Збірна розчарувань: де Україна провалилася на Олімпіаді-2020

Олімпіада в Токіо підходить до завершення. В активі збірної України 13 медалей, причому дев'ять із них – бронзові. Зараз у колекції лише одна нагорода найбільш дорогоцінного металу. У перший тиждень збирали лише "бронзу", друга розпочалася зі "срібла", а перше "золото" прийшло аж на 13-й змагальний день.

На Олімпіаді в Бразилії наша збірна зібрала рекордно низьку кількість нагород. До Ігор 2016 року вона менш ніж 20 медалей не вигравала. Для країни, яка привозить на змагання півтори-дві сотні атлетів, показник досить таки скромний. Але якщо відштовхуватися від планів на призові місця, а міністр молоді та спорту Вадим Гутцайт розраховує на скромні 14-16 медалей, збірна йде чітко за графіком.

Утім, пробоїни в реалізації цих планів є і досить відчутні. На жаль, провали сталися там, де їх найменше очікували.

Невдачі почали переслідувати українську команду з першого дня. А почин, як то кажуть, дорожчий за гривню. У дзюдо наші очікування були пов'язані передусім із Дар'єю Білодід. Киянка кидає через стегно всіх суперниць поспіль уже кілька років. Однак старт олімпійського сезону видався невдалим. Навесні в півфіналі чемпіонату Європи Дар'я отримала травму. У поєдинку з росіянкою Іриною Долговою суперниця пішла на прийом уже після зупинки сутички та серйозно пошкодила українці руку. Білодід не вийшла навіть на фінал і потім деякий час лікувалася. Напевно, це позначилося на підготовці до Олімпіади, хоча в тому, що Дар'я виграла "бронзу", а не "золото", є й інша причина. Було помітно, що їй дуже не вистачало потужності. Однак їй десь не вистачило і досвіду. Півфінал японці Танакі вона програла в додатковий час, пропустивши нескладне захоплення.

У Парижі Дар'я виступатиме вже в іншій ваговій категорії. Голодувати з її зростом у 172 см і виступати в категорії до 48 кг, як виявилося, було не найкращою ідеєю.

До речі, Дар'я припускала, що медаль отримає і Яков Хаммо. Наш дзюдоїст важкоатлет поступився вже в чвертьфіналі, але у втішній сутичці зумів домогтися права битися за "бронзу". Там його чекав срібний призер чемпіонату світу цього року Тамерлан Башаєв. Шанс у Якова був: він першим провів прийом, але вкласти суперника на лопатки не зумів. Зате суперник свого шансу не втратив. Додамо, що Хаммо перед Іграми був 12-м у рейтингу в своїй ваговій категорії. Хотів, звичайно, виграти і пообіцяв реабілітуватися через три роки в Парижі. Жевріла надія і на вдалий виступ Георгія Зантарая, однак і вона швидко охолола.

За крок від медалі зупинилася і боксерка Анна Лисенко. Вболівальники, безумовно, сподівалися на диво, але фахівцям було зрозуміло все заздалегідь. Чемпіонка світу туркеня Бусеназ Сурменелі відбоксувала в одну "хвіртку". Анна пізніше зізналася, що це взагалі не її вагова категорія. І на наступній Олімпіаді вона опуститься в легку вагу.

Могла зачепитися за медаль лучниця Вероніка Марченко. На старті особистих змагань вона вибила з боротьби чемпіонку світу Чен-Ін Леї. Українка була в хорошій формі, але чому не розвинула успіх, імовірно, і сама не скаже. Цілком можливо, що не впоралася з психологічним тиском.

Головне розчарування – виступ гімнастів і фехтувальників. Уперше в українській історії гімнасти повернуться додому без медалі. Підвів, безумовно, Олег Верняєв, який не потрапив у Токіо через знайдену в організмі заборонену речовину. Його відсутністю можна виправдати сьоме місце в командній першості. Однак те, що у фінал окремих видів програми відібрали одного лише Петра Пахнюка на брусах, – питання до тренерів. Хвилювання Іллі Ковтуна ще якось можна пояснити юним віком. А ось що трапилося з призером Ігор у Ріо і чемпіонатів світу Ігорем Радівіловим? Він був одним із найдосвідченіших гімнастів на Олімпіаді, а припускався помилок навіть у своєму коронному виді, опорному стрибку. Ймовірно, не вийшов на пік форми.

Проблеми з підготовкою були і в Ольги Харлан. Вона живе в Італії зі своїм хлопцем, у місцевих фахівців і тренувалася. В цьому знайшов причину невдачі шаблістки заслужений тренер України Валерій Штурбабін. В італійців інший менталітет і своя методика тренувального процесу. Бойфренд Ольги, Луїджі Самеле, виграв у Токіо два "срібла", а Харлан, окрім як у своїх різких постах у соцмережах про тиск із боку тренерів і вболівальників, інших причин провалу не шукала.

Не найкращим був виступ і шпажистів. У команді наші ще в березні фехтували у фіналі Кубка світу. Є явні лідери – Богдан Нікішин та Ігор Рейзлін. У чвертьфінальних поєдинках із китайцями не пішла сутичка в Романа Свичкаря. Лідери могли компенсувати невдачі партнера, але цього не сталося. Програвати, безумовно, не соромно, але отримувати мінус 10 уколів для віцечемпіонів світу все ж забагато.

Також виділяється фіаско стрибунки в довжину Марини Бех-Романчук, яка також входила до фаворитів у своїй дисципліні. Українка прогнозовано вийшла до фіналу, в якому відбулося щось незрозуміле. У шести спробах досвідчена спортсменка припустилася п'яти заступів, що неприпустимо для атлетки її рівня. В результаті Марині зарахували лише один стрибок на 6,88 метрів, що залишило Бех без нагороди.

Всі ці невдачі свідчать про те, що систему підготовки олімпійців до головних стартів чотириріччя необхідно терміново змінювати. Держава зобов'язана вкладати кошти в масовий спорт й ігрові види, в яких Україна тотально провалюється, навіть не виходячи на ОІ.