З операцією на серці став артилеристом: загиблого тренера готували в Англії, а подробиці смерті засекречені

Колишній чемпіон України з водного поло у складі київського "Динамо" Віталій Лісун добровільно пішов воювати з російськими окупантами, незважаючи на проблеми із серцем, і загинув у Сумській області. Подробиці смерті 44-річного наставника зараз засекречені, але старший тренер Львівського фахового коледжу спорту та друг Лісуна Євген Наумчик зізнався, що Віталій пройшов підготовку у Великій Британії.

У розмові з OBOZREVATEL заслужений тренер України Наумчик розповів, що після повномасштабного нападу РФ Лісун спочатку перебрався із сім'єю до Львова, а потім вирушив на фронт. Віталій був бойовим і під час кар'єри гравця і звик вчиняти правильно. А вже під час роботи у міністерстві спорту вечорами займався з дітьми, намагаючись підняти рівень водного поло в Україні.

– Про загибель Віталія я дізнався одним із перших. У п'ятницю я написав йому листа, який, на жаль, залишився непрочитаним. А в суботу вранці отримав звістку. Спочатку не повірив, а потім за секунду налинули горе, розпач і гнів.

– А ви знали, що Віталій збирається йти добровольцем?

– Так, ми спілкувалися з ним з цього приводу. Спершу він був моїм учнем, а потім став другом. Коли почалася війна, він разом із дружиною та сином жив у моїй квартирі у Львові. Для мене було несподіванкою, що він пішов добровольцем до армії. Але він зробив це свідомо, бо був дуже правильною людиною. І хотів показати своїм недругам, що вони неправі.

А був такий момент, що йому навіть погрожували, мовляв, ми виємо, а ти... Ну, ви розумієте, що у кожної людини, яка якісно робить свою справу і є гарним фахівцем, є й недруги, а не лише добрі друзі. Я вважаю, що однією з причин його відходу на фронт було бажання довести своїм ворогам, що він вищий за них і кращий.

– Віталій мав якусь військову підготовку до того, як він вирішив піти до армії добровольцем?

– Ні, але його направили на навчання до Англії, де він пройшов підготовку артилериста. І, швидше за все, туди був відбір серед інтелектуальних людей, здатних до цієї справи. Його повернули в Україну вже як класного фахівця, який вміє працювати із високотехнологічною артилерійською технікою.

Він це все не афішував, але спочатку був направлений до Польщі, а потім вивезений до Англії, де вони навчалися. Я дізнався про це, тому що зараз перебуваю у Польщі, і тут неподалік, десь година їзди автобусом, знаходиться база НАТО, куди спочатку забрали Віталія та інших українців. Я думав, що ми зустрінемося, а він мені надіслав привіт із Англії.

– Знаєте якісь подробиці загибелі Віталія, якщо можна розповісти? Одні пишуть, що трагедія сталася на Сумщині, інші – на Харківщині.

– Він загинув у Сумській області, але подробиць ніхто не знає, поки це є таємницею.

– Зустрічала інформацію, що Віталій мав проблеми з серцем, але він все одно пішов воювати.

– Так, це дійсно так. Він навіть переніс операцію на серці. Після цього пройшло досить багато часу, але все це залишається з людиною. Не знаю, можливо він був і не придатний до військової служби. Але там, мабуть, вирішили, що на його спеціальність це не могло впливати.

Мені так здається, що він загинув, можливо, при якомусь попаданні у військову частину, а не при виконанні службових обов'язків. Бо маючи хворе серце, йому, мабуть, треба було сидіти і щось робити. Але зараз ми можемо тільки гадати, як це було насправді. І не більше.

– Він рано завершив кар'єру гравця через проблеми із серцем?

– Ні. Я вам розповім. Знаєте, у бурхливі 90-ті, коли було дуже важко, я ще працював тренером із юнаками у Львові та їздив на міжнародні турніри до нових країн, які з'явилися після розвалу СРСР – до Литву, Молдови. І зазвичай з перспективою для збірних команд України я брав одного-двох учнів не зі Львова – із Харкова чи Києва. Й Віталій кілька разів їздив на змагання у складі львівської команди.

Я побачив у ньому здібного спортсмена. Ми разом були з ним у юнацькій збірній України, яка вперше виступала на чемпіонаті Європи. У ній були хлопці 1978 року народження. Згодом він грав за клуб "Динамо" Київ. Але пам'ятаєте, які це були часи? Команди не мали коштів – то з'явиться якийсь спонсор, то пропаде.

Якогось моменту команда взагалі перестала виступати у чемпіонаті України. А треба було якось жити. І йому запропонували працювати у Міністерстві молоді та спорту. Побачили, що Лісун – людина розумна, віддана своїй справі і на всьому добре розуміється. І пішов він туди. Тож проблеми з серцем тоді були ні до чого, потрібно було просто на щось жити.

– Ви сказали, що побачили перспективу у Віталії, коли були тренером? Чим він вирізнявся серед інших вотерполістів? Яким був спортсмен?

– Перш за все, у нього були відмінні антропометричні дані для водного поло – він великий, з довгими кінцівками, довгими пальцями та великими ступнями. А потім на змаганнях показав свої ігрові можливості, був бойовий. І цього для спочатку достатньо, а далі потрібно вдосконалюватися.

– Чула, що син Віталія також займається водним поло.

– Так, перспективний ватерполіст. У тій групі є ще кілька дітей колишніх гравців, які свого часу сягали високих результатів у водному поло. Тож гени там працюватимуть далі.

– А якою Віталій був людиною? Може, згадайте якусь історію, яка б говорила про його характер?

– Знаєте, буває правильна людина – від "а" до "я". От і Віталій був такий. Він був порядною людиною та фахівцем дуже високого рівня. Тому все його життя було правильним вчинком.

Недарма ж він був державним тренером з двох видів спорту. Коли він мав труднощі з президентом федерації, Лісун був змушений залишити водне поло. І його з радістю забрали у стрибки у воду, де Віталій успішно працював. Потім вмовили повернутися назад у водне поло, яке розвивається важче, ніж стрибки.

Всі справи він доводив до кінця і ставив собі високі цілі. І як тренер ставив собі непрості завдання, весь час цікавився якимись новинками. Адже крім роботи в міністерстві він вечорами ще працював і дитячим тренером. Умови для розвитку водного поло покращилися, і він поставив собі за мету довести хлопчиків 2010 – 2012 року народження до високого рівня. А група в нього була така гарна.

Крім того, він був секретарем федерації водного поло і на нього лягала вся робота з документами, наказами, рутинна робота в міністерстві. І все це він виконував за трьох. А після того, як у водному поло змінився президент, справи почали налагоджуватись. Потроху наводився порядок, удосконалювалася система проведення змагань, покращилась селекція для збірних та відбір тренерів на конкурсній основі.

Нині нам, звісно, важко без Віталія. Ми готуємось до юніорського чемпіонату світу, який буде за кілька тижнів. І його нам дуже не вистачає, не вистачає фахівця, який усе це робив би у міністерстві. Важкі часи. Кажуть, що незамінних людей не буває, але це не так.

Раніше OBOZREVATEL повідомляв, що ворожа артилерія розстріляла колишнього гравця юніорської збірної.

Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі Obozrevatel та Viber. Не ведіться на фейки!