Українка стала першою чемпіонкою світу з СРСР: шаховій королеві погрожували засланням до Сибіру, а вона врятувала цілий потяг дітей

Шахова королева з Полтавщини Людмила Руденко завдяки своєму розуму і завзяттю виграла чимало важливих битв – як на дошці, так і за її межами. Вона не змирилися з другорядною роллю жінки у СРСР, наважилась боротися за титул чемпіонки світу з шахів у 45 років і блискуче виконала це завдання, а також здійснила справжній подвиг під час Другої світової війни, врятувавши цілий потяг дітей.

Відео дня

OBOZ.UA вирішив згадати історію легендарної спортсменки, яка могла стати видатною плавчинею, була відмічена персональним дудлом від Google і, навіть мешкаючи в Ленінграді, називала себе українкою і дуже цим пишалась.

Перша в Радянському Союзі та друга в історії чемпіонка світу з шахів серед жінок Руденко з'явилася на світ 27 липня 1904 року у Лубнах у родині працівника місцевого суду. А після переїду на Миколаївщину Володимир Андрійович став спочатку помічником прокурора, а потім і головою міського з’їзду мирових суддів. Саме батько і розгледів у дівчинці талант до шахів.

Руденко-старший почав давати уроки Людмилі у 10-річному віці і зовсім скоро змушений змиритися з поразками від здібної учениці. Однак першим серйозним захопленням дівчинки стало плавання. І після закінчення гімназії Руденко переїхала до Одеси, щоб здобути диплом економіста, і паралельно займалася спортом.

У 1925 року Людмила стала чемпіонкою Одеси у плаванні на 400 м брасом, а також була віце-чемпіонкою України на цій дистанції. Не дивно, що успішну спортсменку та талановитого економіста, як це часто бувало у СРСР, швидко перетягнули на роботу до Москви, де вона всерйоз повернулася до свого старого хобі – шахів.

Щоправда, свій перший виступ на турнірі шахісток, який був організований газетою "Комсомольська правда" у 1925 році, Руденко провалила, посівши одне з останніх місць. Але сприйняла невдачу як мотивацію більше працювати над стратегією і тактикою.

Уважно штудуючи теорію, українка згодом стала грізною силою за дошкою. І вже 1928 року перемогла на чемпіонаті Москви, вигравши всі 12 партій. А згодом перебралася й до Ленінграда, де познайомилася з майбутнім чоловіком, вченим Левом Гольдштейном, який створив кафедру технічної кібернетики у військовій академії ім. Можайського.

Незважаючи на те, що Людмила десятиліттями вивчала теорію шахів і громила суперників на практиці, в СРСР вона не вважалася професійним гравцем, працюючи економістом і намагаючись якнайкраще виховувати сина. І це красномовно говорило про те, яку роль готували "радянській" жінці.

"Ми ніколи не зможемо забути цю боротьбу, яку жінки мали винести в області шахів, де домінують чоловіки, – відсутність можливостей, підтримки, інформації, а також необхідність протистояти сексизму та дискримінації", – заявила легенда шахів Сьюзен Полгар, згадуючи історію Руденко.

Людмила, яка була обдарованою одразу у декількох сферах, постійно намагалась розширити встановлені радянською владою рамки. У 1946 році вона взяла участь у радіоматчі між збірними СРСР та Великобританії. А вже у 45 років українка вирішила поборотися за світову шахову корону.

Перший післявоєнний турнір за титул першого номера планети пройшов з 19 грудня 1949 року до 19 січня 1950-го, куди з'їхалися претендентки з 12 країн. І колишня "золота рибка" Одеси Руденко стала другою в історії чемпіонкою світу серед жінок після легендарної Віри Менчик та першою представницею СРСР.

Розповідали, що переможний для Руденка чемпіонат світу у Москві не минув без пригод. Партію проти американки Людмила грала у день народження Сталіна. Під час поєдинку, який розвивався невдало для радянської шахістки, до неї підійшов "товариш у цивільному" і пообіцяв заслати до Сибіру в разі поразки. І хоча партію врятувати не вдалося, на щастя, обійшлося без наслідків.

У тому ж 1950 Людмила стала першою жінкою, удостоєною звання міжнародного майстра серед чоловіків. При цьому найкраща шахістка планети до своєї коронації ніколи не перемагала на чемпіонатах СРСР, їй вдалося зробити це лише 1952-го.

Однак своїм головним досягненням Руденко називала не спортивні успіхи, а порятунок цілого поїзда дітей під час Другої світової війни. За найскромнішими підрахунками вона врятувала щонайменше 100 осіб, а в кількох джерелах фігурувало до 300 дітей.

Так вийшло, що після нападу Німеччини на СРСР у 1941 році завод, на якому працювала Людмила, було евакуйовано з Ленінграда до Уфи, тоді як діти робітників, розкидані по різних літніх таборах, за рішенням радянської влади залишилися у місті. Коли стало зрозуміло, що блокада неминуча, Руденко не побоялася повернутися до Ленінграда, щоб організувати спеціальний поїзд, який вивіз дітей до батьків.

Свій останній титул Людмила здобула 1968-го у віці 64 років. Невдовзі у видатної шахістки почалися проблеми зі здоров’ям і погіршився зір, але вона грала до останнього: "Я не бачу пів дошки, але першорозрядників поки обіграю. Я не уявляю собі життя без шахів. Якби довелося починати все спочатку, я, напевно, знову пройшла б той же шлях, хоч він і не завжди приносив мені радість".

Руденко померла 26 лютого 1986 року в Ленінграді, на 82-му році життя. Але ніколи не забувала, ким вона є.

"У Руденко в паспорті стояло "українка", вона цим пишалася. А ще дуже раділа, що знайшла після війни могилу батька на Миколаївщині. Часто приїжджала в Україну. А 1956 року стала переможницею жіночого чемпіонату УРСР", – знайшов в одному з архівів журналіст day.kyiv.ua.

2015-го року Руденко включили до Світової зали слави шахів. А у 2018-му Google присвятив дудл легендарній українській шахістці, яка боролася за своє місце, незважаючи на вік, і врятувала дітей від голоду та бомбардувань.