"Втікати з України не збираємося": призерка Олімпіади з Донецька назвала Росію "прибабаханим" сусідом після визнання "Л/ДНР"
Рішення Росії визнати "ЛДНР" та погрози на адресу України викликають злість і лише ще більше об'єднують українців, які готові до останнього боротися за себе. Так вважає срібна призерка Олімпійських ігор-2008 у бігу на 1500 метрів та спортивна директорка Run Ukraine Ірина Ліщинська.
Ірина народилася у Макіївці, яка зараз вважається частиною так званої "ДНР". Довгий час жила в Донецьку, але зізналася у розмові з OBOZREVATEL, що через агресію РФ не може навіть побувати на могилі батька.
"Ці люди принесли багато горя. Я навіть не можу приїхати на могилу до батька. Не знаю, це, мабуть, і злість, і якесь безсилля перед людиною, яка робить все, що хоче. Важко підібрати слово, але це як геноцид. Ми жили спокійно у власних в будинках, і тут прийшли якісь незрозумілі російські військові та просто позбавили нас всього", – розповіла спортсменка.
Ірина зазначила, що з рідними якось пережила той момент у 2014-му, але зараз усе почалося знову: "І це жахливо насправді, бо фактично сталася своєрідна анексія. Я розумію, що це конфлікт, який затягуватиметься.
Мені дуже хотілося б побачити всіх цих людей на якомусь Нюрнберзькому процесі. Не знаю, чи існує у житті якась справедливість, але принести людям стільки горя – це жахливо".
"Але знаєте, незаперечний факт, що це все нас дуже сильно згуртувало. Так, нам, звичайно, боляче і важко, але ми зрозуміли якусь невідворотність і стали внутрішньо сильнішими, злішими. Бо коли це все починалося у 2014 році, то думали, як це?
А зараз люди готові до всього. Тому що ми загнані в такі рамки, коли з одного боку можемо втратити все, але з іншого – всередині така агресія і злість у відповідь на насильство, що ми готові до останнього боротися за себе", – вважає Ірина.
"У нас земля одна і тікати ми нікуди не збираємося. І чим сильнішими ми будемо, чим згуртованішим буде наше суспільство, чим швидше ми проводитимемо реформи, налагоджуватимемо життя і робитимемо нашу країну успішною, тим болючіше буде людині, яка взагалі не бачить нас як націю. Але це його проблеми, а не наші", – зауважила легкоатлетка.
Також Ліщинська розповіла, як зберігає спокій і не панікує у цей непростий час.
"Ми всі – люди. І почуття – це нормально. І відчувати страх це нормально – і чоловікам, і жінкам. Але з іншого боку – він мобілізує. Тому що ми продовжуємо робити все, що в наших силах. Ми пройшли різну підготовку – і надання допомоги, і виживання, тому що сподіваємося на краще, але готуємося до гіршого", – розповіла Ірина.
Спортсменка вважає, що нам усім дійсно треба згуртуватися на тлі такого зовнішнього агресора і припинити це внутрішнє розщеплення, яке теж є.
"Тут цьому не місце. Тут потрібно згуртовано, всім разом, пліч-о-пліч, якщо вже доведеться, йти і відстоювати свої позиції. Тому що це надовго. Там такий сусід прибабаханий. Ну бісимо ми його. Так нехай він біситься, що ми стали сильнішими", – сказала Ліщинська.
"Потрібно продовжувати нашу рутинну щоденну роботу – водити дітей до школи, готувати, щось виконувати і таким чином знімати цю напругу. Фізична активність і заняття допомагають мені розвантажити голову і почуватись по-іншому", – зізналася Ірина.
Спортсменка каже, що коли довго страшно, то потім уже втомлюєшся боятися і росте дуже сильний опір та бажання зубами виривати своє та не віддати. А це – перший крок до свободи.
"Я з тих людей, які реально дивляться на життя. Це як пластир і під ним рана. І ти боїшся його відклеїти. Але краще зірвати і зіткнутися з тим, що є, і зрозуміти, як діяти, ніж жити в ілюзіях, у якихось здогадках. Але житимемо день за днем. Зараз складно будувати плани на тривалий термін, але щодня ми рухаємося вперед. Прорвемося", – підсумувала Ірина.
Раніше OBOZREVATEL давав позицію капітана національної збірної з футболу Олександра Зінченка, який заявив, що Україна належить українцям і ніхто ніколи не зможе привласнити її.
