожеволіли. Перед чарами Марини не встояв у молодості й відомий режисер Микита Михалков. У своїй книзі вона говорила про нього з теплотою. Розповідала про дзвінки з Москви до Алма-Ати після першого знайомства з режисером. Потім Михалков "цілком випадково" опинявся саме на тих кортах, де тренувалася Крошина. Після занять він відвозив спортсменку на своїх "Жигулях", вони танцювали під хорошу музику.

Проте як чоловіка Крошина не розглядала Михалкова, попри весь його потенціал і можливість обертатися в інших колах. "Просто не хотіла пов'язувати життя з людиною, окремі риси якої не могла прийняти..." – писала у своїй книзі Марина. Мабуть, вже тоді "безбожник" показував свою сутність.

Роман Крошиної та Михалкова фактично закінчився, коли кінематографіста забрали до армії. Марина на той момент уже перебралася до Києва, щоб покращити свою гру, і вже перед самим дембелем Михалкова їй надіслали з Алма-Ати його листи. До того ж тенісистка розповідала, що режисер і в житті звик робити "дублі", водночас листуючись з іншою дівчиною.

"Один із найголовніших, як мені здається, життєвих принципів Микити – ніколи не ставити на одного коня. До його честі треба визнати, що іншим "конем" виявилася його майбутня дружина Тетяна. Але у своїх інтерв'ю вона, до речі, скаржилася, що ні в одному з листів Микита не зізнавався їй у палкій пристрасті", – згадувала Марина.

До того ж після повернення з Вімблдону-1971 Крошина вирушила на турнір до Донецька, де зустріла кохання всього свого життя. Під час фіналу чемпіонату СРСР на кортах стадіону "Локомотив" тенісистка отримала травму та впала. Крізь сльози вона побачила, як до неї підійшов високий, стрункий брюнет у блакитній сорочці та лакованих туфлях. А потім на руках виніс із кортів.

Симпатичним хлопцем виявився донеччанин із грецьким корінням Лоллій Сирота. Він відніс Марину до інституту травматології, де працював його брат Євген. Лоллій, який також здобув медичну освіту, незабаром став особистим лікарем Крошиною. А потім і коханим чоловіком, з яким вона прожила 27 років.

Молодий лікар приїжджав на турніри Марини у Тбілісі та Москві. І 1972 року, перебуваючи в літаку, який ніс її з чергового Вімблдону, спортсменка несподівано для себе вирішила завернути до Донецька, а не їхати до Києва, де на той час жила її мама.

"Прямо з аеропорту я зателефонувала Лолліку і сказала: "Зустрічай! Але врахуй, що за два дні я відлітаю до Парижа, тому в мене мало часу". І, між іншим, я додала, що не проти вийти за нього заміж... А було це о шостій ранку. За годину ми вже стояли перед дверима РАГСу. Святкували всю ніч у банкетному залі шикарного ресторану "Ювілейний", – згадувала Крошина.

Тенісистка із чоловіком оселилася у Донецьку. У її дворі був єдиний у Донецьку дворовий корт, що входив до складу цілого спортмістечка.

"Будь-який пацан нашого і сусідніх дворів мав пристойне поняття про теніс. Марина часто грала з нами, показувала як треба, ніколи пальці не гнула, трималася просто і спокійно. Чоловік частенько з нею стукав м'ячиком. Була Марина пікантною красунею, зі справжнім шармом, дуже елегантної. Зникла з нашого двору якось раптово і тихо разом із чоловіком. Ніхто не знав, що сталося, а потім хтось казав, що поїхала до Києва", – згадував один із сусідів Марини у Донецьку Євген.

У Києві вона витратила два роки на те, щоб втілити в життя свою мрію та побудувати корти: "1986 рік став для мене роком народження мого довгоочікуваного дітища: тенісних кортів на Оболоні. Два роки щоденних (часто нічних) пильнування. Систематичні вправи з бетономішалкою та лопатою, а також "виступи" з граблями, ношами та відрами під постійним пресингом північного вітру, що кишів свіженькими радіонуклідами, могли зламати будь-кого..."

Але Марина завжди йшла до кінця. Після закінчення кар'єри стала затребуваним тренером, яку часто запрошували працювати з дітьми за кордоном. Близько року вона провела в Єгипті на запрошення одного з найбагатших нафтових магнатів. Крошина тренувала його дочку, довівши її до статусу першої ракетки країни у своєму віці.

У Києві Марина працювала у тенісному клубі "Балуті груп", з обдарованими дітьми могла займатися безкоштовно, оскільки і тоді, і зараз теніс був далеко недешевим спортом. На жаль, зі своїми дітками у Крошиної не склалося, і вона ніжно ставилася до чужих. Після смерті Марини у клубі проводили дитячий турнір на згадку про неї.

Тенісистка була різнобічною людиною. Закінчила факультет журналістики, а 1993 року стала автором першого в Україні серйозного підручника з тенісу – "Мій теніс". На жаль, життя Марини затьмарила хвороба.

Подруги згадували, що Крошина боялася болю та смерті, але довго мужньо терпіла. Навіть ненависні уколи. Але 4 липня 2000 року Марина викинулася з вікна квартири у Києві, коли в сусідній кімнаті знаходилися чоловік Лоллій, рідна сестра, племінниця та доглядальниця.

Свого часу заслужений тренер СРСР Спиридонів зауважив, що Крошина дивовижна людина, яка обожнює ходити краєм прірви. І 4 липня ця "прогулянка" завершилася трагедією...

Раніше OBOZREVATEL розповідав про українського силача, якого "поховали" в СРСР. Свого часу він завалив бика голими руками та пробив грудну клітку чемпіону Британії.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі Obozrevatel та у Viber. Не ведіться на фейки!