"Прострелено двері та пробито дах": тренер збірної України – про ризиковану евакуацію, порятунок дітей та плани на майбутнє

Тренер збірної України зі стрибків у воду Ілля Целютін іще в перші дні повномасштабного вторгнення Росії просив батьків виїхати з Луганської області, але вони наважилися залишити Рубіжне тільки після кількох тижнів життя в підвалі. І це було дуже ризиковане рішення.

У розмові з OBOZREVATEL головний тренер Федерації України зі стрибків у воду Целютін розповів про непростий виїзд своїх рідних, стрибок, який дасть змогу українським стрибунам дати бій китайцям, ефект Середи та перші дні війни в Києві.

– 24 лютого ми всі прокинулися та поїхали до дітей, забрали їх і привезли до басейну. А потім спустилися до сховища, яке є в нас у сусідньому готелі. Якийсь час сиділи там і чекали, не знаючи, як бути далі. Спочатку була не те що паніка, а радше нерозуміння, що робити і як готуватися до змагань. Адже в Києві скрізь були черги, на заправках – черги, люди від'їжджали з міста.

Так, на тиждень ми поселили дітей у "Ліко-школу". Там у нас ціле підземне містечко – і кухня під землею, і зали для боротьби. Вони там перечекали перші дні повномасштабного вторгнення. А потім ми, тренери, подумали, обговорили все з Тамарою Токмачовою та президентом федерації Ігорем Лисовим. І вирішили, що тих, хто готується виступати на міжнародних змаганнях, потрібно терміново вивозити кудись до Європи.

Ми домовилися з клубом у німецькому Аахені. Вони нас прийняли. Там одразу при басейні було чотири кімнати з двоспальними ліжками, і вісім-десять осіб можна було поселити.

Дітей вивезли з Києва трьома машинами, а я залишився тут, бо тоді ще не було дозволу на виїзд. А Тамара Токмачова разом зі спортсменами вже поїхала готуватися до змагань.

– Я знаю, що ви родом із Луганської області й на момент початку повномасштабної війни ваші батьки жили там.

– Так, у мене батьки з Рубіжного, там у нас квартира, дача та все решта. І коли був наступ на Київ, у Рубіжному ще було тихо. Але я батькам одразу казав: "Виїжджайте". Але вони не вірили, бо тоді в Києві було набагато небезпечніше, ніж у них. У Рубіжному на той час було спокійно.

Але потім 7 березня ми з ними востаннє нормально поговорили телефоном, і того ж дня у них зник зв'язок. Вони спустилися до підвалу і протягом трьох-чотирьох тижнів практично не виходили звідти. Тільки тато підіймався нагору, щоби щось нагріти. Був газ і більше нічого. Так вони прожили чотири тижні в підвалі без зв'язку, але щодня тато намагався вийти на зв'язок, аби хоч повідомити, що вони живі й із ними все гаразд.

І потім у якийсь момент я сказав їм, що варто ризикнути. Ми не знали, в якому стані наша машина, яка стояла в гаражі. Тато прокинувся о шостій ранку і побіг у гараж. Вулицями було дуже небезпечно ходити, тож він біг і розповідав, що був мокрий. Машина, дякувати Богові, завелася, хоч і було пробито дах і повністю прострілено двері, капот. Але машина поїхала.

Тато заїхав за мамою. Вони змогли виїхати з міста і за добу дісталися Кривого Рогу, де вже почувалися більш-менш нормально та в безпеці. Зняли на два дні квартиру, щоб відпочити, помитися та побути в теплі. І потім уже приїхали до Києва. Після чого я виїхав до спортсменів до Німеччини.

– Знаєте, що з вашою квартирою в Рубіжному?

– Ні, зв'язку ні з ким немає. Щоб вийти на зв'язок, потрібно їхати дуже далеко. Там мамина сестра, вона доглядає за квартирою, сподіваюся, що все гаразд, але ми не впевнені. Ціла чи ні – ніхто не знає.

– Як у Німеччині відбувалася підготовка до чемпіонату світу, й наскільки перші дні війни в Києві та вся ситуація загалом позначилися на спортсменах, адже багато хто з них – іще діти?

– Наше головне завдання було – відгородити їх, щоб вони забули про все це, бо діти не мають відчувати війну. Вони мають займатися своєю улюбленою справою, навчатися у школі та готуватися до змагань. Звісно, на 100% цього не досягнути, оскільки все одно вони думали про своїх рідних, які залишилися в Україні, дивилися та читали новини.

Проте, гадаю, спорт їм допоміг відволіктися, щоби психологічно вони не були поряд із війною, що розгорялася в Україні. І якщо медалі є, отже, нам вдавалося це робити.

– Чи не зв'язувався з вами після початку повномасштабного вторгнення хтось із російських спортсменів?

– Здебільшого ми повністю припинили з ними всі контакти. У мене в друзях у соціальних мережах було кілька російських тренерів, але спілкуватися з ними не виходить, бо в них геть інше сприйняття. Вони взагалі не розуміють, що тут відбувається. Їм здається, що у нас тут все не по-справжньому, і вони до цього непричетні.

– Зараз, наприкінці цього дуже важкого року, як ви оцінюєте єдину медаль України у стрибках у воду на чемпіонаті світу та четверте місце дуету Середа – Болюх, якому зовсім трохи не вистачило для нагороди?

– Так, у нас було четверте місце в синхроні у хлопців, потім дві шості позиції – у Льоші Середи на вишці та синхрон Лискун – Байло у дівчат на вишці 10 м. Ну і, звісно ж, медаль – це мікс Софії Лискун і Олексія Середи, які не лише набрали рекордну для нас суму в цьому виді, але й показали найвищий коефіцієнт складності.

– Наскільки мені відомо, це був не найбільш настрибаний дует, у чому зізнавалися й Софія з Олексієм.

– Ну, вони є вже відомими, досвідченими спортсменами, тому не було проблемою стати в синхрон і стрибати на високі оцінки. А для Кирила Болюха, який стрибав синхрон із Середою, це були взагалі перші міжнародні змагання в кар'єрі. І ми помилилися у стрибку, який мав найвищий коефіцієнт складності, через що вже не змогли виборювати бронзову медаль та посіли четверте місце.

– На чемпіонаті Європи-2022 Середа та Болюх ішли на першому місці перед заключним стрибком, але помилилися і стали срібними призерами. Також дався взнаки брак досвіду в Кирила?

– Звісно, за одні змагання досвіду не наберешся. Але, гадаю, після цього сезону поряд із досвідченішим Льошею Середою, який допоможе йому, вже не буде таких помилок і буде інша сума балів.

– Ми постійно чуємо, що для боротьби на рівних зі світовими лідерами – китайцями та тими ж британцями – нашим стрибунам потрібно ускладнюватися. Зокрема це стосується Льоші Середи. І на чемпіонаті України, який відбувається цими днями в Києві, він представив новий стрибок.

– Так, як порівняти з чемпіонатом Європи, Льоша сьогодні вже підвищив свій коефіцієнт складності на чотири десятих. Кирило наразі готує такий самий стрибок, щоб вони в синхроні продемонстрували вже складну програму. Якщо Кирило зробить цей стрибок, то на чемпіонаті світу в нас програма буде вже на шість десятих більшою, а з цим уже можна боротися з усіма.

– Склалося враження, що в українських стрибках у воду нині спостерігається певний ефект Середи, який виграв чемпіонат Європи у 13 років і показав, що в такому віці можуть перемагати не лише китайці. І зараз у збірній України й на підступах до неї дуже багато талановитих дітей.

– Звісно, Середа зараз є лідером збірної. І що більше таких лідерів, то більше спортсменів робитимуть складні стрибки й тягнутимуться до максимальних результатів. Як Лискун – у дівчаток, так і Середа – у хлопчиків.

– Але чи можна сказати, що Середа підняв планку в нашій збірній?

– Звісно, всі діти на нього дивляться, всі хочуть бути такими, як він. А він у 13 років був наймолодшим чемпіоном Європи в історії. У нас на вишці завжди були гарні традиції, але нині склад омолодився.

– Вражають уже дорослі стрибки ще дуже юного Марка Гриценка.

– Зараз йому 13 років, і він має такий самий коефіцієнт складності програми, як і Льоша Середа у свої 13. І десь на досвіді Олексія Середи ми також виховуємо й інших спортсменів.

– Китайці нас починають побоюватися, коли бачать таку талановиту молодь?

– Не знаю, що там китайці... (Посміхається). Наше завдання – стрибати свою програму і робити це якісно, а там уже – нехай боїться, хто хоче.

– На жаль, останнім часом пішли розмови про те, щоби допускати до змагань росіян. Зокрема, до відбору на Олімпіаду-2024. Якою є ситуація зараз у стрибках у воду?

– Наразі в нас нікого не допускають, і ми зробимо все для того, щоб цього не сталося. Всі наші представники в міжнародних організаціях – FINA, LEN – виступатимуть за те, щоб росіян і білорусів не допускати до змагань і Олімпійських ігор.

Раніше в розмові з OBOZREVATEL український чемпіон розповів про відчай у Києві, ігнор тренером збірної та місце у списку Forbes.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі Obozrevatel та у Viber. Не ведіться на фейки!