Не боялися тренувань під снарядами і паралічу після запливів: топ-10 українців на Паралімпіаді-2020

На літніх Паралімпіадах збірна України вперше була представлена у 1996 році в Атланті. 25 років тому в США "синьо-жовті" здобули лише сім медалей, але помітно додавали з кожними Іграми. Через чотири роки в Сіднеї на їхньому рахунку було вже 37 нагород. А в Ріо-2016 українці не на жарт розійшлися – піднімалися на подіум 117 разів! З них 41 раз – за золотою медаллю. І стали третіми в командному заліку.

Але в Бразилію ми привезли найчисленнішу делегацію у своїй історії – 172 спортсмени з 15 видів спорту. Тоді як у Токіо відлетіло 143 атлети у 15 видах. Однак у Японії Україна все одно розраховує на пристойну кількість нагород. Тим паче, коли у збірній є справжні зірки. Особливо – в плаванні.

1. Максим Веракса (плавання, 37 років)

Найбільше золотих нагород на Паралімпіадах для України завоював Максим Веракса – вісім. І, як кажуть, йому судилося стати плавцем – в три роки батько привів Максима в басейн і кинув у воду. Тільки в дитинстві хлопчик збирався стати легендою звичайних Олімпіад. Але з 2004 року став різко втрачати зір і був близький до прощання зі спортом: "Довго тренувався ходити і розрізняти предмети. Дуже важко було звикнути психологічно".

Але потім Веракса довгий час був просто непереможний на блакитних доріжках, встановивши 15 світових рекордів і 9 – паралімпійських. Максим увійшов до Книги рекордів Гіннеса як найшвидший плавець з порушенням зору. У 2015 році його включили до списку кращих спортсменів України разом з Сергієм Бубкою та братами Кличками.

2. Віктор Смирнов (плавання, 35 років)

Донецький плавець Віктор Смирнов втратив зір у 9 років, коли в його руках вибухнула відвологла бертолетова сіль зі старого шахтного саморятувальника. А в 35 він вважається легендою паралімпійського спорту в Україні. Не дарма саме йому довірили нести прапор на відкритті Ігор в Токіо-2020. Тотально сліпий спортсмен володар рекордних для літніх Паралімпіад 14 медалей – 6 золотих, 2 срібних і 6 бронзових.

У школі-інтернаті для дітей з порушеннями зору у Слов'янську подружився з іншим легендарним плавцем-паралімпійцем Олександром Мащенком. За свої перемоги Віктор отримав звання Герой України з врученням ордена "Золота Зірка". У травні 2014 року залишив Донецьк після того, як під час тренування в стіну басейну вдарив снаряд. Возить з собою на турніри окуляри, в яких в Афінах-2004 п'ять разів брав "золото".

3. Єлизавета Мерешко (плавання, 29 років)

Єлизавета Мерешко стала героїнею Паралімпіади в Ріо-2016, звідки привезла п'ять медалей, чотири з яких – золоті. Після чого плавчиха з Херсону отримала власну зірку на українській Алеї. І хоча у плавання дівчинка, яка пересувається на інвалідному візку, прийшла вже у 11 років, її потенціал не можна було не помітити.

У 2014 році Мерешко увірвалася на європейську арену, ставши чотирикратної чемпіонкою континенту на своєму дебютному турнірі. "До Ейндховена не було відчуття, що я чогось досягла в спорті. Зазвичай коли після змагань приїжджала, то все було буденно, а тут всі так зустрічали, чекали, що навіть страшно було", – зізнавалася Єлизавета, яка принесла Україні і перше "золото" Паралімпіади в Токіо на дистанції 50 м вільним стилем.

4. Євген Богодайко (плавання, 27 років)

Дуже стрімко в справжню зірку паралімпійського спорту виріс плавець Євген Богодайко, який у 18 років завоював на першій Паралімпіаді в Лондоні-2012 чотири медалі – два "золота" і два "срібла". Спочатку про плавання Євген навіть не замислювався – у хлопчика були проблеми з ногами, права рука розвинулася по лікоть, а на лівій не вистачало пальців. Але незважаючи на серйозні ураження опорно-рухової системи, він відмінно грав у настільний теніс і футбол.

Але якось Богодайко привели до басейну, і він більше не зміг без плавання. А мама Євгенія зізнавалася, що після запливів на великих стартах через величезні фізичні і моральні зусиллля, траплялося, що він взагалі не міг ходити деякий час. Але від спорту не відмовляється. І вже став 6-кратним паралімпійських чемпіоном.

5. Лідія Соловйова (пауерліфтинг, 41 рік)

З жодної своєї Паралімпіади, починаючи з 2000 року, Лідія Соловйова не поверталася без нагород, встигнувши стати триразовою чемпіонкою з пауерліфтингу. І в 41 рік Соловйова дасть фору багатьом молодим. Тим більше в Токіо приїхала після "золота" Ріо-2016.

Цікаво, що після дитбудинку мініатюрну дівчину (зріст - 128 см, вага - 39 кг) відправили вчитися на швачку, але вона обрала далеко не самий жіночий вид – пауерліфтинг. Мрія Соловйової - стати найсильнішою жінкою планети у всіх вагових категоріях. Для цього їй треба підняти штангу вагою 120 кг і потрапити до Книги рекордів Гіннессу.

6. Роман Павлик (легка атлетика, 38 років)

Один з ветеранів української команди Роман Павлик – майстер на всі руки. З двох Паралімпіад він привіз сім медалей, чотири з яких – золоті. При цьому у 2008 році виграв дистанції 100 і 400 метрів, а чотири роки по тому був кращим у бігу на 200 метрів і стрибках у довжину. Хоча після народження лікарі вважали, що у хлопчика практично немає шансів вижити. Павлику поставили діагноз – ДЦП, плюс Роман зараз практично не чує, але це не завадило йому закінчити магістратуру факультету олімпійського спорту.

Тренер легкоатлета Віктор Деркач якось розповів, що Роман домігся успіху завдяки своїм антропометричним даним: 45-й розмір взуття і дуже довгі пальці, завдяки чому його біг м'який і у той самий час потужний. Наставник також відзначав самодисципліну Павлика.

7. Єгор Дементьєв (велоспорт, 34 роки)

Так вийшло, що з народження у Єгора одна рука була коротша за іншу. Однак це не завадило йому робити кар'єру у велоспорті. Дементьєв був чемпіоном України серед гонщиків до 23 років і подавав великі надії. Але ледь не попрощався з мріями про спорт у 2011 році, коли його збила машина. Компресійний перелом хребта, і лікарі забороняли велогонщикові вставати. Але після трьох місяців в ліжку він приступив до тренувань і буквально через рік виграв Паралімпіаду.

Дві золоті медалі Дементьєва на Іграх-2012 стали сенсацією. Спочатку він першим фінішував в 24-кілометровій гонці на шосе, а потім виграв і 80-кілометровий заїзд. Після чого на спортсмена посипалися нагороди чемпіонатів світу та Європи. А в Ріо він показав себе різноплановим гонщиком, привізши "золото" з шосе і треку.

8. Антон Дацко (фехтування, 38 років)

Антон Дацко, сидячи в інвалідному кріслі, просто майстерно володіє рапірою та шаблею. "Мушкетер на візку", як за очі прозвали Антона, починав на Паралімпіадах зі "срібла" Лондона-2012, а потім дістався і золотої медалі в Ріо-2016 в шаблі. Але зупинятися на досягнутому не збирається.

Дацко з дитинства був дуже активним хлопчиком, але у 16 років при падінні з дерева отримав травму хребта. І тоді реабілітологи порадили йому зайнятися спортом серйозно, інакше всі м'язи атрофуються. Антон, у якого є освіта кравця, спробував сили у настільному тенісі та стрільби з лука, але знайшов себе у фехтуванні. І вірить, що коли-небудь воно поставить його на ноги.

9. Василь Ковальчук (пневматична стрільба, 48 років)

Один з найдосвідченіших спортсменів паралімпійської збірної України – стрілок Василь Ковальчук, який є найтитулованішим українським "снайпером". Спочатку в Лондоні-2012 він взяв першу медаль України на Паралімпіадах у кульовій стрільбі, та ще з рекордом – 706,4 очка. А потім підтвердив звання чемпіона у стрільбі з пневматичної гвинтівки з 10 м лежачи в Ріо-2016.

Як зізнається стрілок, найскладніше у його виді майже півтори години провести без руху: "Буває, і судома зводить. Але терпиш". Руку чемпіон втратив у шкільні роки під час відвідин зоопарку, коли взявся за прути клітки з ведмедем, і звір її відірвав. Тоді довелося відмовитися від гри на баяні. Потім чемпіон світу і Європи встиг ще пограти у збірній України з футболу серед ампутантів.

10. Оксана Зубковська (легка атлетика, 40 років)

Оксана Зубковська не просто переможниця трьох останніх Паралімпіад у стрибках в довжину, а й рекордсменка світу серед спортсменів з вадами зору – 6,60 метри. У легку атлетику вона прийшла ще в школі і не пішла з сектору навіть, коли не було результатів.

"Головне в спорті – любити його. Я до 9 класу ніколи не була перша. Дані були хороші, але, якби я кинула, нічого не вийшло б. Працьовитість теж не завжди запорука успіху. Головне – розуміти свої помилки", – розповідала Оксана.